Гуслі

Гу́слі, гу́сла (дав.-рус. гусли, від густи)[1] — найстародавніший щипковий музичний інструмент, що був дуже популярним у Київській Русі. Зображення гусел знаходимо на фресках того часу.

Гуслі
Класифікація Хорнбостеля — Закса 314.122-5
 Гуслі у Вікісховищі
Гуслі гусляра Словіші XI століття (Новгород)

У гуслях струни натягнуто на трикутний дерев'яний резонансний ящик. Звук на інструменті видобувають, защипуючи струни пальцем.

Виконавець на гуслах називається гуслярем[2].

За однією з версій, саме від гусел походить інший народний музичний інструмент, що став символом українців — бандура. Якщо додати до гусел 2-3 баси, поставити інструмент на колінах вертикально, притиснувши до грудей — ось і вийде бандура[3]. Куліш гадав, що бандура поступалася першим місцем тільки гуслям, які, згідно з переказом про царя Давида, були присвоєні особам духовного сану або тим, хто почував себе надто поважними для буйної козацької поезії, часом дещо цинічної[4].

Існує три різновиди гуслів:

  • кри́лоподібні або дзвінчасті
  • шо́ломоподібні або гуслі-псалтир
  • клаві́роподібні — прямокутні, на основі яких М.Фомін створив клавішні (педальні) гуслі, у яких непотрібні струни заглушуються за допомогою спеціального механізму, а звук видобувають медіатором.

В оркестрах народних інструментів застосовують гуслі-приму (діапазон: e1-h2), гуслі-піколо (e2-h3), гуслі-альт (e-h1) та гуслі-бас (E-h).

Гуслі в Україні

З часів Київської Русі гуслі проіснували в побуті мешканців України аж до XIX століття, оскільки ще Олександр Терещенко писав: «У Малоросії довгий час любили грати на гуслях, але й нині там вони зникають. У Росії їх не вживають»[5].

Пантелеймон Куліш згадував, що бачив співця-гусляра: «Ще недавно на гуслях вигравали в Малоросії дворяни старого віку; тепер ви їх знайдете тільки у священиків; а один тільки раз, а саме в 1853 році, я зустрів цей інструмент у руках сліпого співака-жебрака, в Золотоніському повіті Полтавської губернії»[4].

В українському фольклорі

Пісня з Ізюмського повіту:

Ой, за гаєм, гаєм зелененьким
Та йде Дунай не тихий, бистренький,
Над Дунаєм явор зелененький,
Під явором коник вороненький,
А на коні козак молоденький;
Та все стиха у гуслоньки грає -
Струна струні тихо промовляє…[6].

У пісні, записаній Марком Вовчком:

Розкипілось моє серце
Та й на тебе, мій дружочок,
Що пізненько з вулки ходиш,
Під полою гуслі носиш[7].

Галерея
  • Шоломоподібні гуслі
  • Крилоподібні гуслі

Див. також

Примітки
  1. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 1 : А — Г / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1982. — Т. 1 : А — Г. — 632 с.
  2. Гусляр // Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел. — 5-те вид. — К. ; Ірпінь : Перун, 2005. — ISBN 966-569-013-2.
  3. В Києві покажуть історичні музичні інструменти
  4. Кулиш П. Записки о Южной Руси. — СПб.: типография Александра Якобсона, 1856. — Т. 1. — С. 189
  5. Терещенко А. Быт русского народа. — Санкт-Петербург: типография Министерства внутренних дел, 1848. — Часть І. — С. 486—487
  6. Метлинский Амвросий. Народные южнорусские песни. — Киев: Университетская типография, 1854. — С. 260.
  7. Вовчок Марко. Твори в 7 томах. — К.: Наукова думка, 1966. — Т.7. — Кн. 1. — С. 319.

Джерела і посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.