Губна помада

Чоловіки та жінки стародавнього Шумеру та долини Інду, можливо, були першими, хто винайшов і користувався помадою приблизно 5000 років тому.[3] Шумери дробили дорогоцінні камені та використовували їх для прикраси свого обличчя, в основному на губах і навколо очей. Єгиптяни, як Клеопатра, подрібнювали клопів (кармін), щоб створити червоний колір на губах.[4] Жінки стародавньої цивілізації долини Інду використовували як помаду прямокутні шматки охри зі скошеними кінцями.[5] Стародавні єгиптяни носили помаду, щоб показати соціальний статус, а не стать.[6][7] Вони витягли червоний барвник фукус-альгін, 0,01% йоду і трохи брому-маніту, але цей барвник спричинив серйозне захворювання. Помади з мерехтливими ефектами спочатку були виготовлені з використанням перламутрової речовини, що міститься в лусці риби.[8]

Китайці зробили одні з перших помад, які були виготовлені з бджолиного воску понад 1000 років тому для захисту ніжної шкіри губ. За часів династії Тан (618—907 рр. н. е.) до них додавали ароматні олії, що надавало роту привабливий ефект.

В Австралії дівчата-аборигени фарбували рот охрою в червоний колір для ритуалів статевого дозрівання.[9]

Фарбування губ почало набувати деякої популярності в Англії 16-го століття. За часів королеви Єлизавети I увійшли в моду яскраво-червоні губи та суворе біле обличчя. У той час помаду виготовляли із суміші бджолиного воску та червоних плям від рослин. Лише жінки вищого класу та актори-чоловіки носили макіяж.

Протягом більшої частини 19 століття очевидне використання косметики не вважалося прийнятним у Британії для респектабельних жінок, і це було пов’язано з маргіналізованими групами, такими як актори та повії. Вважалося нахабним і неохайним макіяжем.[10] У 1850-х роках були опубліковані звіти, які попереджували жінок про небезпеку використання свинцю та кіноварі в косметиці, нанесеній на обличчя. До кінця 19 століття французька косметична компанія Guerlain почала виробляти помаду. Перша комерційна помада була винайдена в 1884 році парфумерами з Парижа, Франція. Він був покритий шовковим папером і зроблений з оленячого жиру, касторової олії та бджолиного воску.[11] До цього помаду створювали вдома.[12] Повне визнання неприхованого використання косметики в Англії, здається, прийшло до модних лондонців принаймні до 1921 року.[13]

У 19 столітті помаду фарбували карміновим барвником. Карміновий барвник був видобутий з кошеніль, лускових комах, родом з Мексики та Центральної Америки, які живуть на кактусах. Комахи кошеніль виробляють кармінову кислоту, щоб запобігти хижацтві інших комах. Кармінову кислоту, яка становить від 17% до 24% ваги висушених комах, можна витягти з тіла комахи та яєць. Змішаний з солями алюмінію або кальцію, він утворює карміновий барвник (також відомий як кошеніль).[14]

Ця помада прийшла не в тюбику; його наносили пензлем. Карміновий барвник був дорогим, а вигляд помади кармінового кольору вважався неприродним і театральним, тому губну помаду не сприймали для повсякденного носіння. Лише актори й актриси могли обійтися без помади. У 1880 році небагато театральних актрис носили помаду на публіці. Відома актриса Сара Бернхар почала носити губну помаду та рум’яні на публіці.[15] До кінця 19 століття жінки наносили макіяж лише вдома. Бернхар часто наносила на губи кармінову фарбу на публіці.[14]

На початку 1890-х років кармін змішували з олією та восковою основою. Суміш давала природний вигляд і була більш прийнятною серед жінок. У той час помада не продавалась у закрученому металевому тюбику; його продавали в паперових тубах, тонованих паперах або в маленьких горщиках. Каталог Sears Roebuck вперше запропонував рум’яни для губ і щік наприкінці 1890-х років.

До 1912 року модні американські жінки почали вважати помаду прийнятною, хоча стаття в New York Times рекомендувала наносити її обережно.[16]

До 1915 року помаду продавали в металевих циліндрових контейнерах, які винайшов Моріс Леві. Жінкам доводилося ковзати крихітним важелем збоку тюбика краєм нігтя, щоб перемістити помаду до верхньої частини футляра,[17] хоча помади в металевих контейнерах Push-up були доступні в Європі з 1911 року. У 1923 році Джеймс Брюс Мейсон молодший запатентував першу поворотну трубку в Нешвіллі, штат Теннессі. Оскільки жінки почали носити помаду для фотографій, фотографія зробила помаду прийнятною серед жінок. Елізабет Арден і Есті Лаудер почали продавати помаду у своїх салонах.[15]

Під час Другої світової війни металеві тюбики від помади були замінені пластиковими та паперовими. У той час губної помади було мало, оскільки деякі з основних інгредієнтів помади, нафти та касторової олії, були недоступні. Друга світова війна дозволила жінкам працювати в інженерних і наукових дослідженнях, а наприкінці 1940-х Хейзел Бішоп, хімік-органік з Нью-Йорка та Нью-Джерсі, створила першу довготривалу помаду під назвою помада No-Smear.[18] За допомогою Реймонда Спектера, рекламодавця, бізнес помад Bishop процвітав.

Інша форма фарбування губ, напівпостійна рідка формула без воску, була винайдена в 1990-х роках компанією Lip-Ink International. Інші компанії імітували цю ідею, випускаючи власні версії довготривалого «фарби для губ» або «рідкого кольору для губ».

Слід на філіжанці від помади.