Гродзинський Дмитро Михайлович
Дмитро́ Миха́йлович Гродзи́нський (*5 серпня 1929, Біла Церква — †10 серпня 2016, Київ) — академік Національної академії наук України, професор, доктор біологічних наук [1]. Академік-секретар Відділення загальної біології НАН України. Голова Національної комісії з радіологічного захисту при Парламенті України. Завідував відділом біофізики й радіобіології Інституту клітинної біології й генетичної інженерії НАН України. Заслужений діяч науки і техніки України, Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки. Двічі удостоювався звання «Соросівський професор».
| Дмитро Михайлович Гродзинський | |
|---|---|
| Народився |
5 серпня 1929 Біла Церква |
| Помер |
10 серпня 2016 (87 років) Київ |
| Країна |
 СРСР,  Україна |
| Діяльність | біолог |
| Alma mater | Білоцерківський сільськогосподарський інститут |
| Галузь | Радіобіологія |
| Заклад | Інститут клітинної біології та генетичної інженерії НАН України |
| Звання | Професор |
| Ступінь | Доктор біологічних наук |
| Членство | НАН України |
| Відомий завдяки: | у 1991—2009 роках очолював НКРЗУ |
| Нагороди |
    Премія АН УРСР ім. М. Г. Холодного (1979) |
Молодший брат академіка НАНУ, біолога Андрія Гродзинського, батько члена-кореспондента Національної академії наук України Михайла Гродзинського.[2]
Життєпис
Народився 5 серпня 1929 року в місті Біла Церква Київської області, в Україні. Одружений. Має двох дітей. Має дві вищі освіти — закінчив Білоцерківський сільськогосподарський інститут і механіко-математичний факультет Московського державного університету ім. Ломоносова. Кандидатську й докторську дисертації захистив у Вченій Раді при Відділенні біології Академії наук України.
Основне коло наукових інтересів — радіобіологія й радіоекологія, репараційні процеси в опроміненій клітині, механізми протипроменевого захисту, механізми дії малих доз іонізуючих випромінювань, віддалені ефекти опромінення. Розробив теорію надійності біологічних систем.
З перших днів після катастрофи на Чорнобильській АЕС здійснював дослідження з вивчення радіобіологічних і радіоекологічних наслідків Чорнобильської катастрофи. Впродовж 1991—2009 років, починаючи з моменту утворення, незмінно очолював Національну комісію з радіаційного захисту населення України Верховної Ради України.
Освіта, наукові ступені та звання
| травень 1990 р. | обраний академіком АН УРСР зі спеціальності «радіобіологія» |
| березень 1974 р. | обраний членом-кореспондентом АН УРСР зі спеціальності «фізіологія рослин» |
| липень 1965 р. | присвоєно звання професора |
| грудень 1964 р. | захистив докторську дисертацію на Вченій раді Відділення біології АН УРСР |
| грудень 1955 р. | закінчив аспірантуру при Інституті фізіології рослин АН УРСР. Захистив кандидатську дисертацію |
| квітень 1952 р. | закінчив агрономічний факультет Білоцерківського сільськогосподарського інституту |
| травень 1947 р. | закінчив середню школу |
Трудова діяльність
| 2009‑2016 | радник Президії НАН України | |
| 1998‑2009 | академік-секретар Відділення загальної біології Національної Академії Наук України | |
| 1991‑1996 | завідувач кафедрою радіобіології біологічного факультету Київського університету ім. Тараса Шевченка | |
| 1985‑2016 | завідувач відділом біофізики та радіобіології Інституту клітинної біології і генетичної інженерії Національної Академії Наук України | |
| 1974‑1985 | директор Інституту фізіології рослин АН УРСР | |
| 1963‑1974 | завідувач відділом біофізики та радіобіології Інституту фізіології рослин АН УРСР | |
| 1962‑1963 | експерт ФАО ООН в Югославії | |
| 1957‑1962 | старший науковий співробітник Інституту фізіології рослин АН УРСР | |
| 1955‑1957 | молодший науковий співробітник Інституту фізіології рослин АН УРСР | |
| 1952‑1955 | аспірант Інституту фізіології рослин і агрохімії АН УРСР |
Викладання в університетах
| 1993 до 2016 | — | Університет «Києво-Могилянська Академія» |
| 1965 до 2016 | — | Міжнародний Соломонів Університет |
| 1962-1963 | — | Університет в Нові Сад, Югославія |
| 1954 до 2016 | — | Київський університет ім. Тараса Шевченка |
Погляди
«Причини занепаду радіобіології, як і інших розділів науки, засвідчують, що в очах тих, хто приймає рішення, пріоритет наукової діяльності зайняв чи не найостанніше місце у шкалі цінностей для держави. Це й призвело до таких негативних явищ, як відтік здібних молодих науковців у розвинені країни, фактично повне припинення розробок у галузі не лише фундаментальних, а й прикладних наук, поступове зниження рівня освіти.
Наша країна готує кадри науковців для інших, багатих країн. Практично гинуть наукові школи України, які мали всесвітнє визнання. І саме в цей час у науці здійснюються вкрай важливі відкриття, які докорінно змінюють технології й переводять людство з ери індустріальної до ери високих технологій, нових небачених можливостей у медицині, сільському господарстві, енергетиці та інформаційних технологіях. Хотілось би сподіватись, що ставлення до науки кардинально зміниться, бо якщо ми її остаточно втратимо, це буде катастрофа. Значно більш трагічніша, ніж Чорнобильська», — цитату взято з книжки Ігоря Шарова Вчені України: 100 видатних імен.
Вшанування пам'яті
У грудні 2009 року одній із вулиць Білої Церкви, малій батьківщині братів Дмитра та Андрія Гродзинських, неподалік будинку, в якому свого часу мешкала їх родина, присвоєно ім'я академіків Гродзинських.[3]
Публікації
Близько 750 наукових статей (серед яких близько 30 монографій і підручників) та авторських свідоцтв.
Найважливіші монографії
- рос. Методика применения радиоактивных изотопов в биологии. — Киев: Изд-ство УАСХН, 1962. −171 с.
- Природна радіоактивність рослин і ґрунтів. — Київ: Наукова думка, 1965. −216 с.
- Біофізика рослин
- Видання російською мовою -Київ: Наукова думка, 1972.-256 с.
- Видання англійською мовою: Jerusalem: Keter Publishing House, 1976. −236 p.
- Видання польською мовою: Варшава: Panstwowe Wydawnictwo Rolnicze і Lesne, 1978. −406 s.
- рос. Надежность растительных систем. — Киев: Наукова думка, 1983. −367 с.
- рос. Радиобиология растений. — Киев: Наукова думка, 1989. −380 с.
- Підручник — Биофизика. — Киев: Вища школа, 1988. −504 с. (у співавторстві)
- Словник української біологічної термінології / відпов. редактори: Д. М. Гродзинський, Л. О. Симоненко. — Київ : КММ, 2012. — 744 с. — ISBN 978-966-1673-12-9.
Примітки
Джерела
- Сайт Інституту клітинної біології та генетичної інженерії
- Радіобіологічне товариство України
- Ігор Шаров. Вчені України: 100 видатних імен. К.: — АртЕк, 2006. ISBN 966-505-054-0