Григор'єв Володимир Сергійович
Володимир Сергійович Григор'єв (14 жовтня 1910, місто Луганськ Катеринославської губернії, тепер Луганської області — 28 березня 1986, Київ) — український радянський діяч, фахівець у галузі будівництва, міністр промисловості будівельних матеріалів УРСР. Депутат Верховної Ради УРСР 4-го скликання. Кандидат в члени ЦК КПУ в 1952 — 1956 р. Кандидат технічних наук (1951), доктор технічних наук (1966), професор (1967), член-кореспондент Академії архітектури УРСР (1950).
| Григор'єв Володимир Сергійович | |
|---|---|
| Народився |
14 жовтня 1910 Луганськ, Катеринославська губернія, Російська імперія |
| Помер |
28 березня 1986 (75 років) Київ, Українська РСР, СРСР |
| Поховання | Київ |
| Країна |
 СРСР |
| Діяльність | державний діяч, будівельник, інженер |
| Alma mater | Харківський національний університет будівництва та архітектури |
| Науковий ступінь | доктор технічних наук |
| Заклад | Київський національний університет будівництва і архітектури |
| Партія | КПРС |
| Нагороди |
   |
Біографія
Народився 1 (14) жовтня 1910 року в родині службовця-залізничника.
Трудову діяльність розпочав у 1922 році розсильним Донецького губернського земельного управління у місті Бахмуті. У 1924 році разом із родиною переїздить у місто Луганськ, де у 1927 році закінчив залізничну семирічну школу.
У 1927 — 1930 р. — студент Луганського технікуму шляхів сполучення, здобув спеціальність техніка-будівельника.
У 1930 — 1931 р. — технік 4-го будівельного району Катеринославської залізниці, технік на будівництві Луганського паровозобудівного заводу.
З 1931 року навчався на вечірньому відділі Харківського інженерно-будівельного інституту. Одночасно працював техніком 6-го Державного будівельного тресту (потім реорганізованого у трест № 19) Наркомату важкої промисловості СРСР у Харкові.
У 1936 році закінчив Харківський інженерно-будівельний інститут.
У 1936 — 1939 р. — технік, інженер машинобудівного тресту № 19 у Харкові. У 1939 — 1941 р. — старший інженер з швидкісного будівництва Центральної науково-дослідної лабораторії будівельного тресту № 19 у Харкові.
У 1941 — 1944 р. — головний інженер союзної Центральної науково-дослідної лабораторії «Південбуд ЦНДЛ» Наркомату будівництва СРСР у Харкові (з 1941 — у Магнітогорську, РРФСР).
У 1944 — 1948 р. — заступник директора з наукової роботи Південного науково-дослідного інституту промисловості будівництва. У 1948 — 1952 р. — директор Південного науково-дослідного інституту промисловості будівництва у Харкові.
6 травня 1952 — 1956 р. — міністр промисловості будівельних матеріалів Української РСР.
У 1956 — 1973 р. — директор Науково-дослідного інституту будівельних матеріалів та виробів у Києві.
У 1973 — 1986 р. — професор Київського інституту будівництва і архітектури.
Основні праці з технології виробництва будівельних матеріалів, головним чином з металургійних шлаків. Розробив теоретичні основи підготовки шлакової сировини, охолодження вогнянорідкого розплаву, регулювання пористої структури напівфабрикату; принципово новий технологічний процес перероблення вогнянорідких шлаків на високоякісні пористі заповнювачі легких бетонів — гідроекранний спосіб; визначив засоби підвищення якості в'яжучого на основі доменних шлаків.
Похований у Києві.
Нагороди
- два ордени Трудового Червоного Прапора
- орден Червоної Зірки (1943)
- медалі
- лауреат Сталінської премії (1946)