Грін Ніна Миколаївна

Ніна Миколаївна Грін (уродж. Миронова; 11 (23) жовтня 1894, Гдов 27 вересня 1970, Київ) — дружина Олександра Гріна. Засновниця музею письменника в Старому Криму, прототип героїні «Пурпурових вітрил» Ассоль.

Грін Ніна Миколаївна
Ім'я при народженні рос. Нина Николаевна Миронова
Народилася 11 (23) жовтня 1894
Гдов, Санкт-Петербурзька губернія, Російська імперія
Померла 27 вересня 1970(1970-09-27) (75 років)
Київ, Українська РСР, СРСР
Країна  СРСР
Діяльність письменниця
У шлюбі з Грін Олександр Степанович і Sergey Korotkovd

Життєпис

Народилася в родині банківського службовця Миколи Сергійовича Миронова. Старша дитина в сім'ї, молодші брати — Костянтин (1896 р.н..), Сергій (1898 р.н..). Сім'я переїжджала по місцях служби батька і в 1914 р. перебралася з Нарви в Петербург.

Закінчила гімназію із золотою медаллю, вступила на Бестужевські курси (1914).

У 1915 році вийшла заміж за студента-юриста Сергія Короткова, який був через рік мобілізований в армію і загинув на фронті Першої світової війни в 1916 р. Закінчивши два курси біологічного відділення, Ніна пішла працювати медсестрою в госпіталь.

У 1917 р. працювала друкаркою в газеті «Петроградское эхо» («Петроградське відлуння»), де вперше побачила Олександра Гріна. У 1918 році батько — Микола Сергійович — помер. Ніна захворіла на туберкульоз, переїхала на три роки до родичів до Підмосков'я, потім повернулася до Петрограду, де працювала медсестрою. Жили вдвох з мамою.

Знову зустріла Гріна в 1921 році; 7 березня 1921 р. вони одружилися. У 1924 р. Грін з дружиною та тещею переїхали до Криму, жили в Феодосії, потім — в Старому Криму..

Грін помер в Старому Криму в 1932 р. Ніна Миколаївна почала роботу з увічнення пам'яті письменника. В 1934 р. їй вдалося організувати меморіальну кімнату. В тому ж році, отримавши гонорар за збірку оповідань Гріна «Фантастичні новели», на придбаній раніше ділянці землі площею 20 соток звела житловий будинок. Будинок Гріна став приватним музеєм . Відкриття державного музею було призначено на 1942 рік, до 10-річчя смерті А. С. Гріна. Брала участь у створенні Історико-краєзнавчого музею в Старому Криму, з дорученнями від музею їздила до Москви[1] .

У 1934 р. вийшла заміж за феодосійського лікаря-фтизіатра Петра Івановича Нанія, давнього знайомого, який лікував О. С. Гріна. На початку німецко-радянської війни шлюб Нанія і Грін розпався.

Під час німецької окупації Криму залишилася в Старому Криму з важко хворою матір'ю. Працювала коректором і редактором в окупаційній газеті «Офіційний бюлетень Старо-Кримського району», з 29 січня по 15 жовтня 1942 року завідувала районної друкарнею. Окупаційна влада використовували ім'я вдови знаменитого письменника в своїх пропагандистських цілях. Надалі була викрадена на трудові роботи до Німеччини.

Після війни була засуджена на 10 років таборів за співпрацю з окупантами. Після звільнення з німецької неволі та повернення до Криму була заарештована. Відбувала ув'язнення в таборах на Печорі, потім — в Астрахані.

Звільнилася в 1956 році. Після звільнення повернулася до Криму. Після довгої боротьби повернула будинок — останнє житло Гріна, пристосований новими господарями під господарські потреби. Домоглася відкриття музею письменника. Останні роки жила в обстановці крайньої злиденності та неприязні з боку місцевих жителів, М. С. Волошина говорила: «Вона в повному забутті і злиднях в Старому Криму проживає. Іноді до мене приїжджає. Дружити ми не дружимо. Вона всіх цурається. Але, ми спілкуємося, як два старих беззубих крокодила. Колись Ніна красунею була. Сильфіда»[2]

Ніна Грін померла у Києві 27 вересня 1970 р. У своєму заповіті вона просила поховати її в сімейній огорожі між могилами її матері та чоловіка. Але влада Старого Криму не дозволили виконати волю покійної, і поховання відбулося в іншому місці старокримського кладовища .

Рік потому, у ніч на 23 жовтня 1971 р., київські друзі Н. М. Грін — Ю. Первова та О. Верхман з помічниками таємно перепоховали її, виконуючи її заповіт[3].

Ніна Миколаївна повністю реабілітована в 1997 році. З висновку Прокуратури Автономної Республіки Крим:

З наявних в матеріалах справи фактичних даних вбачається, що Грін Н. М. в період Великої Вітчизняної війни не брала участі в каральних акціях проти мирного населення, не займалася зрадою і не чинила в цьому пособництва … Таким чином, Грін Н. М. не зробила дій, які передбачають відповідальність за зраду Батьківщині.

Літературна спадщина

  • Грин Н. Н. Воспоминания об Александре Грине: Мемуарные очерки. Дневниковые записки. Письма / Н. Ялова, Л. Варламова, С. Колотупова. — Феодосия; М. : Издат. дом Коктобель, 2005. — 400 с. — (Образы былого. Вып. 4) — 2500 прим. — ISBN 5-94293-009-0.

Примітки

  1. Томашевич Т.В., Богданов А.Н. Памяти Бориса Ивановича Татаринова (1913–1941). — Вестник Московского университета. — М. : Издательский Дом МГУ, 2019. — Т. I. — С. 140-147. — (Антропология) DOI:10.32521/2074-8132.2019.1.140-147.
  2. Ната Холендро (18 грудня 2011). И КАЖДЫЙ ПРОЧЬ ПОБРЕЛ, ВЗДЫХАЯ. Независимый Бостонский Альманах "Лебедь" (рос.). Процитовано 4 жовтня 2019.
  3. Ю. А. Первова. Воспоминания о Нине Грин. — Симферополь : Крымучпедгиз, 2001. — 152 с. — ISBN 966-7283-77-1.

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.