Густаф де Лаваль

Густаф де Лаваль народився в Орсі, Швеція. Предки Лаваля належали до старовинного французького дворянського роду. Будучи, за релігійною вірою протестантами, що називались у Франції гугенотами та зазнавали переслідувань з боку католицької церкви, вони змушені були покинути батьківщину після Варфоломіївської ночі. За традицією роду декілька поколінь Лавалів були військовослужбовцями. Батько Густафа Яків де Лаваль був капітаном шведської армії. Вийшовши у відставку, він отримав, за звичаєм того часу, замість пенсії «капітанський маєток», що давався у довічне користування військовим і цивільним чинам. Цей маєток («Блазенборг») знаходився в селі Орса, в Далекарлії. Після оселення в Блазенборзі, Яків де Лаваль женився на Єлизаветі Мартін. Тут і народився син, що отримав при хрещенні ім'я Карл Густаф Патрік.

Закінчивши курс в Фалунській школі у 1863 році, навесні того ж року, не піднімаючи навіть у сім'ї питання про якісь інші професії, Лаваль відправився в Уппсалу здавати іспит для отримання права на вступ до вищого навчального закладу. Витримавши іспит, восени Лаваль був зарахований в Королівського технологічного інституту в Стокгольмі для навчання за фахом морське будівництво і текстильна промисловість.

Закінчив Технологічний інститут у 1866 році (тепер Королівський технологічний інститут) і в 1872 році математичний факультет Уппсальського університету з відзнакою і одночасно представив дисертацію: «Про хлористі і бромисті сполуки вольфраму». Після блискучого захисту йому одноголосно було присуджено вчений ступінь «доктора філософії». Уже в 1873 році Лаваль отримує свій перший патент, що стосувався обробки фосфористих руд, а в наступному 1874 році — другий патент на новий спосіб обробки цинкових руд.

У 1882 запропонував конструкцію парової турбіни[8] і в 1887 виготовив зменшений демонстраційний зразок.

У 1890 році від винайшов сопло, призначене для подачі пари в турбіну, яке згодом назвали його іменем, і використовують до сьогодні за цим же призначенням. У XX столітті сопло Лаваля знайшло застосування у реактивних двигунах для створення реактивного струменя.

Лавалю належить також авторство винаходу центрифуги для розділення на фракції сумішей рідин з різною густиною. Це технічне рішення від використовував як сепаратор молока. У 1894 році він запатентував доїльний апарат, перший промисловий зразок було випущено уже після його смерті компанією Alfa Laval Group[9], заснованою де Лавалем та Оскаром Ламмом у 1883 році.

Першим застосував гнучкий вал, диск однакового опору, що дозволяв досягати великих колових швидкостей (419 м/с). Крім того, в турбінах Лаваля було передбачено багато нових елементів, частина з яких використовується в сучасному турбобудуванні. Лаваль розробив також теорію сопла. Внаслідок низки конструктивних недоліків і відносно малої потужності турбіни Лаваля не набули поширення, але відіграли значну роль у розвитку турбобудування.

За своє життя Густаф де Лаваль запатентував 93 винаходи.

Вибирався (1888—1890) членом риксдагу.

Публікував в газеті «Svenska Dagbladet» статті на економічні теми.

Помер у 1913 році у Стокгольмі і похований на Північному цвинтарі[10]

• 
  Густаф де Лаваль у 1875 році
• 
  Парова турбіна конструкції Лаваля. Виготовлена у Швеції, 1888. (Німецький музей, Мюнхен)
• 
  Субмарина конструкції Лаваля[11]
• 
  Колишній завод парових турбін у передмісті Стокгольма
• 
  Складальний кресленик парової турбіни Лаваля
• 
  Сепаратор Alfa Laval
• 
  Могила Густафа де Лаваля

• Сопло Лаваля

• Гумилевский Л. Густав Лаваль / Л. Гумилевский. — М. : Журнально-газетное объединение, 1936. — 256 с.