Горст Фульднер

Горст Альберто Карлос Фульднер Брюне (нім. Horst Alberto Carlos Fuldner Bruene; 16 грудня 1910, Буенос-Айрес, Аргентина — 1992, Мадрид, Іспанія) — аргентино-німецький солдат, гауптштурмфюрер, шпигун, політик і аргентинський бізнесмен німецького походження. Народився і почав свою діяльність в Аргентині, пізніше переїхав до Німеччини, де приєднався до нацистської партії, а під час Другої світової війни брав участь у боях на східному фронті в складі 250-тої Іспанської дивізії «Блакитна». Згодом допоміг багатьом нацистам втекти з Європи до Аргентини, а сам переїхав жити до Іспанії.

Горст Фульднер
Народився 16 грудня 1910(1910-12-16)
Буенос-Айрес, Аргентина
Помер 1992
Мадрид, Іспанія
Країна  Німеччина
 Аргентина
Діяльність бізнесмен, політик, військовослужбовець
Знання мов німецька
Учасник Друга світова війна
Членство СС
Військове звання гауптштурмфюрер
Партія Націонал-соціалістична робітнича партія Німеччини

Біографія

Горст Фульднер народився в Буено-Айресі 16 грудня 1910 року[1] і був єдиною дитиною в родині німецьких іммігрантів. У 1922 році сім'я переїхала до Німеччини, оселившись в Касселі, де він пізніше отримав подвійне німецько-аргентинське громадянство.[2] На початку 1930-х років Горст приєднується до воєнної організації «Сталевий шолом», яка виникла в Німеччині у наслідок її поразки в Першій світовій війні. У 1932 році він приєднався до військово-політичної організації Schutzstaffel (СС) та нацистської партії.[1]

Після початку Другої світової війни він приєднався до Іспанської «Блакитної дивізії»,[3] де воював і виступав у якості перекладача на Східному фронті. У ці роки він також працював у конгломератній компанії нацистської Німеччини SOFINDUS (Фінансово-промислове товариство),[3] котра мала неабиякий вплив у франкістській Іспанії. У 1944 році він знову повернувся до рядів СС, і в цьому ж році отримав звання гауптштурмфюрера. В якості спец. агента Служби безпеки (СД) у березні 1945 року він переїхав був до Мадрида,[4][Прим. 1] де створював ґрунт для здійснення евакуації нацистів з Європи в Аргентину в разі капітуляції Німеччини.[1]

Під час перебування в Іспанії він потоваришував із журналістами-філантропами Віктором де ля Серна[Прим. 2] і П'єром Дей, румунським послом Раду Генеа.[5] Після поразки Німеччини Горст залишився в Іспанії Франко, але був переслідуваний союзниками Антигітлерівської коаліції, які змушували його часто змінювати місце проживання, щоб уникнути арешту.[6] У 1947 році він був одним із 104 нацистських агентів, що були відмічені новоствореною Контрольною радою Німеччини для повернення їх у Німеччину з Іспанії. Але він так і не був депортованим.[7]

У 1947 році він прибув до Аргентини, але вже наступного року він повернувся в Європу, створивши там два центри евакуації нацистських військових злочинців з Берну та Генуї,[8] таким чином Горст Фульднер допоміг багатьом нацистам бігти до Південної Америки, найвідомішими з них були Адольф Айхман, Йозеф Менґеле, Рональд Ріхтер, Еріх Прібке, Авґуст Сьєбрехт та Ґерард Боне.[9] Загалом Фульднер допоміг втекти до Аргентини 400 нацистам.[10]

У ці ж роки він також був членом «Секретаріату розвідки».[11]

У 1950 році Горст заснував компанію CAPRI Fuldner y Cía в Аргентині (Compañía Argentina, Proyectos y Compleciones Industriales Fuldner y Cía),[12] яка була присвячена встановленню й удосконаленню гідроелектростанцій та експлуатації інших природних ресурсів.

Горст Карлос Фульднер помер в Мадриді в 1992 році.[11]

Див. також

Примітки
  1. Раніше він відвідував Мадрид 26 листопада 1944 року, повернувшись до Берліна наприкінці грудня. — (з книги) Goñi, 1998, с.255.
  2. Віктор де ля Серна виступав його захисником в Іспанії. — Goñi, 2002, с.114.

Список літератури
  1. Goñi. 2002. с. 65.
  2. Goñi. 2002. с. 65–66.
  3. Goñi. 2002. с. 69.
  4. Goñi. 2002. с. 63.
  5. Goñi. 2002. с. 70–71.
  6. Goñi. 2002. с. 70.
  7. Irujo. 2003.
  8. Goñi. 2002. с. 102.
  9. Goñi. 2002. с. 137.
  10. Goñi. 2002. с. 160.
  11. Goñi. 1998. с. 290.
  12. Goñi. 1998. с. 280.

Бібліографія
  • Goñi Uki (1998). Перон і німці. Правда про нацистське шпигунство і втікачів Рейху. Редакція Sudamericana. (іспанською)
  • Goñi Uki (2002). Реальна ODESSA. Редакція Granta Books.
  • Ірухо Хосе Марія (2003). Чорний список. Нацистські шпигуни захищали Франко і церкву. Редакція Aguilar.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.