Антігона

Антіго́на або Антиго́на (грец. Αντιγόνη) — персонаж давньогрецької міфології, дочка Едіпа та Іокасти, сестра Полініка. Назва відомої трагедії Софокла.

Антігона Фредерік Лейтон, 1882

Короткий опис

Головними дійовими особами особами твору є доньки Едіпа Антігона та Есмена, правитель Фів Креонт, його дружина Евридіка, син Креонта та Евридіки Гемон (наречений Антігони). Щойно з-під міського муру відступили війська чужинців, як володар Фів Креонт наказав поховати Етеокла з почестями: «Я Етеокла, що в бою за місто впав,/ Міць вражу списом подолавши доблесно, / З обрядом урочистим поховати звелів, /Як личить то героєві славетному…» А ось щодо тіла загиблого Полініка, котрий привів під Фівичужинські війська, наказ Креонта був діаметрально протилежним " «А Полініка, його брата рідного,/Що хтів свою вітчизну і богів її/ Умкнувши із вигнання всю до тла спалить/І кров'ю прагнув братньою упитися, /А хто лишивсь-у рабство повигонити-/ Звелів оголосити всьому місту я — / Не вільно ні ховати, ні оплакувать,/ Лише без похорону, на поживу псам. Так ухвалив я..» Антігона запропонувала Ісмені, попри Креонтів наказ, таки поховати тіло Полініка, але та не наважилась. Утім, це не зупиняє Антігону, у дилемі «бути чи не бути» вона обирає шлях вірної загибелі, проте не скоряється нелюдському наказу деспота. Коли Креонт дізнався, що його наказ хтось порушив і тіло Полініка таки поховане, він поставив вимогу: або вартові знайдуть винуватця, або будуть страчені самі. Проте, поховавши брата, Антігона навіть не думала ховатися від покарання. Її приводять до тирана Фів, і той допитує її особисто . Саме в цьому діалозі добре виявляється майстерність драматурга(бездоганна логіка аргументації, блиск полемічних прийомів), так і суть концепції твору:

Креонт: Ти знала, що робить це заборонено?

Антігона: Звичайно.. Як не знати? Скрізь це оголошено.

Креонт: І все ж наказ переступить посміла ти?

Антігона: Його ж не Зевс з Олімпу сповістив мені

І не богів підземних правда вічная, 

Що всі закони людям установлює.

Не знала я, що смертних розпорядження

Такі могутні, щоб переступать могли

Богів закон одвічний, хоч неписаний…

У словах Антігони чітко позначена антитеза: з одного боку, свавільне розпорядження Креонта, з другого боку — «богів підземних правда вічная»

З точки зору еллінів, жорстоке розпорядження Креонта не мало сили закону, а було примхою свавільника і деспота, котрий упивався своїм єдиновладдям, ігноруючи думку підданців. Антігона докоряє Креонтові за небажання враховувати думки підданців і прагнення говорити і робити лише те, чого бажає і що вважає правильним особисто він. А ця риса притаманна не демократичним Афінам, і не еллінським полісам взагалі, а необмеженій монархії, східній деспотії.

Тож, якщо Антігона, всмоктавши дух вільної Еллади, репрезентує парадигму європейських цінностей, то її земляк Креонт нагадує деспотів східного, азійського штибу, які мають ніким і нічим не обмежену одноосібну владу. Отже «Антігона» — це ще й гімн перевазі законності над свавіллям, народовладдя над тиранією, європейського вольнолюбства над східним раболіпством.

Образ в новому та новітньому мистецтві

Див. також

Література

Посилання

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.