Горлиця ветарська

Горлиця ветарська[2] (Macropygia magna) — вид голубоподібних птахів родини голубових (Columbidae)[3]. Мешкає в Індонезії і Східному Тиморі. Ветарська горлиця до 2016 року вважалася конспецифічною з танімбарською і флореською горлицями[4].

?
Горлиця ветарська
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Animalia)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Голубоподібні (Columbiformes)
Родина: Голубові (Columbidae)
Рід: Довгохвоста горлиця (Macropygia)
Вид: Горлиця ветарська
Біноміальна назва
Macropygia magna
Wallace, 1864
Посилання
Вікісховище: Macropygia magna
Віківиди: Macropygia magna
ITIS: 177205
МСОП: 154625310

Опис

Довжина птаха становить 40 см, з яких 20 см припадає на довгий хвіст. Голова. шия і груди жовтувато-коричневі, поцятковані темними горизонтальними смужками, особливо помітними на шиї. Горло світло-жовто-коричневе, нижня частина тіла світло-коричнева. Верхня частина тіла, крила і хвіст темно-рудувато-коричневі, легко поцятковані темними смужками. Дзьоб темно-коричневий, кінчик знизу світлий. Райдужки сизі з оранжевими кільцями. Лапи темно-червоні. У самичок нижня частина тіла каштанова, темні смужкки на грудях відсутні, однак присутні сірі плямки. У молодих птахів живіт поцяткований темними смужками, голова рудувато-коричнева, поцяткована чорними смугами.

Поширення і екологія

Ветарські горлиці мешкають на сході Малих Зонських островів, на островах Тимор і Ветар. Вони живуть у сухих і вологих рівнинних тропічних лісах.

Примітки
  1. BirdLife International (2016). Macropygia magna.
  2. Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
  3. Gill, Frank; Donsker, David, ред. (2021). Pigeons. World Bird List Version 11.2. International Ornithologists' Union. Процитовано 22 листопада 2021.
  4. Ng, E.Y.X.; Eaton, J.A.; Verbelen, P.; Hutchinson, R.O.; Rheindt, F.E. (2016). Using bioacoustic data to test species limits in an Indo-Pacific island radiation of Macropygia cuckoo doves. Biological Journal of the Linnean Society 118 (4): 786–812. doi:10.1111/bij.12768.

Джерела
  • David Gibbs, Eustace Barnes und John Cox: Pigeons and Doves. A Guide to the Pigeons and Doves of the World. Pica Press, Sussex 2001, ISBN 90-74345-26-3.
  • Gerhard Rösler: Die Wildtauben der Erde – Freileben, Haltung und Zucht. Verlag M. & H. Schaper, Alfeld Hannover 1996, ISBN 3-7944-0184-0.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.