Гірнича промисловість Німеччини

До другої половини 1950-х років нафтопереробна промисловість ФРН розміщувалася в приморській смузі, головним чином в районі Гамбурга. Потім нафтопереробні заводи були побудовані ближче до головних ринків збуту і стали обслуговуватися нафтопроводами, проведеними у другій половині 1950-х — першій половині 1960-х років з Роттердама, Вільгельмсгафена, Лавері (під Марселем), Ґенуї і Трієста. У Північній Німеччині ведеться видобуток власного природного газу. Однак на 77 % потреби країни в газі у 1994 р покривалися за рахунок імпорту, переважно з норвезького сектора Північного моря, що випередив Нідерланди як головний регіон, що постачає природний газ до ФРН. Крім того, є газопровід, прокланений з Росії через Україну, Чехію і Словаччину з відгалуженням на Берлін.

Видобуток нафти в 2001 становить 3.4 млн т (+10.3 % до 2000 р). Видобуток природного газу в 2001 р — 20.3 млрдм.куб (+1 % до 2000), але на 4.7 % менше від максимального видобутку в 1999. Вітчизняний видобуток покриває тільки 18 % потреб країни у природному газі. Фірма Schleswig-Holstein забезпечує 52 % видобутку нафти в Німеччині (2001). Компанії Нижньої Саксонії спільно видобувають 43.3 % нафти і дають основну частину видобутку газу — бл. 90 % [Mining Annual Review 2002].

За видобутком кам'яного вугілля ФРН займає 12-е місце серед країн світу (2001). Динаміка видобутку в останнє десятиліття негативна (в млн т.): 1990 — 77; 1994 — 57,6; 1998 — 45; 1999 — 45; 2000 — 43,8; 2001 — 37,4; 2003 — 26. Кількість робітників, зайнятих у цій галузі за період 1998—2003 зменшилася з 72 до 36 тис., обсяг інвестицій — з 5 до 2,7 млрд євро [Краків, Ежи Кіцкі, 2002; ФРН, Henning Peitsmeier, Frankfurter Allgemeine, Marz 2003, № 12].

Родовища кам'яного вугілля експлуатуються в Нижньорейнсько-Вестфальському (Рурському) — бл. 77 % видобутку (2001), Саарському басейнах та в районі Іббенбюрен. В Аахенському бас. видобуток припинено у 1998 р. Найперспективнішим був і залишається Рурський бас., в якому запаси жирного і коксівного вугілля становлять 65 %, запаси пісних, напівпісних та антрацитів — 15 %, інших — 20 %. Макс. рівень видобутку був досягнутий в 1956 (151,4 млн т). Експлуатація родов. ведеться підземним способом, сер. глибина розробки 900 м, відпрацьовуються пласти потужністю 0,7-4,5 м (в сер. 1,8 м), 99 % вугілля, що добувається отримують з пластів з кутом падіння до 36о. Шахтні поля розкриті г.ч. вертикальними стовбурами, а також похилими капітальними, погоризонтними або поверховими квершлаґами. Для підготовки проміжних горизонтів споруджуються ґезенки. Осн. спосіб підготовки шахтних полів поверховий. Система розробки в осн. суцільна і довгими стовпами за простяганням, рідше комбінована. Механізація виїмки практично завершена в 1970, механізація кріплення в 1980. Сер. довжина лави 251 м, сер. довжина виїмкового стовпа понад 1000 м. Видобуток проводиться комбайнами, стругами. Управління гірничим тиском в очисних вибоях г.ч. обваленням, застосовуються також пневматичне і самопливне закладення.

На початку XXI ст. німецький ринок кам'яного вугілля скорочувався. У 2001 р. його обсяг становив 65 млн т, що на 5,1 % менше, ніж у 2000 р. Осн. споживачі вугілля у ФРН — електростанції і коксохімічні заводи металургійних комбінатів. Уперше обсяг імпорту кам'яного вугілля перевищив його видобуток всередині країни. Збут вітчизняного кам'яного вугілля скоротився до 31,3 млн т у.п. Скорочення збуту вугілля сталося у всіх споживаючих галузях. На кінець 2001 р. число працюючих шахт становило 11. Видобуток вугілля знизився до 28 млн т.у.п. Внаслідок погіршання геологічних умов і технічні неполадки змінна продуктивність праці підземного робітника знизилася і становила 6244 кг товарного вугілля. Чисельність робітників і службовців скоротилася майже на 5000 чоловік і на кінець 2001 р. становила 46900 чоловік.

21 грудня 2018 року у Німеччині була закрита остання шахта з видобутку кам'яного вугілля — шахта Проспер-Ганіель (нім. Bergwerk Prosper-Haniel) у місті Боттроп у землі Північний Рейн — Вестфалія.[1][2]

Особливістю Німеччини є широке використання бурого вугілля і лігніту. Незважаючи на низьку теплотворність бурого вугілля, його використання економічно вигідне. Головні буровугільні басейни розташовані на захід від Кельна (з кар'єрами глибиною до 400 м), в районі Галле — Лейпціґ і в Нижньому Лаузіце, на півд.-сході від Берліна. Після об'єднання Німеччини біля третини східнонімецьких кар'єрів було закрито (в основному в межах Галле — Лейпцігського басейну) з екологічних міркувань.

Видобуток та імпорт вугілля у країнах Європи

За видобутком бурого вугілля ФРН у 1990-х роках займала провідне місце у світі. Видобуток бурого вугілля зростає в 1999 р. — 161 млн т, 2001 р. — 175,7 млн т, що є наслідком підвищеного попиту з боку електроенергетики. Бл. 161,3 млн т (92 %) видобутого вугілля було витрачено на виробництво електроенергії. Тим самим буровугільна галузь укріпила свою позицію найважливішого в країні постачальника сировини для отримання енергії [Brennstoffspiegel. — 2002. — № 2. — S. 6]. Розробка родов. бурого вугілля ведеться г.ч. відкритим способом в Нижньорейнському (94,349 млн т., 2001), Лаузіцькому (57,5 млн т), Середньонімецькому (19,2 млн т) басейнах, а також в Гельмштедтському (4,07 млн т), Гессенському (165 тис.т) та ін. басейнах. Сер. потужність пластів, що розробляються 40 м (макс. 60-90 м). Найбільший кар'єр в кінці XX ст. — «Фортуна-Берґгайм». Осн. обладнання — екскаватори безперервної дії, г.ч. роторні і стрічкові конвеєри. У 2001 р. кількість зайнятих у буровугільній підгалузі — 19941 чол. За період 1989—2001 рр. загальна кількість персоналу у буровугільній галузі скоротилася на 136,79 тис.чол. Найбільший продуцент лігніту в Німеччині — RWE Rheinbraun.

Бл. 92 % виробництва (лігніту 160.9 млн т) використовується для вироблення електроенергії. Встановлена потужність парку установок на бурому вугіллі на 2000 р. становить 19508 МВт. Реконструюються потужності на діючих пиловугільних ТЕС, вводяться нові потужності на ТЕС Schkopau, Schwarze Pumpe, Lippendorf, Niederaubem. Для координації наукових досліджень утворена дослідницька асоціація буровугільної індустрії FDBI [BWK: Brenst.- Warme- Kraft. — 2000. — 52, № 4. — S. 42-49].

У ФРН в невеликих обсягах добувають торф і уранові руди. Розробка торфових покладів ведеться ріжучими машинами, що видобувають грудковий торф (болота Дегем і Мертве), або фрезерним способом (Мертве болото). Видобуток уранових руд почався в 1961. Періодично розробляються 3 родов.: Менценшванд, Мюлленбах і Тіршенройт. Експлуатація ведеться підземним способом. Потреби країни в урановій сировині задовольняються г.ч. за рахунок імпорту з Канади, ПАР і Австралії.

Видобуток зал. руд на тер. країни незначний. Експлуатуються рудні поклади підземним способом на глиб. до 1 км. Система розробки камерна і підповерхового обвалення. Відбійка буропідривним способом. З 1962 в ФРН відмічається постійне зниження рівня видобутку зал. руд, що пов'язано з можливістю отримання більш дешевих імпортних руд. Разом з тим, Німеччина займала в кінці XX ст. 5-е місце у світі з виробництва сталі, попри те що після досягнутого в 1973 максимального обсягу виробництва багато металургійних заводів були закриті. Головний район концентрації чорної металургії — захід Рурського кам'яновугільного басейну, куди імпортний залізняк надходить по Рейну з Роттердаму. Менш великі металургійні центри з невизначеними перспективами розвитку розташовані в Саарі і в Нижній Саксонії (Зальцґіттер). Виробництво високоякісних легованих сталей зосереджене в Крефельді і інших центрах на периферії Рурського району. У 2001 німецька чорна металургія виробила 29,18 млн т чавунних болванок (–5,4 % до 2000) і 44,80 сирої сталі (–3,4 % до 2000).

Обсяги видобутку поліметалічних руд в зв'язку з обмеженістю ресурсів порівняно невеликі, хоч країна є провідним продуцентом кольорових металів у Зах. Європі. В останні десятиліття XX ст. розробляються 3 родов. (Раммельсберґ, Бад-Грунд і Мегген), на яких добувається бл. 1,7 млн т руди і одержують концентрати, що містять крім свинцю і цинку, також мідь, срібло і золото. Експлуатуються родов. підземним способом. Система розробки камерна із заставним і подальшим відроблянням ціликів. Висота поверху 40 м. Камери довж. 60 м і шир. 10 м нарізуються вкрест рудного тіла і відпрацьовуються знизу вгору. Відбійка буропідривним способом. Руди переробляють на заводах, розташованих поблизу рудників. Ґалій. ФРН є одним з світових спів-продуцентів ґалію. Фірма GEOOSC-GEO Gallium (США-Франція) на сировині ФРН випускає бл. 33 т/рік ґалію.

З видобутку калійної і кам'яної солей ФРН в 1990-х рр. займала одне з провідних місць серед країн світу. Найбільші фірми виробники солей у XX ст. — «Kali und AG.» і "Kali-Chemie AG., на частку яких у 1990-х роках припадало бл. 50 % виробництва калійних солей в Зах. Європі. Видобуток солей здійснювався в основному на півночі і півдні від Гарца. Після об'єднання країни деякі зі східнонімецьких соляних шахт були закриті. Видобуток калійних солей здійснюється шахтами, в інтервалі глибин 300—1000 м. Розкриття покладів — вертикальними стовбурами глиб. до 1300 м. Системи розробки в осн. камерна і камерно-стовпова. Довжина камер до 300 м, ширина 14 м, ширина міжкамерних ціликів 13-22 м. Головні рудні мінерали — сильвін і карналіт. Середній вміст K2O 14 %.

За оцінкою Геологічної служби США в 1999, 2000, 2001 рр в ФРН видобуто відповідно 3,543; 3,4; 3,55 млн т калійних солей в перерахунку на K[2]О (4-е місце після Канади, Бєларусі, Росії), у світі за 2000 (1999) роки — 25,552(25,239) млн т. З інших видів гірничохім. сировини у ФРН видобувають барит і плавиковий шпат. Родов. бариту розробляють в землях Півн. Рейн-Вестфалія, Гессен і Баден-Вюртемберґ. Осн. центр видобутку в кінці XX ст. — поліметалічне родов. Мегген, де барит добувають попутно зі свинцево-цинковими рудами. На початку XXI ст. (2001) барит видобувають г.ч. на рудниках Wolkenhügel, Dreislar і Clara, рівень видобутку порівняно стабільний. Родовища плавикового шпату експлуатуються в Баварії. Видобуток флюориту у 2001 р склав 65 935 т (-14,2 % до 2000) і здійснюється на руднику Клара (Clara) [Mining Annual Review 2002]. З нерудної індустріальної сировини у ФРН видобувають бентоніт, гіпс, графіт, каолін, кварцовий пісок та ін. Родов. бентоніту (всього бл. 40) розробляють відкритим способом в районах Мосбурґ, Майнбурґ і Ландсгут. ФРН — поодинока країна Західної Європи, яка добуває і переробляє кристалічний графіт. Збагачення включає дроблення і флотацію. Концентрат містить 93 % графіту.

Крім того, а тер. країни ведеться видобуток глин, піску і гравію та ін. видів нерудних буд. матеріалів. Видобуток гравію і піску ведуть в долині р. Рейн понад 300 підприємств. При експлуатації підводних родов. використовують грейферні і землесосні снаряди. Розробка піщано-гравійних родов. на суші здійснюється з допомогою скреперів, навантажувачів і екскаваторів. Щебінь і пісок для доріг добувають в Баварії, Півн. Рейн-Вестфалії, Баден-Вюртемберзі, Гессені, землі Рейнланд-Пфальц, в Ниж. Саксонії та Саарі. Сировина переробляється на 380 дробильно-сортувальних ф-ках.

Вапняк для виробництва цементу в кінці XX ст. добували на 70 кар'єрах (80 % яких працюють сезонно) з висотою уступів 10-30 м. В основному видобуток ведуть буропідривним способом. Крім того, застосовують гідророзмив та екскаватори.

Щорічний видобуток облицювального і стінового каменя в сер. становить бл. 725 тис. т. Базальт добувається відкритим способом на землі Рейнланд-Пфальц, Майене, Андернахе, Нідермендіп. Родов. мармуру розробляються підземним способом (земля Гессен, Берґштрассе). Споживання мармуру в країні коливається на рівні 1-1,6 млн т т/рік при власному видобутку бл. 200 тис. т/рік. Як стіновий і облицювальний камінь використовується також травертин, який добувають відкритим способом на родов. в околицях оз. Лаагерзис, і туф (родов. Еттенгера і Вайтберна). Покрівельний сланець добувають підземним способом в Рейнських Сланцевих горах і в землі Баварія. Відходи, що утворюються при обробці сланцю, використовують у виробництві ґуми, цементу і при будівництві доріг. Видобуток піску, гравію і натурального каменя в Німеччині на початку XXI ст. меншає, знижується також збут продукції. Основною причиною цього є зменшення обсягу житлового будівництва.