Григоревський Митрофан Семенович

Митрофан Семенович Григоревський
Народився	3 червня 1872; Зибино, Грайворонський повіт, Курська губернія, Російська імперія (нині — село в Борисівському районі Бєлгородської області, РФ)
Помер	1933; Київ, Українська СРР, СРСР
Країна	Російська імперія, УНР
Alma mater	Курська духовна семінарія і Київська духовна академія
Галузь	освіта
Заклад	Глухівський учительський інститут
Посада	директор Глухівського учительського інституту (1909—1913)
Ступінь	магістр богослов'я
Нагороди

Митрофан Семенович Григоревський (3 червня 1872, слободі Зибино Грайворонського повіту Курської губернії (нині — село в Борисівському районі Бєлгородської області, РФ — 1933, Київ) — директор Глухівського учительського інституту (нині — Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка) (1909—1913).

|Посада=

Життєпис

Народився 3 червня 1872 р. у слободі Зибино Грайворонського повіту Курської губернії (нині — село в Борисівському районі Бєлгородської області, РФ) у родині псаломщика.

1918 прийнятий у громадянство Української Держави. Навчався спочатку в Бєлгородському духовному училищі, Курській духовній семінарії (1891—1895), а згодом — у Київській духовній академії.

1 лютого 1896 р. був призначений викладачем цивільної історії, історії російського розколу, викривального богослов'я в Архангельській духовній семінарії, а 1899 р. — наглядачем Архангельського духовного училища. Певний час обіймав посаду діловода «Архангельских епархиальных ведомостей».

21 березня 1903 р. утверджений у званні магістра богослов'я за дисертацію «Учение св. Иоанна Златоуста о браке».

Із 1905 р. працював інспектором, а з 1906 р. — в.о. ректора Київської духовної семінарії.

1907 р. перейшов на службу в Міністерство освіти і був призначений директором Великосорочинської учительської семінарії ім. М. В. Гоголя[1] (с. Великі Сорочинці Миргородського району Полтавської області).

На 1908 р. мав чин статського радника.

Із 19 серпня 1909 по 26 березня 1913 — директор Глухівського вчительського інституту. Водночас очолював педагогічну раду Глухівської жіночої гімназії.

У 1912 р. отримав ступінь магістра богослов'я.

Упродовж 1913–1917 обіймав посаду директора народних училищ Нижньогородської губернії.

Із 1 червня по 20 липня 1917 — виконувач обов'язків директора Нижньогородського реального училища із середнім механіко-технічним училищем.

4 липня 1917 — призначений директором 3-ї Московської гімназії.

Помер 1933 у Києві.

Нагороди

Нагороджений орденами св. Станіслава ІІ ст., св. Анни ІІ ст., св. рівноапостольного Володимира ІV ст., світло-бронзовою медаллю.

Джерела

Альманах університетської слави. Глухівський національний педагогічний університет імені Олександра Довженка (1874—2019) / гол. ред. Курок О. І. — Суми, ПВП "Видавничий будинок «Еллада», 2019. — 196 стор.
М. П. Гурець, Л. В. Задорожна. Григоревський Митрофан Семенович // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. : І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : [б. в.], 2006. — Т. 6 : Го — Гю. — 712 с. — ISBN 966-02-3966-1.

Посилання

Примітки

[Учительська семінарія у Великих Сорочинцях — це велична триповерхова будівля, пам'ятка архітектури. Збудовано її 1902—1905 років у стилі неокласицизму, вона стала першим навчальним закладом Полтавщини, що готував учителів. З 1956 року тут розміщується санаторна школа-інтернат, при якій працює музей духовності. Перед нею на мальовничій клумбі встановлено бюст М. Гоголю. Для будівництва цього навчального закладу земство виділило 4 га землі, решту 3 га подарував дворянин Григорій Палій. Зводили семінарію зібраним коштом громадськості, а завдяки її першому директорові Федору Миколайчуку будівництво пришвидшилося, і 1 вересня 1905 року тут було розпочато навчальний процес. При семінарії діяла церква. Навчальний заклад утримувався державним коштом, семінаристи одержували стипендію. Першого ж року навчання сюди було подано близько 230 заяв на вступ, однак іспит склало всього 36 чоловік. Із дорогою душею приймали музично обдарованих дітей. Двічі на рік тут організовували музично-літературні вечори, які відвідували громадяни краю. При семінарії був закладений чудовний сад із декоративними та фруктовими деревами, створено оранжерею й розсадники для саджанців, де учні працювали під орудою професіонального садівника. Перший випуск вихованців семінарії відбувся 5 червня 1908 року. З 1922-го семінарію перейменували на Великосорочинські педагогічні курси, відтак вона стала педагогічним технікумом, пізніше — училищем.]

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.

[1] [Учительська семінарія у Великих Сорочинцях — це велична триповерхова будівля, пам'ятка архітектури. Збудовано її 1902—1905 років у стилі неокласицизму, вона стала першим навчальним закладом Полтавщини, що готував учителів. З 1956 року тут розміщується санаторна школа-інтернат, при якій працює музей духовності. Перед нею на мальовничій клумбі встановлено бюст М. Гоголю. Для будівництва цього навчального закладу земство виділило 4 га землі, решту 3 га подарував дворянин Григорій Палій. Зводили семінарію зібраним коштом громадськості, а завдяки її першому директорові Федору Миколайчуку будівництво пришвидшилося, і 1 вересня 1905 року тут було розпочато навчальний процес. При семінарії діяла церква. Навчальний заклад утримувався державним коштом, семінаристи одержували стипендію. Першого ж року навчання сюди було подано близько 230 заяв на вступ, однак іспит склало всього 36 чоловік. Із дорогою душею приймали музично обдарованих дітей. Двічі на рік тут організовували музично-літературні вечори, які відвідували громадяни краю. При семінарії був закладений чудовний сад із декоративними та фруктовими деревами, створено оранжерею й розсадники для саджанців, де учні працювали під орудою професіонального садівника. Перший випуск вихованців семінарії відбувся 5 червня 1908 року. З 1922-го семінарію перейменували на Великосорочинські педагогічні курси, відтак вона стала педагогічним технікумом, пізніше — училищем.]