Давньогрецька трагедія

Трагедія по дорозі свого становлення проходить ряд стадій, розвиваючись, на думку більшості дослідників, з дифірамбічного хорового творів жителів древнього Пелопоннеса. Аристотель пише стосовно названого процесу таке: "від заспівував дифірамба … трагедія розрослася потроху, оскільки поети розвивали у ній її риси принаймні виявлення. Нарешті, відчувши багато змін, трагедія зупинилася, знайшовши нарешті притаманну їй природу. Що ж до числа акторів, то Есхіл перший довів його з однієї до двох, обмежив хорові частини й надав головну роль діалогу, а Софокл і запровадив трьох акторів і декорації. Що ж до величі, або від дрібних сказань і південь від потішного стилю трагедія, розвиваючись з сатирівської драми, далеко ще не відразу досягла своєї важливості". Слід уточнити, що сатирівська драма у цих, описаних Арістотелем, характеристиках існувала швидше, у V-IV ст. е., а до VI століття дійство сатирів охоплювало і трагічно-плачевну, і розбещено-веселу боку в нерозчленованій єдності. Саме з другого варіанта, і виділилася трагедія як жанр. Стосовно дифірамба, це була надзвичайно важлива і насичена варіантами форма музичного мистецтва Еллади, і –Пелопоннеса. "У дифірамбі еллінська музика вперше себе знаходить, без нього неможливо було розкішний розвиток хорових форм мистецтва Піндара чи трагіків". Дифірамб був втіленням усього розмаїття жагучих, містичних і емоційних мотивів музичного мистецтва греків, і, він був найбільш патетичною і досконалою формою вигляду хорової музики. Стрункість, патетика і внутрішнє розмаїття форм зробило дифірамб найпридатнішим варіантом оформлення культу героїв, і вони справді, пелопонесські та аттичні, героїчні дійства поступово переходять на дифірамбічну основу. Культ героїв, як буде показано нижче, був відмітним ознакою трагедії стосовномистериальним дійствам, присвячених передусім богам. Отже, героїчний культ став однією з каталізаторів походження трагедії з дифірамба.

Ведучи мову про першовідкривача трагічного жанру, часто називають ім'я античного поета Феспіса, проте треба зазначити й пелопоннесця Аріона. За свідченням Свиди і Геродота, саме Аріон був винахідником трагічного ладу, виділив запевалу з хору (і саме, мабуть, виконував цією роллю), переробив дифірамб і звів його з обрядового дійства, до рівня мистецтва. Також вважав нервовохворою і Солон, у ">Элегиях" стверджував, що Аріон вперше запровадив дійство трагедії. Т.Ф. Зелінський говорить про Феспіса, що коли ставив його трагедії, то відчув вплив Аріона. А В.І. Іванов стверджує, що й етимологічно поняття трагедії має Пелопоннесское походження, тоді як поняття комедії пов'язані з Аттикой. У цьому варто зауважити, що Аріон не винайшов сам дифірамб, лише модернізував давню традицію, що ж свідчить і міф про нього, називаючи його сином Киклея, тобто наступником обрядової традиціїкиклического (кругового) хору. ">Арионов дифірамб була героїчною дійством,исполнявшимся в VI столітті у честь Діонісакоринфскими іфлиасийскими (>Пратина драмуСатиров переносить до Афін зФлиунта) хорами ряджених, які іменувалися, як громади священних лицедіїв, з їхньої нормальної діонісійської масці демонічних супутників бога, "козлами" (>tragoi)" . У цьому виді дифірамба вже виділено заспівувала, але він ще чи діє у одному ритмі з хором (остаточне виділення заспівувача і зміна їм віршованого розміру промови відбувається пізніше, особливо яскраво проявляючись вже із двох акторів, але це, за Аристотелем, відбувається вже за часів Эсхиле).

І усе ж таки, справедливо буде вказати, що пелопонесській трагедії на аттичну, отже – на Феспіда та її послідовників, було абсолютним. Елементи, які були присутніми діонісійської драматичної традиції Пелопоннеса, були у сільськогосподарських культах Аттики споконвічно. До них належать і культкозловидних демонів, і культ власне Діоніса.Аттическая драма також проходить стадію нерозчленованої єдності трагічно-мінорної і площадно-веселої частин. Власне, впливПелопоннеса залежить від способі постановки хорового співу, але також є певні відмінності. Приміром, хораттической трагедії будується не колом, а чотирикутником, а саме розташування театру переноситься з Агори на дерев'яний театр Діоніса на південному схилі Акрополя, в Афінах (підтвердження зв'язку трагедії на культ Діоніса). Чотирикутна побудова дифірамбиного хору пов'язана, на думку дослідників, з проектуванням місця з борівелевсинських мистов, допущених до епоптии. Отже, аттична трагедія крім запозичених рис, мала і власні, як, наприклад, споконвічні аграрні культи і культ Діоніса, і навіть містерійні дійства, мали великий вплив на аттичну культуру, зокрема на драматичне мистецтво. Власне, зв'язкам аттичної трагедії з містеріями (особливо Елефсінськими) буде присвячений наступний розділ даної роботи.

Отже, для античного трагічного мистецтва характерне трактування категорії "трагічного" у дещо іншій площині, ніж цій категорії трактується сучасними дослідниками. Давньогрецькі трагіки концентрують свою увагу здійснити фатальний необхідності, що гарантує певні наслідки через ту чи іншу дію героя, і навіть – на очищенні і поновленні першого стану справ, досягаємих завдяки послідовному прийняттю своєї долі героєм. Категорія свободи як і має місце у античної трагедії, лише у її стоїчному розумінні – як свободи осмисленого прийняття року.