Амосов Микола Михайлович

Амо́сов Мико́ла Миха́йлович (6 (19) грудня 1913, с. Ольхово (сучасна Вологодська область, затоплено Рибінською ГЕС), Російська імперія — 12 грудня 2002, Київ, Україна) — радянський та український лікар, науковець в галузі медицини та біокібернетики, громадський діяч, академік Національної академії наук України (1969) та Академії медичних наук України (1993), лауреат Ленінської премії (1961), Державної премії УРСР в галузі науки і техніки (1978, 1988) і Державної премії України в галузі науки і техніки (1997)[3]. Директор Інституту серцево-судинної хірургії (1983–1988). Доктор медичних наук (1953), Герой Соціалістичної Праці (1973)

Амосов Микола Михайлович
Народився 6 (19) грудня 1913
Ольхово, Cherepovetsky Uyezdd, Новгородська губернія, Російська імперія
Помер 12 грудня 2002(2002-12-12)[1][2] (88 років)
Київ, Україна
Поховання Байкове кладовище
Країна  Російська імперія
 СРСР
 Україна
Діяльність хірург, філософ, лікар, лікар-письменник, торакальний хірург
Alma mater Архангельський медичний інститут (1933), Заочний індустріальний інститут (1940)
Галузь кардіохірургія, трансплантологія і Біокібернетика
Заклад Національний інститут серцево-судинної хірургії імені Миколи Амосова АМН України
Посада директор Інституту серцево-судинної хірургії
Ступінь доктор медичних наук
Відомі учні Ольга Авілова, Озар Мінцер, Віктор Скумін та ін.
Членство НАН України
Відомий завдяки: уперше в СРСР зробив протез мітрального клапана, автор художніх та популярних книжок
Діти Амосова Катерина Миколаївна
Нагороди


Висловлювання у Вікіцитатах
 Амосов Микола Михайлович у Вікісховищі

М. М. Амосов — автор понад 400 наукових робіт, в тому числі 19 монографій. Низку монографій перевидано в США, Японії, Німеччині, Болгарії. У створеному ним інституті підготовлено 40 докторів і понад 150 кандидатів наук, багато хто з них очолює великі наукові центри.

Микола Михайлович широко відомий як письменник. Його повісті «Думки та серце», «Записки з майбутнього», «ППГ-2266», «Книга про щастя та нещастя» неодноразово видавалися в Україні та за кордоном.

Депутат Верховної Ради СРСР 6—9-го скликань. Він був відзначений багатьма високими урядовими нагородами СРСР і України. У 2003 році Інституту серцево-судинної хірургії Академії медичних наук України було надано ім'я Миколи Амосова.

У 2008 році він був визнаний другим після Ярослава Мудрого великим українцем за підсумками опитування громадської думки «Великі українці»[4].

Біографія

Народився в сім'ї селян. Мати була повитухою, працювала в селі неподалік від міста Череповець. Батько пішов на Першу світову війну 1914 року, а коли повернувся, то незабаром покинув сім'ю. З 12 до 18 років навчався в Череповці у школі, потім у механічному технікумі.

З 1932 року працював у Архангельську, начальником зміни робітників на електростанції при лісопильному заводі. У 1934 році розпочав навчання в Заочному індустріальному інституті. 1935 року вступив до Архангельського медичного інституту, який закінчив з відзнакою у 1939 році. Сумісно з роботою в медицині, продовжував навчання в заочному інституті. Темою для диплому обрав проект великого аероплана з паровою турбіною.

У 1940 році отримав диплом інженера «із відзнакою». Після закінчення інституту і до початку німецько-радянської війни працював хірургом лікарні в Череповці. Працював у комісії з мобілізації, а через деякий час призначений головним хірургом у Польовий пересувний госпіталь. Після того працював хірургом у Москві.

У 1952 році переїхав до України в Київ, де прожив 49 років. У березні 1953 року захистив докторську дисертацію з медицини на тему «Резекції легень при туберкульозі». У 1955 році Микола Амосов створив та очолив першу в країні кафедру грудної хірургії для вдосконалення лікарів. У 1958 році почав співпрацювати з Інститутом кібернетики в галузі фізіологічних досліджень серця. У 1963 році вперше в СРСР зробив протез мітрального клапана.

Клініку серцевої хірургії, яку очолював Амосов, у 1983 році реорганізували в Київський науково-дослідний інститут серцевої хірургії. Щороку в інституті проводиться близько 3000 операцій на серці, в тому числі близько 2000 зі штучним кровообігом.

З часом наукові дослідження Амосова, за його власними словами, сформувались у такі напрямки:

  1. Регулюючі системи організму — від хімії крові, через ендокринну і нервову системи до кори мозку.
  2. Механізми розуму і штучний інтелект.
  3. Психологія і моделі особистості.
  4. Соціологія і моделі суспільства.
  5. Глобальні проблеми людства.

У 1962 році обраний членом-кореспондентом Академії Медичних Наук СРСР. У тому ж році отримав Ленінську премію, обраний депутатом Верховної Ради СРСР. З 1969 року — академік Академії Наук УРСР.

Надгробок Миколи Амосова на Байковому кладовищі в Києві

12 грудня 2002 року помер від інфаркту міокарда. Похований на Байковому кладовищі в Києві (ділянка № 52а). 12 грудня 2003 року встановлений надгробний пам'ятник. Автори — скульптори Олександр Дяченко, Костянтин Чудовський.[5]

Факти з життя

У 1960-х — початку 1970-х років Микола Михайлович, захворівши на туберкульоз, лікувався в Старокримському санаторії. Повністю вилікувавшись від недуги, організував там пульмонологічне хірургічне відділення. Неодноразово приїжджаючи на два-три місяці в Старий Крим до своїх родичів, Амосов привозив з собою своїх учнів і навчав їх лікувати хворих на туберкульоз. Сам неодноразово робив операції, як у санаторії, так і в Старокримській міській лікарні[6].

Зі спогадів І. К. Мельникова, який працював у той час лікарем:

Був Амосов дуже простою людиною — без будь-якого апломбу і зарозумілості. Коли я працював лікарем і не знав ще в обличчя Амосова, одного разу, вийшовши з корпусу з медичними журналами, наказав йому, який скромно стояв біля корпусу, віднести ці журнали в адміністрацію санаторію. Амосов мовчки взяв ці журнали і так само мовчки відніс їх за призначенням. Наступного дня на нараді у головлікаря, де був присутній і я, і Амосов, Микола Михайлович, ніби між іншим, зауважив: «А мене, професора, тут вже зробили кур'єром …»

Про широту інтересів Амосова свідчить такий приклад: у своїх перших книгах він цитує неопубліковані на той момент вірші Бориса Чичибабіна: у «Думках і серце» (1964) — «Махорку» (опублікована у зб. «Гармонія» у 1965 році), в «Записках з майбутнього» (1965) — «Червоні помідори» (опубліковані вперше за 24 роки — у зб. «Дзвін» у 1989 році).

Сім'я

Дружина — Денисенко Лідія, закінчила Київський медичний інститут, працювала хірургом, фізіотерапевтом. Дочка — Катерина Миколаївна (нар. 1956 року), доктор медичних наук, член-кореспондент Української медичної академії. Онука — Анна.

Книги

Mикола Амосов — автор понад 400 наукових публікацій та 19 монографій[7][8].

  • 1964 — «Мысли и сердце»
  • 1965 — «Записки из будущего»
  • 1975 — «ППГ 2266 (Записки полевого хирурга)»
  • 1977 — «Раздумья о здоровье»
  • 1979 — «Здоровье и счастье ребенка»
  • 1983 — «Книга о счастье и несчастьях»
  • 1996 — «Преодоление старости»
  • 1997 — «Моя система здоровья»
  • 1998 — «Голоса времен»
  • 2000 — «Размышления»
  • 2002 — «Энциклопедия Амосова»
  • 2003 — «Моё мировоззрение»

Видання російською
  • Амосов Н. М. Очерки торакальной хирургии / Н. М. Амосов. — К., 1958. — 708 с.
  • Амосов Н. М. Голоса времен: Воспоминания / Н. М. Амосов. — К.:Оранта-Прес, 1998—491 с.
  • Амосов Н. М. Энциклопедия Амосова. Алгоритм здоровья. Человек и общество / Н. М. Амосов. — М.: ООО «Издательство АСТ», 2003. — 464 с.

Видання українською
  • Микола Амосов. Здоров'я. — ДСГ, 2005. — 120 с.

«Книгу про щастя та нещастя», «ППГ-2266», «Здоров'я і щастя дитини» та «Записки з майбутнього» переклала українською Тамара Малашок. Її переклади опубліковані на сайті «Микола Амосов. Світогляд».[9]

Пам'ять
Меморіальна дошка на честь Амосова у Києві

У 2000 році він увійшов у першу десятку особистостей, які визначили вигляд України у ХХ столітті.

У 2003 році:

На його честь названо астероїд 2948 Амосов, відкритий 8 жовтня 1969 року у Криму.

2013-й рік за рішенням ЮНЕСКО оголошено роком Миколи Амосова[11].  

Верховна Рада України постановила оголосити 2013 рік роком Миколи Амосова у галузі медицини та відзначити на державному рівні 100-річчя з дня його народження[12]. 

Його ім'я перебуває поряд із Гіппократом, Миколою Пироговим, Робертом Кохом, Зигмундом Фрейдом, Володимиром Бехтерєвим, які входять до списку ста великих лікарів людства. 

Реверс срібної монети 5 гривень,
Національний банк України, 2013

26 листопада 2013 року — Національний банк України у серії «Видатні особистості України» випустив срібну ювілейну монету «Микола Амосов» номіналом 5 гривень, з посвятою «легенді світової науки, видатному вченому в галузі медицини та біокібернетики, громадському діячеві, академіку Національної академії наук та Академії медичних наук України, засновнику і директорові Інституту серцево-судинної хірургії — Миколі Михайловичу Амосову. Микола Амосов врятував тисячі людей завдяки великій любові до них, почуттю відповідальності за їх життя».[13]

6 грудня 2013 року у день 100-річчя із дня народження М. М. Амосова у м. Старий Крим на території районної лікарні ім. М. М. Амосова відкриті пам'ятник роботи Івана Кавалерідзе та кімната-музей видатного кардіохірурга[14][15].

Документальний фільм Таймураза Золоєва «Микола Амосов», Міністерство охорони здоров'я України, Науковий токсикологічний центр імені академіка Л. І. Медведя, 2013 — переможець XII Київського міжнародного фестивалю документальних фільмів у номінації «Документальні кінопортрети. Ретроспектива»[16].

Документальний фільм «Амосов: Сторіччя». Режисер — Сергій Лисенко, оператор — Андрій Лисецький, генеральний продюсер — Катерина Амосова. Компанія — «Generator Films», 2013[17].

Вулиці

Див. також

Примітки
  1. Internet Speculative Fiction Database — 1995.
  2. Czech National Authority Database
  3. Державні премії України в галузі науки і техніки (погляд на п'ятдесятирічну історію). Комітет з Державних премій України в галузі науки і техніки. К.: Промінь. 448 с. — ISBN 978-617-7180-40-0
  4. Яворівський В. Пояснительная записка к проекту Постановления Верховного Совета Украины о праздновании 100-летия со дня рождения Николая Амосова
  5. http://photo.ukrinform.ua/ukr/current/photo.php?id=42714 photo.ukrinform.ua
  6. Потієнко Анатолій. Старий Крим: місто музеїв, місто-музей.— Сімферополь: Видавництво «Салта» ЛТД, 2009. — ISBN 978-966-16-2312-4.
  7. Список публікацій на Google Citations
  8. Перелік книжок в світових бібліотеках за версією (VIAF)
  9. Книжки М. М. Амосова — Микола Амосов. Світогляд
  10. Академік людських сердець, слайд 21
  11. Резолюція № 36С/15 36-ї сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО (25 жовтня — 10 листопада 2011 р., м. Париж)
  12. Верховна Рада України, Постанова від 06.09.2012 № 5214-VI «Про відзначення 100-річчя з дня народження Миколи Амосова»
  13. Пам'ятні монети України — Микола Амосов // Офіційне інтернет-представництво Національного банку України — Переглянуто 18.12.2013
  14. В Старому Криму відкрили пам'ятник Миколі Амосову// Офіційний вебсайт Міністерства охорони здоров'я України — 09.12.2013 Архівовано 19.12.2013, у Wayback Machine. — Переглянуто 18.12.2013
  15. Микола Семена У Криму відкрили унікальний пам'ятник Амосову //Газета «День», — 6 грудня, 2013 — 20:38 — Переглянуто 18.12.2013
  16. Фрагменти фільму Таймураза Золоєва «Микола Амосов» на YouTube
  17. «Амосов: Сторіччя» на сайті телеканалу «Інтер»
  18. У Броварах перейменували 70 вулиць | Офіційний веб-сайт УІНП. old.uinp.gov.ua. Процитовано 27 грудня 2021.
  19. Вінницька міська рада ухвалила перейменування 135 вулиць та провулків // Офіційний вебсайт УІНП
  20. Про перейменування об'єктів топоніміки міста Харкова // Офіційний сайт Харківської міської ради

Джерела

Література
  • Микола Амосов : / М. П. Згурська ; пер. з рос. Л. Кіцила. — Харків: ПЕТ, 2015. — 127 с. — На опр. авт. не зазначено. — ISBN 978-617-7155-67-5

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.