Ревуцький Лев Миколайович

Народився 8 (20) лютого 1889(18890220) року в с. Іржавець в родині почесного громадянина.

Олександра Дмитрівна та Микола Гаврилович Ревуцькі, 1905 рік, фото Л. Ревуцького

Батько — Микола Гаврилович мав непоганого баса та інколи співав дещо з репертуару для цього голосу та грав на скрипці під акомпанемент дружини; мати — Олександра Дмитрівна (дівоче прізвище Канєвська) (1844, Київ — 1906) — до заміжжя шкільна вчителька в селі Іржавець, фольклористка. Вільно володіла французькою та німецькою мовами, набула музичну освіту в пансіоні для панночок села Римарівців Гадяцького повіту в німецького вчителя Блюмеля. Грала на фортепіано (виконувала твори Шопена, сонати Бетховена), збирала місцевий пісенний фольклор. У 1880 році взяла шлюб із Миколою Гавриловичем Ревуцьким. Листувалася з Л. Толстим щодо організації навчання у сільській школі. Ці матеріали в 1930 р. передано Дмитром Миколайовичем Ревуцьким до музею «Ясная Поляна». Коли Лев Толстой був у Бахмачі в маєтку художника Миколи Ґе, відбулося їхнє особисте знайомство.

Дід, материн батько, Дмитро Кіндратович Канєвський, військовий, вийшов у відставку в чині штабс-ротмістра Харківського уланського полку, оселився в Іржавці.

Довоєнні роки

Лев Ревуцький з дружиною Софією, 1916 р.

У 1916—1918 роках перебував в армії, у 1919—1924 роках викладав у школі і керував сільськими хорами в Іржавці і Прилуках. В цей період була написана кантата «Хустина». З 1924 року у Києві, викладач Музично-драматичного інституту імені М. Лисенка, з 1933 року — завідувач кафедри композиції і теорії музики Київської консерваторії, з 1935 року — професор.

Гостро критикований за фортепіанний концерт (1934), Ревуцький обмежив свою композиторську творчість, зосередившись майже винятково на професорській діяльності, редагуванні раніше написаних творів та громадській діяльності у Спілці радянських композиторів України. Він — член оргбюро СРКУ (1932—1939), оргкомітету СК СРСР (1939—1948), голова правління Спілки радянських композиторів України (1944—1948).

Повоєнні роки

Меморіальна дошка Льву Ревуцькому в приміщенні Київської консерваторії.

Під час Другої світової війни був керівником кафедри композиції, теорії та історії музики Ташкентської державної консерваторії Узбецької РСР. По закінченню війни повернувся до Києва і продовжував викладати до 1960 року (серед учнів: Ігор Хуторянський.

Обирався депутатом Верховної Ради України ряду скликань. На 1950-ті роки припадає величезна робота з редагування та підготовки до друку творів М. Лисенка, яку було успішно виконано. У лютому 1969 року у зв'язку з 80-річчям від дня народження та за визначні творчі заслуги Лев Миколайович Ревуцький був удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці.

Помер 30 березня 1977 року, похований на Байковому кладовищі в Києві.

Ревуцький-автор творів великих музичних форм: соната для фортепіано, дві симфонії (друга на теми українських народних пісень 1926, у новій редакції 1940, один з найкращих творів Ревуцького), два концерти для фортепіано. Ці твори написані з тонким знанням виконавчого апарату, одні з перших в українській музичній літературі. Також у творах менших форм (фортепіанні прелюдії, твори для скрипки й віолончелі з фортепіано) Ревуцький дуже оригінальний свіжістю музичної мови й технічними прийомами. Серед вокальних творів відзначається кантата «Хустина», як і прекрасні обробки народних пісень для голосу з фортепіано, в яких особливо цікаві фортепіанні партії, трактовані наскрізь самостійно (окремі збірники «Галицькі пісні», «Сонечко», «Козацькі та історичні пісні»).

Лев Миколайович Ревуцький творчо розвинув методи Лисенка й Леонтовича, які полягали у нерозривному злитті музичного фольклору з досягненнями гармонічного мислення кінця XIX століття. Він збагатив українську музику індивідуальними стилістичними знахідками. Композиторський стиль Л. Ревуцького формувався на основі глибокого й всебічного пізнання національного народного мелосу та перетворення традицій сучасної професійної музики. Творам митця притаманна життєствердна настроєність, ліризм, стриманість, широта і багатство емоцій. Розмірена, виразна мелодика поєднується з напруженою складною гармонікою. Л. Ревуцький розкривав дійсність і в лірико-драматичному, і в лірико-епічному ключах. Його творчість увійшла до золотого фонду української класики (Друга симфонія і фортепіанний концерт — перші значні твори цих жанрів в українській музиці). Значний внесок Л. Ревуцький зробив і в розвиток жанру обробки народних пісень. У його творчій спадщині близько 120 оригінальних обробок.

Пропам'ятні барельєф та таблиця Левку Ревуцькому на будинку № 16 по Софійській вулиці у Києві (1979, арх. С. Н. Миргородський, ск. Олександр Ковальов)

Надгробок Левка Ревуцького на Байковому цвинтарі в Києві

Ім'я Ревуцького носять музичні колективи і заклади, зокрема Муніципальна академічна чоловіча хорова капела імені Л. Ревуцького, музичне училище в Чернігові, загальноосвітня школа в с. Іржавці, дитяча музична школа № 5 у м. Києві, пароплав на р. Дніпро. На честь Л. М. Ревуцького названо одну з вулиць Києва, що знаходиться у Дарницькому районі. Щорічно наприкінці лютого проходить вручення Премії ім. Л. М. Ревуцького Міністерства культури України. В с. Іржавець функціонує Музей-садиба Л. Ревуцького та Д. Ревуцького.

Вокально-симфонічні твори

• кантата-поема «Хустина» (сл. Т. Шевченка, 1923, 2-га ред. 1944),
• «Ода пісні» (сл. М. Рильського, 1956),
• «Зима» (сл. О.Олеся, 1924),

для голосу з оркестром

• «Монолог Тараса Бульби» (сл. М. Рильського за повістю М. Гоголя, 1956),
• чотири укр. нар. пісні — «Червона ружа», «Їхав козак» (1928), «Та ой крикнули журавлі», «Чуєш, брате мій» (1959) та ін.;

для симфонічного оркестру

• Симфонія № 1, ч.1-ша і 3-тя (1916—1920, 2-га ред. 1-ї ч., 1957),
• Симфонія № 2 (1927, 2-га ред. 1940),
• Козачок (1936),
• Увертюра до опери «Тарас Бульба» М. Лисенка (1952);

для фортепіано з оркестром

• Концерт (1934, остання ред. 1963);

камерні ансамблі

• Інтермецо для скрипки і фортепіано (1955);
• Балада для віолончелі і фортепіано;

для фортепіано Соната, 7 прелюдій, етюди, пісня, гумореска, канон, вальс, 2 етюди, дит. п'єси, транскрипції;

для голосу з фортепіано

• «Ну розкажи ж» (сл. Хоменка, 1923)
• «Дума про трьох вітрів» (сл. П.Тичини, 1925),
• «Де тії слова» (сл. О.Олеся),
• «Проса покошено» (сл. М.Рильського),
• «Тиша» (сл. власні) та ін.;
• для хору без супроводу — «На ріках круг Вавілона», «У перетику ходила», «Ой чого ти почорніло» (всі на сл. Т.Шевченка) та ін.;

для хору з фортепіано

• п'ять укр. нар. пісень.
• три веснянки,
• хори для дітей та юнацтва та ін.;

обробки народних пісень (понад 120), зокрема:

• цикли для голосу і фортепіано — «Козацькі пісні» (1925), «Галицькі пісні» (1926), «Пісні для низькою голосу» (1925—1927), «Пісні для середнього голосу»(1925—1943), «Пісні для високого голосу» (1925—1947);
• для мішаного хору — «На кладочці умивалася», «Дід іде», «Їхав стрілець на війноньку», «Єврейські народні пісні» (1934), «Балкарські нар. пісні» (1934) та ін.;
• збірки обробок українських народних пісень для дітей «Сонечко» (1925); пісні — «Із-за гір та з-за високих» (сл. М. Рильського) та ін.;

Інше

• музика до театральних вистав, кінофільмів («Земля», «Степові пісні»), радіопередач;
• редакція 1-ї ч. Концерту для фп. з орк. В. Косенка;
• фундаментальна ред. та доповнення рядом номерів опери «Тарас Бульба» М. Лисенка

• Син — Євген Ревуцький, учасник Другої світової війни, був тяжко поранений, знаходився на межі смерті, згодом — доктор медичних наук.
• Брат — Дмитро Ревуцький, український музикознавець, фольклорист і музичний діяч.
• Племінник — Валер'ян Ревуцький, український театрознавець, педагог і театральний критик.
• Родич (двоюрідний брат Ганни Павлівни, бабусі Левка Ревуцького по матері)[3][4] — Олекса Стороженко, український письменник, етнограф, драматург.
• Далекий родич (брат у п'ятих Левка Ревуцького) [3][4] — Микола Стороженко, український історик літератури.

• Ревуцький Лев Миколайович // Шевченківська енциклопедія: — Т.5:Пе—С : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — С. 441.
• Марко Роберт Стех, «Очима культури» № 87. Павло Сениця і Левко Ревуцький
• Композитор Ревуцький привіз дві кози до Києва // gazeta.ua
• Документальний фільм "Левко Ревуцький. Симфонія №3" на YouTube