Яготин

Території теперішнього Яготина із часів Київської Русі знаходилися в підпорядкуванні Переяславського князівства. Назва сучасного міста Переяслів , походить від давньоруської назви Переяславль.

У 1239 році Переяславль був захоплений монголами та довгий час Переяславьке князівство, як і вся Русь знаходиться під правлінням Золотої Орди.

Після падіння на початку чотирнадцятого століття Ногайського улуса в Києві, в Переяславі почали правити потомки путивльських князів та князівство увійшло до складу Київського князівства.

1320 року у битві при річці Ірпінь, литвинами було вбито переяславського князя Олега і території Переяславського князівства підпадають у залежність від Великого Князівства Литовського та згодом входять до його складу.

З посиленням Королівства Польського, території Яготинщини увійшли до складу Київського воєводства Королівства Польщі та залишаються в складі воєводства до Першого розділення Польщі між Росією та тогочасними країнами Європи.

Підписання російськими посланцями від імені російського царя та гетьманом Богданом Хмельницьким та Радою козацьких старшин Війська Запорізького в 1654 року в Переяславі, відоме як "Переяслівька Рада", було з радістю та піднесенням підтримано більшістю населення територій, які було контрольовано козацтвом та козацькими заможними старшинами. Про це свідчить найавторитетніший історичний літописний документ про події того часу у Східній Європі «Літопис Самовидця», який було написано давньоукраїнською мовою свідком всіх тих подій, одним з козацьких старшин [4]

З того часу, Яготинщина увійшла до складу Київської губернії у складі Російської імперії[5].

Достовірної та точної дати початку будівництва в м. Яготин річпосполитської фортеці немає. На погляд деяких місцевих істориків будівництво відбулось у 1620-х рр., оскільки є письмова згадка про заснування містечка лише у 1616 р. На картах Гійома де Боплана 1648 та 1650 рр. Яготин позначений, як Jahotyn — місто фортифіковане, складається з двох частин — фортеці та замку.

Яготин є на мапі 1787 року.[6]

Місто Яготин складається з колись двох різних населених пунктів: власне Яготина і Лісняків. Колишнє селище Лісняки — це південна частина (за площею більша) сучасного Яготина, що простяглася від невеличкого (досі зберігся) яру що виходить на вул Шевченка між автобусними зупинками «Нова» і «Маслозавод» та пролягає до Супою через рєпнінський парк і аж до сучасного Лісняківського базару. Містечко Лісняки засноване приблизно на 100 років раніше від Яготина переселенцями з чернігівських лісів (звідки і назва). Так само як і Яготин, Лісняки було козацьким містечком Переяславського полку, а з 1802-го селище Пирятинського повіту. Під час франко-російської війни був місцем [7] формування 6-го козацького полку[8]. Залізнична станція та цукровий завод, що були побудовані в 1899—1902 роках, отримали назву волосного містечка, яким на ту пору був Яготин. В 1925—1957 роках Лісняки мали свою окрему селищну раду, яка розташовувалася в будинку (Стара аптека) на розі сучасних вулиць Шевченка і Дарницької В 1957-му внаслідок об'єднання цих селищ і було утворено місто.

Перша згадка про Яготин датована 1616 роком, а поселення над Супоєм згадується у «Повчанні дітям» Володимира Мономаха[9].

За деякими даними^[який?] назва походить від хана Яголдая (Яголтин — Яготин).

Яготин заснований у 1552, з 1648–1781 — сотенне містечко Переяславського полку. Від 1654 року в складі Лівобережної України приєднано до Росії. З 1861 — волосне (від терміну Волость — у Російській імперії та Радянській Росії — найнижча адміністративно-територіальна одиниця, підрозділ повіту, а з 1861 року — одиниця станового селянського самоврядування. Ліквідована у ході адміністративно-територіальної реформи 1922–1923 років.) містечко Пирятинського повіту Полтавської губернії, з 1925 — районний центр, з 1957 — місто. Радянську владу вперше встановлено в лютому 1918 року.

Пам'ятник Тарасові Шевченку

Особистий лікар графа Кирила Розумовького німець Отто Фон Гун (Otto von Huhn, 1764-1832), залишив опис містечка Яготин в виданій в 1806 році книзі "Поверхностные замечания по дороге от Москвы в Малороссию"https://archive.org/details/hun1806/hun1806/page/n119/mode/2up .

В главах присвячених Яготину Отто Фон Гун описував церкву побудовану за наказом Розумовського у 1800 році, подробиці господарської частини імення Розумовького, побудовану німцем Штромом панчішної фабрики на якій працювали вивезені ще за часів імператриці Єкатерини другої із Німецьких земель робітники із родинами, величезний винний льох, теплиці, шовковичні, лляні та виноградні плантації, висаджені за наказом Розумовького через недостатню кількість лісу та дерев в цій місцевості дубові, липові та грабові алеї та гаї.

Разом з тим німецький лікар дає опис злиденного становища закріпаченого населення яке через неврожаї викликані непередбачуваними заморозками, посухою або зливами регулярно потерпало від голоду, було тотально неграмотним, та страждало від повної відсутності елементарного медичного обслуговування.

В виданні "Поверхностные замечания по дороге от Москвы в Малороссию", саме Отто Фон Гун надав рекомендації Розумовькому по навчанню жінок-поветух задля зменшення смертності дітей у кріпаків та селян, вперше розпочав практику імунізації проти віспи серед кріпаків та худоби, надав повний опис для спорудження та обладнання лікарні в Яготині та виписав декілька лікарів з Німеччини.

Чи прислухався Кирило Розумовський та його син Олексій Розумовський до рекомендацій німецького лікаря виходячи з інформації єдиного видання його книги 1806 року надрукованою московькою типографією Платона Бекетова, невідомо.

В Яготин приїздив Т. Г. Шевченко (липень 1843), з жовтня 1843 по січень 1844 року (з перервами) він жив у маєтку М. Г. Рєпніна-Волконського[10].

За даними сайту меморіалу Яд ва-Шем[11] (Яд ва-Шем, Меморіал Катастрофи та Героїзму, держава Ізраіль ), по містечку Яготин проходила смуга осілості для євреїв, яка була зумовлена наказом царського уряду в 1791 році.

Наприкінці 19 століття у 1897 році єврейська громада Яготина налічувала 943 особи (21відсоток загального населення містечка), працювала синагога[12] (http://yahotyn.info/photo/davni_foto/5-5-0-0-2)

Свято-Троїцька церква у Яготині була побудована та освячена 1800 року — з ініціативи Олексія Розумовського, за проектом архітектора Миколи Львова до церкви були приписані хутори: Дзюбівка, Керильський, Кулябівка, Родаківщина, Ройківщина, Рудка, Судівщина[13][14], Тужилів (станом на 1902 р.). За радянської влади 1936 року повністю зруйнований. 2015 року недобудований відновлюваний Троїцький собор передано у власність громади Київського Патріархату. Тоді ж розпочато призупинені будівельні роботи, фінансову допомогу надає Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет[15].

10 березня 1918 року під Яготином стався бій 3-го Запорозького пішого полку ім. Богдана Хмельницького (командир — Олександр Шаповал) Армії УНР та 350-го ландверського піхотного полку німецької армії проти панцерного потягу Чехо-Словацького корпусу, який діяв на боці окупаційних комуно-московських військ. Сумісні дії українських і німецьких військ змусили потяг відступити в бік Кононовки. Бій відбувся під час Україно-московської війни 1917—1918 рр., а саме під час походу Окремої Запорозької бригади Армії УНР на Харків[16].

За даними[17] сайту меморіалу Яд ва-Шем (Ізраіль), в 1919 році в Яготині під час погрому загинуло двоє яготинців єврейської національності. А вже в 1937 році єврейська громада Яготина налічувала лише 365 осіб (7,6 відсотка від загального населення). Зменшення кількості єврейського населення було зумовлено фактичною відміною царським урядом правил поселення по межі осілості в зв'язку з подіями Першої світової війни та подальшим скасуванням указу про межу осілості для євреїв Тимчасовим урядом після Лютневої революції 1917 року, внаслідок чого євреям дозволили проживання в містах.

У 1930-х роках ХХ ст. внаслідок насильницької колективізації селяни Яготина і Лісняків були об'єднані у 9 колективних господарств. Загальна кількість людей, які загинули від Голодомору в Яготині, точно невідома. На даний час вдалося встановити прізвища 60 осіб, що померли у 1932—1933 роках голодною смертю:

У 1993 році на міському кладовищі за кошти міської ради встановлено пам'ятний знак жертвам Голодомору 1932—1933 років.

Збереглися деякі свідчення очевидців комуністичного терору. Зокрема жителька міста Яготина Наталки Іванівни Крамної, 1903 р.н.:

Свекор Яків Якимович Крамний під час сталінської насильної колективізації не записався до колгоспу, і на нього почали накладати непосильні податки. Виконував, доки було чим. Наклали знову, ще й попередили: якщо не виконає протягом 24-х годин, то прийдуть самі і «допоможуть» виконувати. От і прийшли «активісти»: Вишневецький Михайло, фінансист сільради, та Домашевський Іван, завфермою. Під мітлу забрали останній хліб на прожиття, не залишили навіть і картоплини в погребі. Забрали корову з маленьким телятком, коня, воза, старенькі сани. Залишилася сама хата. Почали пухнути з голоду. У свекрового брата Федора Якимовича Крамного було п’ять синів, три – Іван, Олексій, Сашко – померли з голо0ду. В той же 33-ій померли й батько з матір’ю. Голод лютував. В 25 дворах, стареньких хатах, що були в тридцятих роках на нашому кутку Калиями, загинуло від голоду понад 25 безневинних дітей, жінок, чоловіків.

Т. А. Тернової, жительки Яготина:

...Коли не було чого їсти, ходили по болотах, шукали рогозу, молочаї, оситняк і їли. Варили з картоплі пійло, дерли на млинах картопляне лушпиння і варили «суп». Коли дід пішов на завод, то приносив звідти меляси. Ще варили картоплю з лушпиннями і пекли такі маторженики. Брали кукурудзяну мелясу, розбовтаємо і в піч такий «торт». «Чай» пили з бурякової юшки, узвар варили з буряків. Ця юшка була для нас делікатесом. На те, що ми тоді їли, ви б тепер і подивитись боялись...

Очевидця Голодомору Івченка Г. С.:

...Сім’я мого батька не була винятком, забрали все. За нездачу податків 1932 року батька було засуджено на 3 роки ув’язнення. Настав 1933 рік. Запаси харчів на той час зменшились, так багато забрала держава. Почали голодувати.

Мозаїчне панно радянського часу в Яготині

За даними Українського інституту національної пам'яті, в період 1924—1937 рр. 43 % населення Яготинщини зазнали репресій (розстріли, ґвалтування, виселення, ув'язнення, конфіскація засобів існування і майна) — другий показник серед районів України. Можливо це є причиною того, що громада міста Яготина 21 вересня 1941 року зустрічала німецькі війська хлібом-сіллю. Через два дні, викопавши сховані дзвони зі знищених церков, чотири яготинські православні громади одночасно влаштували багатогодинний урочистий передзвін з нагоди визволення міста від радянської влади^{[джерело не вказане 1362 дні]}.

08 жовтня 1941 року німецькою зондеркомандою 4а ( Sonderkommando 4a), що діяла у місті Яготин та входила до айнзацгрупи С (Einsatzgruppen der Sicherheitspolizei und des SD, див., було здійснено масове вбивство мирного населення з числа єврейських родин, що не одне покоління проживали у Яготині.

За даними другого військового трибуналу у Нюрнберзі у справі айнзацгруп від 25 липня 1947 року в особі Телфорда Тейлора головного юриста з військових злочинів США[18] німецькою зондеркомандою у Яготині було вбито 125 осіб єврейської національності.

Жертви поховані в братських могилах в Яготині, в теперішньому ландшафтному парку ім. Кирила Розумовського.

Починаючи з 09.05.1942 року по 18.08.1942 року у Яготині за адресою вулиця Вокзальна, будинок 94, знаходилася друкарня та редакція нацистського пропагандистського часопису "Рідна нива"[19], що виходив у друк українською мовою та примірники якого збереглися в онлайн-архіві української періодики ( https://libraria.ua/numbers/94/.)

Часопис прославляв вермахт, заохочував до співпраці з нацистами, максимально перебільшував тимчасові перемоги вермахту та замовчував насилля, масові страти, геноцид та військові злочини СС та вермахту на окупованих територіях СРСР змальовуючи ідилічну картинку співпраці українців із нацистами.

Часопис виходив за редакцією та підпорядкуванням нацистського "Імперського міністерства освіти та пропаганди" (Reichsministerium für Volksaufklärung und Propaganda) під головуванням Йозефа Гебельса.

Яготинська школа (зараз яготинський навчально -виробничий комбінат номер три) всі три роки окупації німецькими нацистами, не працювала, навчання дітей було відновлено лише після визволення міста радянськими військами.[20]

20 вересня 1943 року під час Київської наступальної операції, яка була частиною безпрецедентної за масштабами, кількістю озброєних учасників, задіяної військової наземної та авіаційної техніки, темпами наступу танкових з'єднань та масовою підтримкою радянських визвольних військ з боку місцевого населення "Битви за Київ", в Яготин без боїв увійшли радянські війська і зайняли місто.

21 вересня до теперішнього часу є офіційним святом визволення міста Яготин та відзначається на офіційному рівні, як "День міста".

На Площі Героїв Танкистів за радянських часів було встановлено як пам'ятник, реальну бойову броньовану машину, середній танк Т-34-85, екіпаж якої нібито брав на ній участь у визволенні Яготина у 1943 році. Але танки цієї модифікації поступили на озброєння радянської армії лише 1944 року і на момент визволення Яготина не могли брати участь у Київській наступальній операції та Битві за Київ.

Скоріше за все на постаменті мав бути танк попередньої модифікації, а саме танк Т-34, який став наймасовішим серійним середнім танком часів Другої світової війни. На жаль, кількість оригінальних збережених на даний час одиниць цієї модифікації танків невелика і збереглася лише в спеціалізованих музеях військової техніки. Наприклад в Києві. До того ж, причиною малої кількості даних танків Т-34, стало те, що їх масово відправляли на переплавку ще під час війни задля виготовлення більш потужних за показниками та вогневою міццю Т-34-85, яких збереглося набагато більше.

2 січня 2016 року Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет в Яготині звершив чин освячення новозбудованого Троїцького[21][22][23] собору[24].