Цисяньцинь

Цисяньцинь (кит. 七弦琴, пін. qīxiánqín, ци — «сім», сянь — «струни», цинь «~ струнний інструмент ~»), також називаний гуцинь (кит. 古琴, пін. gǔqín) — китайський 7-струнний щипковий музичний інструмент, різновид цитри.

«Слухаючі цинь» (кит. 听琴, пін. Ting Qin Tu), картина роботи імператора Хуейцзун

Має довгастий корпус у вигляді дерев'яного ящика фігурних обрисів (довжина 100—120 см, ширина близько 20 см); на деці позначені 13 ладів (судячи за збереженими старовинними зразками цисяньцинь та табулатурним записам музичних творів, система ладів зазнала значну еволюцію за час існування інструменту). Струни виготовляються з шовку та мають різну товщину; їх настроювання C — D — F — G — A — c — d або G — A — c — d — e — g — a. Діапазон трохи більше чотирьох октав (С — d³).

Під час гри виконавець тримає цисяньцинь горизонтально, при цьому вузький кінець зі струнотримачем розташовується ліворуч, а широкий з кілками — праворуч. Струни притискають до деки, звук видобувають щипком.

Цисяньцинь — найдавніший інструмент. В III столітті до н. е.. входив до складу придворного оркестру яюе (кит. 雅乐, «витончена музика») і був найбільш характерним інструментом класичної старокитайської музики. За прийнятою в Китаї класифікацією (за матеріалом як джерела звуку) відноситься до категорії «шовкових інструментів»).

Назва

Традиційно, інструмент просто називався «цинь» (琴)[1], але до двадцятого століття ця назва почала застосовуватися до багатьох інших музичних інструментів таких як: янцинь hammered dulcimer, хуцінь сімейство смичкових струнних інструментів, а також західного Фортепіано. Згодом для уточнення було додано префікс «гу-» (古; означає «стародавній»). Таким чином, інструмент сьогодні найчастіше називають «гуцинь». Він також може мати назву цисянь-цинь (七絃琴; дослівно «семи-струнна цитра»). Так як в книзі Роберта ван Гюліка про цинь він називається як Знання про китайську лютну, гуцинь іноді не помилково називається лютнею.[2] Іншою неправильною класифікацією, що здебільшого прийшла із музичних компакт дисків, є зачислення інструменту до «арфи» або «настільної-арфи».

Історія
Відомий інструмент цинь часів династії Тан (618—907), «Jiu Xiao Huan Pei»

За легендою цинь найбільш шанований з усіх Китайських музичних інструментів і має історію близьку до 5000 років, і що у створенні його відіграли роль легендарні особи з Китайської первісної історії — Фу-сі, Шень-нун і Хуан-ді, «Жовтий імператор». Майже всі книги і колекції табулатур опубліковані до двадцятого століття описують саме таке походження інструменту,[3] хоча зараз це вважають міфологією. Інструмент згадується в китайських письменах віком близько 3000 років, а залишки інструментів були знайдені у захороненнях віком в 2500 років. Точне походження цінь досі є джерелом дискусій останні десятки років.

В 1977, запис твору «Вода що тече» (Ліу Шуї, яку виконав один із найкращих музикантів 20-го століття Гуан Пінгху) була обраний для золотої платівки «Вояджера» серед усіх музичних творів з усього світу, і була відправлена NASA як послання у відкритий космос на борту космічних кораблей Вояджер-1 і Вояджер-2. Це найдовший фрагмент на диску. Причиною чому саме ця робота була обрана у виконанні на цьому інструменті є його особлива тональна структура, його музична гама, що отримана із фундаментальних законів фізики пов'язаних із вібрацією і обертонами, що демонструє інтелектуальні здібності людства в цій області. В 2003, музика гуцинь була проголошена одним із Шедеврів усної і не матеріальної спадщини людства організацією ЮНЕСКО.[4]

Гу Кайчжі. Виготовлення циня. (29,4х130см). Сунська копія. Гугун, Пекін.

Виконання
Діапазон нот

Під час виконання музики, музиканти застосовують різні техніки аби досягти повної експресії і потенціалу інструмента. Існує багато спеціальних табулатур, які розвинулися протягом століть, які спеціально присвячені інструменту гуцинь із вибором репертуару популярних і стародавніх мелодій.

Техніка гри

Характер звуків, що має інструмент гуцинь можна розбити на три характерні категорії «звучання.» Перший тип це сан їнь (散音), що дослівно означає «розсіяний звук». Основна частота звучання утворюється щипанням вільної струни пальцями правої руки.  Прослухатифайл. Щипання труни правим пальцем разом із м'яким притисканням струни лівою рукою у позиції конкретної ноти утворить чіткий ніжний звук  Прослухатифайл, що називається «фан їнь» (泛音), або гармоніки обертонів. Важлива для гри нотна гамма, називається «хаї» і відмічена 13 білими цятками на передній частині гуцинь і виконуються із слюди чи морських раковин, це місця цілочисленого поділу довжини струни. Чистий злагоджений обертон не можна отримати доки струни не будуть затиснуті чітко у відповідності до цих міток «хаї». Третій звук це ан їнь (按音 / 案音 / 實音 / 走音), або «звуки що міняються.» Він є основною каденцією у більшості творів для гуцинь. Аби зіграти це, музикант притискає струну середнім або безіменним пальцем лівої руки до відповідної частоти ноти на поверхні дошки, (в залежності від відстані до нього), потім ударяє правою рукою по струні, ковзаючи лівою рукою вниз або вверх до іншої ноти. Техніка подібна до гри на слайд гітарі однак, кількість маніпуляцій що дозволяє здійснювати гуцинь набагато більша ніж у гітари, яка дозволяє виконувати лише 3 або 4 основні техніки.  Прослухати Пей Ланьфайл. Відповідно до книги Cunjian Guqin Zhifa Puzi Jilan 【存見古琴指法譜字輯覽‧油印本】, існує близько 1070 різних технік для гри пальцями, що може використовуватися в гуцинь.[5] Більшість з цих технік є застарілими, але близько 50 з них використовуються у сучасному виконанні.

  • 〈挑〉 Тіао
  • 〈勾〉 Гоу
  • 〈劈〉 Пі
  • 〈撥〉 Бо

Вище наведені ілюстрації із старого керівництва.[6]

Музичні твори

Див. також

Література
  • Музыкальные инструменты Китая, сост. И. З. Алендер, M., 1958;
  • Moule А. Chr., A list of the musical and other sound-producing instruments ot the Chinese, Shanghai, 1908.

Примітки
  1. Zhang Yushu et al. Kangxi Zidian 【康熙字典】. Folio 28.
  2. John Thompson on the Guqin Silk String Zither (2005) Qin: Lute or Zither? (http://www.silkqin.com/11misc/lute.htm , 29 July 2006)
  3. Yin, Wei. Zhongguo Qinshi Yanyi 【中国琴史演义】. Pages 1-10.
  4. United Nations Educational, Scientific and Cultural Organization (2004) The Art of Guqin Music (http://www.unesco.org/culture/intangible-heritage/masterpiece.php?id=65&lg=en, 29 July 2006)
  5. Guo, Ping. Guqin Congtan 【古琴丛谈】. Page 112.
  6. Zhang, He. Qinxue Rumen 【琴學入門】. Розділ 1, листки 39, 40, 43 і 47.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.