Городищенський цукрорафінадний комбінат

Маріїнський цукровий завод в волосному центрі Городище Черкаського повіту Київської губернії був побудований в 1876 році, у комплексі з залізничною лінією, що дозволило розширити ринки збуту продукції[1]

У 1887 році старий цукровий завод в Городищі, власниками якого були брати К. та Т. Яхненко і Ф. Симиренко, не витримав конкуренції і закрився. Частина робітників звідти перейшла на Маріїнський завод, який збільшив обсяги виробництва, а загальна чисельність працівників підприємства перевищила 1000 осіб[2].

31 січня 1911 року 170 робітників заводу почали страйк з вимогою ввести тризмінному 8-годинний робочий день замість діючого на підприємстві двозмінного 12-годинного робочого дня. Страйк тривав 12 годин, і адміністрація заводу відмовилася виконувати вимоги. У 1913 році робітники заводу почали новий страйк, висунувши вимогу ввести 8-годинний робочий день, який тривав добу, але потім адміністрація заводу звільнила всіх його учасників[2].

Після Лютневої революції 1917 року на вимогу робітників на підприємстві був введений 8-годинний робочий день, але інші умови роботи не змінилися[2].

26 листопада 1917 року в Городищі була встановлена ​​Радянська влада. Навесні 1918 року край був окупований німецькими військами, які залишалися тут до листопада 1918 року, а до кінця 1919 року тривала Громадянська війна[2].

У 1920 році цукровий завод відновив роботу[2]. Надалі, підприємство опинилося в складі Південно-Західного економічного району СРСР.

Під час Великої Вітчизняної війни з 30 липня 1941 до 9 лютого 1944 року селище перебувало під німецькою окупацією. У вересні 1941 року в селищі розпочала діяльність антифашистська підпільна група, яку очолював О. С. Коваль. Група почала випуск і поширення повідомлень Радінформбюро і листівок, але в лютому 1942 року була розгромлена, що брали участь в діяльності групи працівники цукрового заводу комсомолець І. І. Задорожний і безпартійний О. С. Козюра були розстріляні[2].

Після звільнення селища радянськими військами почалося відновлення цукрового заводу, який 20 жовтня 1944 року відновив виробництво і дав першу продукцію (цукор-пісок). Цього року завод переробляв 700 тонн цукрових буряків на добу[2].

У листопаді 1945 року був відновлено виробництво цукру-рафінаду[2].

В цей же час завод став підприємством союзного значення і в травні 1948 року перейшов в пряме підпорядкування головного управління цукрово-рафінадний промисловості Міністерства харчової промисловості СРСР)

У 1949 році завод перевищив довоєнний обсяг виробництва цукру-піску, в 1957 році на підприємстві було освоєно новий, більш ефективний метод виробництва рафінаду[2].

У 1959 році на підприємстві була створена комсомольсько-молодіжна бригада комуністичної праці, яку очолила Е. Ф. Школяр (в цьому ж році бригада виконала 10-місячний план виробництва цукру на 140%)[2].

У 1967 році завод був оснащений новим обладнанням, виробничі процеси були автоматизовані. В результаті, план виробництва цукру-піску було виконано на 101,6%, а цукру-рафінаду - на 102,2%[2].

Виробничий план восьмої п'ятирічки комбінат виконав достроково, 20 жовтня 1970 року завершивши виготовлення запланованої кількості цукру-піску, а 4 грудня 1970 - планового кількості рафінаду. Надалі, до кінця 1970 року комбінат виробив понад план ще 25 тис. тонн цукру-піску і 4200 тонн рафінаду[2].

При комбінаті була побудована ТЕЦ потужністю 6100 кВт, яка забезпечувала електроенергією інші підприємства і сусідні села[2].

У 1974-му році Городищенський цукрорафінадний комбінат міністерства харчової промисловості СРСР був нагороджений Червоним Прапором ЦК КПРС, Ради міністрів СРСР, ВЦРПС і ЦК ВЛКСМ за дострокове виконання народногосподарського плану 1973 року[3].

В цілому, за радянських часів комбінат входив до числа найбільших підприємств міста[4][5][6].

Після проголошення незалежності України комбінат був переданий у відання Міністерства сільського господарства і продовольства України. Надалі, державне підприємство було перетворено в відкрите акціонерне товариство.

У 1996 році підприємство зупинило роботу, надалі обладнання було розібрано на металобрухт, а будівлі - на цеглу[7].

Цукрорафінадний комбінат після закриття

• Городище
• Цукрова промисловість України

1. Городище // Большой энциклопедический словарь (в 2-х тт.). / редколл., гл. ред. А. М. Прохоров. том 1. М., "Советская энциклопедия", 1991. стр.325
3. Постановление ЦК КПСС, Совета министров СССР, ВЦСПС и ЦК ВЛКСМ № 72 от 26 января 1974 года
4. Городище // Большая Советская Энциклопедия. / под ред. А. М. Прохорова. 3-е изд. том 7. М., «Советская энциклопедия», 1972. стр.123
5. Городище // Украинская Советская Энциклопедия. том 3. Киев, «Украинская Советская энциклопедия», 1980. стр.113-114
6. Городище // Советский энциклопедический словарь. редколл., гл. ред. А. М. Прохоров. 4-е изд. М., «Советская энциклопедия», 1986. стр.326
7. «Штрафи ставлю максимальні — 425 гривень» (цукрозавод зливає стоки прямо в річку) // «Прочерк» від 22 січня 2012