Двірківщина
Двіркі́вщина — село в Україні, адміністративний центр Двірківщинської сільської ради Яготинського району Київської області. Населення становить 390 осіб.
село Двірківщина | |||||
---|---|---|---|---|---|
| |||||
Країна | ![]() | ||||
Область | Київська область | ||||
Район/міськрада | Яготинський | ||||
Рада | Двірківщинська сільська рада | ||||
Код КАТОТТГ | UA32040210080080749 | ||||
Основні дані | |||||
Засноване | 1684 | ||||
Населення | 390 | ||||
Площа | 0,5 км² | ||||
Густота населення | 780 осіб/км² | ||||
Поштовий індекс | 07740 | ||||
Телефонний код | +380 4575 | ||||
Географічні дані | |||||
Географічні координати | 50°15′17″ пн. ш. 31°52′37″ сх. д. | ||||
Середня висота над рівнем моря |
133 м | ||||
Місцева влада | |||||
Адреса ради | Двірківщина, вул.Центральна,13 | ||||
Карта | |||||
![]() ![]() Двірківщина | |||||
![]() ![]() Двірківщина | |||||
Мапа | |||||
![]() | |||||
|
Географія
Історія
На місці сучасного села Двірківщина багатий козак Двірко заcнував хутір у 1684 році[1]. Хутір називався за іменем козака-засновника — Двірка, згодом хутір переріс у село, і село почало називатися Двірківщина.
Хутір є на мапі 1868 року як х. Дворків.[2]
У 1911 році на хуторі Двірківщина жило 108 людей (53 чоловічої та 55 жиночої статі)[3]
1912 році на у Двірківщині відкрито початкову школу, яка існувала до 1989 року[4]. Приміщення першої школи збереглося дотепер.
У 1989 році школу реорганізували у восьмирічну і в 1990 році було збудоване нове приміщення середньої школи, у якій навчаютьcя учні із сіл Двірківщина, Воронівщина, село Кайнари та селище Черняхівське.
У Двірківщині і у сусідніх селах, а також у м. Яготин проживають нащадки козаків Яготинської сотні (Дикий, Калита, Розум, Ройко, Рубан, Непорожній, Настенко, Двірко та чимало інших) Переяславського полку.
Окремі роди козаків Яготинської сотні досліджували науковці-українознавці Кривошея В. В., Кривошея І. І.[5].
Село постраждало від колективізації та Голодомору - геноциду радянського уряду проти української нації. На початку 1930-х років входило до складу Пирятинського району Полтавської області. Встановлено 35 імен померлих від голоду односельців, які поховані на місцевому кладовищі. Документального підтвердження про занесення села на «чорну дошку» немає[6].
Герб
Опис герба[7]:
Щит розсічено і пересічено, у першому червоному чверть полі перехрещені дві срібні козацькі шаблі, над якими – золотий лицарський хрест. Козацькі шаблі й хрест – згадка про козака Двірка, засновника хутора Двірківщина. У другому золотому чверть полі – чорний крокуючий ворон із піднятими крилами у червоному озброєнні. Ворон – символ хутора Воронівщина, символ життєвої мудрості та довголіття. У другому золотому чверть полі – чорні розірвані кайдани. У четвертому червоному чверть полі – увінчана золотим лицарським хрестом срібна підкова. Підкова з хрестом – елемент герба козацького старшини Черняхівського, засновника хутора Черняхівка.
Щит накладено на бароковий картуш, що увінчаний золотою хлібною короною[8].
Відомі люди
- Бойко Іван[уточнити]
- Шевченко Андрій Миколайович — український футболіст, виступав за київське «Динамо», «Мілан» та лондонський «Челсі», головний тренер збірної України з футболу.
Примітки
- Село Шеви
- Трехверстовка Киевской области. Военно-топографическая карта.. www.etomesto.ru. Процитовано 12 жовтня 2021.
- Полтавский губерский статистический комитет. (1911). Список населенных мест Полтавской губернии, с кратким географическим очерком губернии. (російська). Полтава: Электроная типография Д.Н. Подземского Петровская улица собственый дом, 1912. с. 264 з 562.
- Історія школи
- Кривошея В. В., Кривошея І. І. НАРИСИ ІСТОРІЇ КИЇВЩИНИ ПЕРІОДУ КОЗАЦТВА. ЯГОТИН КИЇВ «Стилос» 2002 р.
- Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років в Україні: Київська область. — «Буква», 2008. - с. 1136
- О. В. Желіба. Історичні основи сучасного сільського герботворення в Лівобережній Україні на прикладі символів населених пунктів Яготинського району Київської області
- Ґречило А. Б. Основи системи української муніципальної геральдики // Знак. Вісник Українського геральдичного товариства. — 1995. — Березень. — С. 10–11.