Грицай Віктор Олексійович

1957  — вступає до Одеського ДХУ імені Грекова на відділ живопису. Навчається на відмінно (в експозиції училища є студентська робота Грицая «Портрет натурщика»).

У цей період навчання часто відволікається на поїздки до міста Шахти на побачення з нареченою Раїсою. Через ці прогули виключений із училища. Але через позитивну характеристику переводиться до РСФСР, де закінчує навчання у Ростовському художньому училищі.

1961  — одружується на Раїсі. 12 травня 1962 народжується донька Світлана. Після закінчення училища 1962 родина переїхала до Сум, де Віктор протягом двох років працює науковим співробітником у Сумському художньому музеї імені Никанора Онацького. Разом з Андрусенком Г.Б. створюють «путівник по музею».

1964  — вступає на навчання у Національнe академі. образотворчого мистецтва і архітектури у Києві.

Після закінчення відома художниця Тетяна Яблонська запрошує Грицая до експериментально-монументальної майстерні, де він став старостою групи. Тоді його сокурсниками і друзями були: Валентин Куц, Віктор Романщак, Володимир Вуколов.

Студенти засвоювали нову техніки: фреска, темпера на левкасі, копіювали майстрів Північного Відродження.

1970  — захищає диплом на відмінно з відзнакою художньої ради. Це був монументальний ескіз завдожвки 98 метрів на тему «від первісності до сучасності» для Будинку Науки та Знань у Києві.

Після закінчення повертається до рідних Сум, де працює над замовленнями художнього фонду. Виконує монументальну фреску для кінотеатру в місті Недригайлів, чеканку для центрального гастроному в Сумах разом з художником Аркадієм Пушкарем. За ескізами Грицая тчуть гобелени, випікають вироби на фарфоровому заводі.

1976  — призначений головним художником сумських художніх майстерень художнього фонду.

На одній із національних виставок його роботу «Вчитель» придбав Конотопський музей.

У Недригайлові виконує фреску, яку згодом начальство наказало замалювати. З цього приводу він пише лист другу Віктору Романщаку:

Ти вже знаєш, що я виконав одну, можна сказати, крупну роботу в Недригайлові і я вважаю, що доволі непогано, зрозуміло, що багато ще мало б бути допрацьоване, але сумському начальству вона стала недовподоби, і вони зафарбували все, як у Києві говорять, переграв на українській тематиці, для мене це стало великим ударом по моєму престижу і моральному відношенні

1978  — родина Грицая переїздить до Одеси. На його думку, саме у цьому місті вирувало творче життя і саме тут він міг розкритися творчо. Але у січні 1979 у нього була виявлена саркома і, буквально за три місяці, 30 березня 1979, він помирає.

Похований на Таїровському цвинтарі в Одесі.

Вже після смерті художника стараннями його родини були організовані виставки у Києві, Одесі, Сумах.

У Сумському краєзнавчому музеї є робота "Єва", що була у збірці Миколи Данька. Цю роботу подарував музею канадський громадський діяч, уродженець Сум Василь Коломацький[1].

Сумський скульптор Олег Прокопчук добре пам'ятає Віктора Грицая і зізнається, що саме завдяки йому він – випускник Строганівського училища – з російської Москви повернувся до України:

Художник Віктор Грицай має своє яскраве, самобутнє обличчя, його відрізняє особливе почуття композиції і кольору. Він був справжнім «шістдесятником», йому належать перші кроки відродження знаменитої школи Михайла Бойчука – школи українського монументалізму, яка була широко відомою в 20-х роках».

Онука Валерія Нікітіна, художниця.