Сіни

Сі́ни (від прасл. *sěnь — «тінь», «намет»[1]), діал. хоро́ми[2] — нежитлова частина селянських хат і невеликих міських будинків, що з'єднує житлове приміщення з ґанком, верандою або ділить будинок, хату на дві половини[3][4][5]. Невеликі сіни називалися ще присінками (рідше присінком)[6].

Традиційна хата з сінями (прямо), житловою частиною (праворуч) і комірчиною (ліворуч)
План хати з Волині кінця XIX ст.
У сінях хати із села Кунцеве Новосанжарського району Полтавської області: ліворуч драбина на горище, у центрі кабиця під бовдуром. Музей у Пирогові.
Сіни російської рубленої хати. Малюнок І. І. Шишкіна, 1890 рік

У родовому відмінку слово має закінчення -ей («сіней»), що пов'язане з давнім типом відмінювання з основою на *-ĭ (аналогічно гість, гусь, путь).

Призначення

У княжу добу сінями називали передпокій, де стояв княжий престол, відбувалася княжа дума й прийоми послів[7].

Довгий період часу житлове приміщення традиційної української оселі не мало сіней, але біля входу робили навіс, піддашшя, щось на зразок куреня з поставлених під кутом жердин, закиданих згори соломою[8]. Пізніше ця прибудова була трансформована в сіни. Пережитками цієї еволюції є влаштування стін сіней з менш міцного та більш дешевого будівельного матеріалу. Наприклад, до саманної хатини могли добудувати дерев'яні сіни. До дерев'яної хати могли приставити сіни плетені з лози, іноді обмазані глиною.

Плетені сіни біля дерев'яної хати з Полтавщини

Сіни слугують для зберігання теплого верхнього одягу, взуття, реманенту, збруї. У них можна обтрусити вуличний пил і бруд, сніг у холодну пору року. Також сіни не дають вихолодити («вирипати»)[9] хату частим відчинянням вхідних дверей[10]. У сучасних будинках ці самі функції виконує передпокій.

Сіни є частиною двокамерного та/або трикамерного типу української сільської оселі. Двокамерна оселя має одне житлове приміщення (хату) та сіни. Трикамерна хата складається з житлової частини, комори та сіней між ними. Навпроти вхідних (з вулиці, двору) зазвичай розташовуються двері, що ведуть у город. З сіней зазвичай влаштовували хід на горище — туди вела драбина[7]. Також там могли зберігати ручні жорна, товкач зі ступою, іноді терлицю. У поліських хатах у сінях часто відгороджували додаткову комору для зберігання овочів — степку, яку використовували замість льоху: високий рівень ґрунтових вод не дозволяв робити справжні погреби. Під час морозів степку опалювали жаровнею (для цієї мети застосовувався чавун з жаром)[11][12]. Якщо піч у хаті була без мурованого димоходу, у сінях розташовувався «бовдур» («верх», «димар») — плетений з хмизу і обмазаний глиною короб, що виводив дим наверх[13], під бовдуром могли влаштовувати маленьку пічку-кабицю[14].

Про хату без сіней казали, що вона «без штанів»[15]. Загорожа біля сіней називалася засі́нок[16].

Прислів'я
  • Хату обдирає та сіни лагодить
  • Як маєш сусіду пустити, то в сінях камінь положи
  • Коли говорять про тролів, вони з'являються в сінях (шведське прислів'я)

Див. також

Примітки
  1. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 5 : Р — Т / укл.: Р. В. Болдирєв та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 2006. — Т. 5 : Р — Т. — 704 с. — ISBN 966-00-0785-X.
  2. Хороми // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  3. Шкаруба Л. М., Спанатій Л. С. Російсько-український словник художніх термінів: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. — К.: Каравела, 2004. — 320 с. ISBN 966-8019-23-7
  4. Тимофієнко В. І. Архітектура і монументальне мистецтво: Терміни та поняття / Академія мистецтв України; Інститут проблем сучасного мистецтва. — К.: Видавництво Інституту проблем сучасного мистецтва, 2002. — 472 с. ISBN 966-96284-0-7
  5. Сіни // Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел. — 5-те вид. — К. ; Ірпінь : Перун, 2005. — ISBN 966-569-013-2.
  6. Присінки // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  7. Жайворонок В. В. Сіни // Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К. : Довіра, 2006. — С. 543.
  8. А. Русов Описание Черниговской губернии, т. II, стор. 158.
  9. Вирипати // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  11. Історичний розвиток українського народного житла.
  12. Особливості традиційного українського житла // Історія української культури. Курс лекцій. Черкаси, 2012
  13. М. Русовъ. Очеркъ поселеній и построекъ Полтавской губерніи // Сборник Харьковского историко-филологического общества, ч. 1 и 2. — 1902. — Т. 13. — С. 109-110.
  14. Вовк Ф. К. Студії з української етнографії та антропології. — Київ : «Мистецтво», 1995.
  15. Хата // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.
  16. Засінок // Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод. і допов.) / уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел. — 5-те вид. — К. ; Ірпінь : Перун, 2005. — ISBN 966-569-013-2.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.