Давидов Анатолій Іванович

Народився 8 лютого 1938 в с. Бочечки (за іншими даними — Бочки) (тепер Конотопського району Сумської області), батьки його були вчителями, і цю професію передали у спадок. Анатолій Іванович мав сім'ю, двох синів. Помер у Києві , 5 січня 2002 р., похований на Лісному цвинтарі.[1].

Закінчив 1960 факультет природознавства Ніжинського педінституту. Працював учителем біології. Деякий час був на комсомольській, від 1969 — на партійній роботі. Завідував відділом природознавства у журналі «Знання та праця»,1975—1984 був головним редактором журналу «Барвінок», 1984—1994 — директором видавництва «Молодь».

Почав друкуватися від 1961. Створив для дітей та юнацтва багато книг. Серед них найбільше науково-художніх, де розповідається про життя природи. У 60-і роки організував юнацький клуб "Біон" при Київському палаці піонерів, куди він запрошував науковців і письменників, з якими спілкувалися юннати (юні натуралісти). Серед знаних гостей були Микола Амосов, Олесь Бердник, та інші, як згадує тодішня учениця Олена Голуб.

Перша книжечка «Ширшає виднокруг» вийшла 1967, далі — «Сонячні вершники» (1969), «Експедиція „Суничка“» (1971), «Катамаран» (1974), «Голубий патруль» (1974), «Без креслень і кельми» (1975), «Знай, люби, бережи» (1979), «Скарб» (1980), «Сонечко спить у дзвониках» (1986), «Озивайко» (1987), «Не так вже й тісно на Землі» (1987), «Пригоди Озивайка», «Цілющий камінь», «Про Озивайка, лісовий люд та їхні незвичайні пригоди» та ін.[2].

Збірка оповідань «Сонечко спить у дзвониках» дістала високу відзнаку — премію імені Лесі Українки(1987). У 1999 році за збірку «Цілющий камінь» Анатолій Давидов був удостоєний премії імені Олени Пчілки (1999).

Визнаний майстер слова Михайло Стельмах так визначив творчу індивідуальність цього автора:

« «Анатолій Давидов – письменник своєї землі, а отже, свого кореня і нев’янучої гілки. Йому близьке і дороге те, повз чого проходить людина байдужа, з холодним серцем, порожньою душею. Таким людям письменник нагадує : подивіться навколо себе, погляньте під ноги, не минайте ні роси, ні краси. Обережно ступайте по цій теплій і сивій одвіку, прабатьківській землі»

[3]

Окремі твори перекладено російською, білоруською, казахською, узбецькою, молдавською, німецькою, чеською, словацькою та ін. мовами.

Твори Давидова приваблюють глибоким знанням природи, любов'ю до неї, а також розумінням внутрішнього світу дітей. Письменник прагне прищепити їм бажання вивчати світ рослин і тварин, берегти його. Він пише й про людські стосунки, про дитячі справи, пригоди, вчить шанувати сучасне й минуле.

Цікаве оповідання «Вдячність» із циклу «Таємниці старого дуба». Дуб, наче жива істота, спостерігає все, що діється навкруги, пригадує своє довге життя, піклується про жолуді, які продовжують його рід. Але у дубі — дупло, й пишатися серед дерев йому вже недовго… Та ось приїхали до лісу люди — вчитель з учнями, полікували стовбур, замазали дупло, обгородили. І тут дуб із вдячністю впізнає у старому вчителеві юнака, якого він порятував у роки війни від ворога.

Оповідання це близьке до казки, які теж писав Давидов. Найкраща з них — про Озивайка, лісового хлопчика, який доглядає ліс, дружить з тими, хто любить природу.

• Письменники Радянської України. — К., 1981. — С. 65.
• Давидова І. М. Давидов Анатолій Іванович // Українська літературна енциклопедія. — Т. 2. — К., 1990. — С. 5.
• Письменники України: Довідник. — Дніпропетровськ, 1996. — С. 72.

• Столбін О. П. Знай, люби, бережи // Радянська школа. — 1980. — № 11.
• Назаревская Н. А. Знай, люби, береги // Детская литература. — 1980. — № 8.
• Кириченко П. Сокровища земли нашей // Радуга. — 1981. — № 3.
• Губарець В. До совісті і розуму людського // Дніпро. — 1986. — № 6.

• Ярема Гоян . Давидов Анатолій Іванович. у виданні Енциклопедiя сучасної України