Антігона

Головними дійовими особами особами твору є доньки Едіпа Антігона та Есмена, правитель Фів Креонт, його дружина Евридіка, син Креонта та Евридіки Гемон (наречений Антігони). Щойно з-під міського муру відступили війська чужинців, як володар Фів Креонт наказав поховати Етеокла з почестями: «Я Етеокла, що в бою за місто впав,/ Міць вражу списом подолавши доблесно, / З обрядом урочистим поховати звелів, /Як личить то героєві славетному…» А ось щодо тіла загиблого Полініка, котрий привів під Фівичужинські війська, наказ Креонта був діаметрально протилежним " «А Полініка, його брата рідного,/Що хтів свою вітчизну і богів її/ Умкнувши із вигнання всю до тла спалить/І кров'ю прагнув братньою упитися, /А хто лишивсь-у рабство повигонити-/ Звелів оголосити всьому місту я — / Не вільно ні ховати, ні оплакувать,/ Лише без похорону, на поживу псам. Так ухвалив я..» Антігона запропонувала Ісмені, попри Креонтів наказ, таки поховати тіло Полініка, але та не наважилась. Утім, це не зупиняє Антігону, у дилемі «бути чи не бути» вона обирає шлях вірної загибелі, проте не скоряється нелюдському наказу деспота. Коли Креонт дізнався, що його наказ хтось порушив і тіло Полініка таки поховане, він поставив вимогу: або вартові знайдуть винуватця, або будуть страчені самі. Проте, поховавши брата, Антігона навіть не думала ховатися від покарання. Її приводять до тирана Фів, і той допитує її особисто . Саме в цьому діалозі добре виявляється майстерність драматурга(бездоганна логіка аргументації, блиск полемічних прийомів), так і суть концепції твору:

Креонт: Ти знала, що робить це заборонено?

Антігона: Звичайно.. Як не знати? Скрізь це оголошено.

Креонт: І все ж наказ переступить посміла ти?

Антігона: Його ж не Зевс з Олімпу сповістив мені

І не богів підземних правда вічная, 

Що всі закони людям установлює.

Не знала я, що смертних розпорядження

Такі могутні, щоб переступать могли

Богів закон одвічний, хоч неписаний…

У словах Антігони чітко позначена антитеза: з одного боку, свавільне розпорядження Креонта, з другого боку — «богів підземних правда вічная»

З точки зору еллінів, жорстоке розпорядження Креонта не мало сили закону, а було примхою свавільника і деспота, котрий упивався своїм єдиновладдям, ігноруючи думку підданців. Антігона докоряє Креонтові за небажання враховувати думки підданців і прагнення говорити і робити лише те, чого бажає і що вважає правильним особисто він. А ця риса притаманна не демократичним Афінам, і не еллінським полісам взагалі, а необмеженій монархії, східній деспотії.

Тож, якщо Антігона, всмоктавши дух вільної Еллади, репрезентує парадигму європейських цінностей, то її земляк Креонт нагадує деспотів східного, азійського штибу, які мають ніким і нічим не обмежену одноосібну владу. Отже «Антігона» — це ще й гімн перевазі законності над свавіллям, народовладдя над тиранією, європейського вольнолюбства над східним раболіпством.

• 1580: Антігона, або Співчуття, драма Робера Гарньє
• 1638: трагедія Жана Ротру
• 1664: Фіваїда, трагедія Расіна
• 1756: опера Глюка за лібрето Метастазіо
• 1772: опера Томмазо Траетти
• 1774: опера Йозефа Мислівечека
• 1783: трагедія Альфьєрі
• 1922: драма Кокто (опера Онеггера на її основі — 1927)
• 1944: драма Жана Ануя
• 1948: опера Карла Орфа (за Софоклом в перекладі Гельдерліна)
• 1948: Антігона-модель, п'єса Брехта
• 1950: Антігона Велес, драма Леопольдо Маречаля (опера на її основі — 1991)
• 1960-1961: драма словенського письменника Домініка Смолі
• 1968: Пристрасті по Антигоні Перес, драма пуерториканського письменника Луїса Рафаеля Санчеса
• 1973: Острів, драма Атол Фугарда (ПАР)
• 1992: Антігона в Нью-Йорку, п'єса Януша Гловацького
• 1995-1996: опера Мікіса Теодоракіса
• 1997: роман французького письменника Анрі Бошо (паралельно до нього був написаний автобіографічний Щоденник Антігони, 1999)
• 2004: Похорон у Фівах, драма Шеймаса Гіні (опера Домініка Лежандра за лібрето Гіні та Дерека Волкотта — 2008)
• 2008: ораторіальні опера Сергія Слонімського

• Антігона — дочка Еврітіона, онука мірмідонського володаря Актора, дружина Пелея; повісилася, коли її ввели в оману, сказавши, ніби Пелей одружився з іншою.
• Антігона — дочка Лаомедонта, сестра Пріама. Насмілилась рівнятися вродою до Гери, за що богиня перетворила її волосся на вужів. Згодом боги обернули Антігону на лелеку.
• 129 Антігона

• Ковбасенко Ю. І. Антична література: Навчальний посібник для студентів. 3-ге видання, розширене та доповнене. — К.: Київський ун-тет імені Бориса Грінченка, 2014. — С. 133—141.
• Словник античної міфології. — К.: Наукова думка, 1985. — 236 сторінок.
• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.

• Антігона // ВУЕ
• Антігона // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998. — Т. 1 : А — Г. — С. 121. — ISBN 966-7492-00-X.