Богатир

Слово «богатир» має тюрксько-монгольське походження. Воно означає безстрашного, досвідченого воїна[2].

Вперше термін «богатир» (Bahādor) згаданий у китайських джерелах VIII століття часів династії Суй, для позначення категорії степовиків, що жили на території сучасної Монголії. Цей самий термін зустрічається в пам'ятках кочових тюркотів VIII століття і болгарів ІХ століття. В часи Монгольської імперії слово «богатир» (багатур, батир) стало почесним титулом, що передавався спадково. Так, папський посол Плано де Карпіні, що відвідав Золоту Орду 1246 року, згадує в своїй «Historia Mongalorum» (Історії Монголів, 1250), що старого полководця Субедея монголи називають «богатирем» (Bahadar).[3]. Від монголів цей титул запозичили Хулагуїди і Тімуриди, а також інші народи.

У руських середньовічних джерелах богатирями називають монгольських командирів, ворогів русів. Зокрема, в Іпатському літописі «богатирі» — це темники Субудая і Джебе, що перемогли руське військо на Калці 1223 року. У Галицько-Волинському літописі в оповіданні про поворот Батия з Угорщини богатирями названі монгольські воєводи Манман й Малай, а в згадці про русько-монгольський похід на Литву 1269 року, сказано, що волинський «Василько князь з богатирем воєвал землю Литовську».

У ранньому новому часі конотація слова змінилася, «богатирі» виступають героями русів. У такому розумінні зустрічаємо це слово в тексті кам'янецької «Четьї-Мінеї» 1489 року. Польський історик Станіслав Сарницький у своїй роботі «Опис старої і нової Польщі» (Descriptio veteris et novae Poloniae, 1585), в описі Києва зазначав, що: «Руси… намагаються переконати інших про своїх героїв, яких вони називають Богатирі, що означає напівбоги»[4]. Так само про богатирів як руських героїв згадує в своєму щоденнику (1594) австрійський дипломат Еріх Лясота, що був проїздом у Києві: «В іншому, зовнішньому притворі була колись гробниця Іллі Моровліна, відомого героя або богатиря, як тут кажуть, про якого розповідають багато казкового…»[5].

Тюркське ім'я Бахадир (Богатир) носили кримські хани Бахадир I Ґерай і Бахадир II Ґерай, а також кримський калга Бахадир Ґерай.

Ідея богатирства, що до останніх часів жила в українських народних масах, творить ту основу, до якої в'яжуться й зайшлі богатирські казки новіших формацій, тісно сполучені зі старим богатирським епосом, який оповідає про богатирів княжого Києва часів Володимира Великого, але який в Україні не зберігся, сховавшись тільки в нащадків українських виселенців на півночі Росії. Новіша богатирська казка, часто зовсім відірвана від історичної обстановки, далі творить той поетичний запас, що з нього народна творчість черпає загальники богатирського образу щоразу, як хоче піднести якусь особу чи ІСТОРИЧНИЙ момент, понад рівень пересічних людських відносин. Так от бачимо, як, серед козацьких, чи повстанських ватажків Хмельницького, з'являється фантастична постать Боняка, як різними казковими подробицями прикрашається історія Мазепи і Палія в якій Палій прибирає постать чулесно-народженого богатиря, побиває демонів, стає невмиракою тощо.

Назва богатиря для епічного героя не належить до найдавніших. У наших старих пам'ятках дотатарської доби ця назва не стрічається, хоч і відомий половецький вираз, в якому «богадур» визначає могутнього, сильного чоловіка.

Україна і особливо Подніпров'я XVI ст. була повна згадок про богатирів, що скінчили, мовляв, своє життя в київських печерах та на різних славних полях бою, як от Летське поле під Переяславом, місце прославленої битви Ярослава з Святополком.

Особливу категорію богатирів складають в народній уяві українського народу богатирі семилітки. Про них, як завважив один із польських записувачів 1880 рр., люди не радо оповідають: «Це для них не казки, не міти, до яких давно вже стратили віру, а щось хоч і чудесне, але реальне, чого не можна повертати на жарт, не повинно служити самій пустій цікавості» (К. Стар. 1889, III. стаття Савича).

«Семилітній богатир, — писав теж Костомаров (Монографії. І вид. I. ст. 229), це тип народньої надії на будучі покоління, ідеал сили, яка не старіє, вічно молодіє і оновлюється…»

Мотив про богатиря — семилітка розроблено в билинно-казковій темі про київського оборонця Михайлика: в низці варіантів цей Михайлик — семиліток, і рація теми лежить власне в ранній молодості героя. (М. Грушевський «Іст. у. літ.» І, ст. 314). У літописах мотив про молодого визвольника стрічаємо в переказі про облогу Києва Печенігами за Святослава дарма, що літ тут йому не визначено а названо просто — «отроком».

За аналогією, мудра дівчина—семилітка рятує своїх близьких своїм розумом, розгадуючи тяжкі загадки, або виконуючи важкі завдання.

Ілля Муромець зі своїм товаришем був похований в гробниці в Софії Київський, про що згадує в своїх подорожніх нотатках Еріх Лясота. А Богатир Чобітько був похований в Київській лаврі.

• Кирило Кожум'яка
• Ілля Муромець
• Добриня Микитич
• Олешко Попович

• Богатирі // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1957. — Т. 1, кн. I : Літери А — Б. — С. 100. — 1000 екз.
• В. К—ш. Малорусская "паленица" // Киевская старина, 1887, №9. — С. 196—197.

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Богатир