Дем'яненко Анатолій Васильович

Анато́лій Васи́льович Дем'я́ненко (нар. 19 лютого 1959, Дніпропетровськ) — радянський і український футболіст та тренер. Заслужений майстер спорту СРСР. Учасник трьох чемпіонатів світу. За кількістю проведених ігор (80) займає 4 місце серед усіх гравців збірної СРСР і поступається лише Олегові Блохіну, Ринатові Дасаєву та Альбертові Шестерньову. Віце-чемпіон Європи 1988. Один з найрезультативніших захисників у історії київського «Динамо». Увійшов до збірної «Динамо» за 80 років (1927—2007, на думку читачів газети «Команда»).

Анатолій Дем'яненко
Анатолій Дем'яненко
Особисті дані
Повне ім'я Анатолій Васильович
Дем'яненко
Народження 19 лютого 1959(1959-02-19) (63 роки)
  Дніпропетровськ, Україна
Зріст 179 см
Прізвисько Муля[1]
Громадянство  СРСР і  Україна
Позиція захисник
Професіональні клуби*
РокиКлубІгри (голи)
1978
1979—1989
1990—1991
1991—1992
1992—1993
«Дніпро» Д
«Динамо» К
«Магдебург»
«Відзев» (Лодзь)
«Динамо» К
20 (1)
333 (28)
3 (0)
13 (0)
14 (1)
Національна збірна
РокиЗбірнаІгри (голи)
1981—1990  СРСР 80 (6)
Тренерська діяльність**
СезониКомандаМісце
1993—1994
2005—2006
2006—2007
2008
2010—2012
2012—2013
ЦСК ЗСУ (Київ)
«Динамо» (Київ)
«Динамо» (Київ)
«Нефтчі» (Баку)
«Насаф» (Карші)
«Волинь»
Звання, нагороди
Нагороди
Орден «За заслуги» І ступеня

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Дані оновлено 27 квітня 2013.

Життєпис

Гравець

Народився 19 лютого 1959 у Дніпропетровську. Вихованець футбольної школи «Дніпро-75». Перші тренери — Михайло Коломоєць та Володимир Ануфрієнко. У дитинстві окрім футболу захоплювався хокеєм.

У «Дніпрі» від 1976 року. За головну команду 19-річний Дем'яненко зіграв перший матч у сезоні 1978 (всього у чемпіонаті 1978: 20 ігор, 1 гол). До київського «Динамо» оборонця запросив Анатолій Андрійович Сучков після гри «Дніпра» на щорічному молодіжному турнірі «Переправа» в Сухумі у 1978 році.

Сезон 1979 20-річний дніпропетровець почав вже у складі «Динамо» Київ. З перших ігор Дем'яненко став головним лівим захисником — він добре працював у відборі та часто бігав у напад, чимало забивав. Вже у першому ж київському сезоні (1979) він увійшов до списку «33 найкращих». У 1980 та 1981 рр. разом із «Динамо» стає чемпіоном Радянського Союзу. Анатолій Дем'яненко відзначався швидкими проходами флангом і потім міг віддати точну передачу партнерові у центр. Проте один зі своїх найвідоміших голів він забив досить незвичним для нього способом — у фіналі Кубка СРСР 1985 Дем'яненко відзначився дуже красивим діагональним пострілом зі штрафного, хоча він стандарти переважно не виконував. Того року київське «Динамо» зробило «дубль», перемігши й у чемпіонаті, а 26-річного гравця назвали найкращим футболістом СРСР. У чемпіонаті СРСР 1985 він забив 8 голів за 34 гри, показавши зразок гри атакувального оборонця.

У 1/16 фіналу Кубка володарів кубків 1985/86 «Динамо» зустрічалося з голландським «Утрехтом». Перша гра відбувалася на чужому полі і до 82-ї хвилини кияни поступалися 2:0. Але, після комбінації, яку розіграли Ігор Бєланов (який щойно вишов на заміну) та Олександр Заваров, м'яч потрапив до Анатолія Дем'яненка. Оборонець відважився на удар здалеку і забив. Згодом той м'яч Дем'яненка назвали «голом надії». Через 2 тижні «Динамо» впевнено відігралось на власному полі — 4:1. Після цього кияни перемогли румунську «Університатя» (2:2 в Румунії; 3:0 у Києві, де 1 гол забив Дем'яненко), австрійський «Рапід» (4:1 у Відні; 5:1 у Києві), чехословацьку «Дуклу» (3:0 вдома; 1:1 у Празі). На фінал проти мадридського «Атлетіко», де українські спортсмени перемогли 3:0, команду «Динамо» з капітанською пов'язкою вивів саме Анатолій Дем'яненко — один із лідерів українського клубу. Він був капітаном аж до 1990 року. Зігравши на своєму третьому чемпіонаті світу ЧС в Італії 1990, Дем'яненко став лише 4-им радянським футболістом (після Яшина, Безсонова і Дасаєва), якому вдалося подібне. Кар'єру завершував у НДР та Польщі. Останній сезон як футболіста — 1992/93, провів у «Динамо» Київ.

Тренер

У 1993 році тренував київський ЦСК ЗСУ та бориспільський «Борисфен». Потім, коли наставником «Динамо» став Йожеф Сабо, то до тренерського штабу запросили і Анатолія Дем'яненка.

У 2005 році очолив клуб після звільнення Леоніда Буряка. Команда перебувала не в найкращому стані — програвши в 2 кв. раунді Ліги чемпіонів швейцарському «Тюну», «Динамо» вперше за 9 років не пройшло до групового турніру. Та й в Чемпіонаті України було не солодко — після перших п'яти турів кияни посідали 3 місце. Перші три місяці Анатолій Васильович був виконуючим обв'язки, пізніше Ігор Суркіс затвердив його на посаді. Дем'яненко зумів покращити позицію, проте головної цілі не було досягнуто — в «золотому матчі» «Динамо» програло чемпіонат донецькому «Шахтарю». Той сезон в Україні для Дем'яненка виявився не досить вдалим, хоч кияни виграли Кубок.

Анатолій Дем'яненко у 2012 році

Наступний сезон для «біло—синіх» виявився вельми успішним — в Україні команда виграла все: золотоий «дубль», тобто перемога в Чемпіонаті і в Кубку України, і Суперкубок України. Єдине, що дещо затьмарило той сезон — провалений сезон в Лізі чемпіонів, де «динамівці» не досягли жодної перемоги, набравши лише 2 очки в групі. До групового турніру Ліги Чемпіонів «Динамо» пройшло, в 2 кваліфікаційному раунді раунді розгромивши в обох матчах лієпайський «Мєталург» (4:0 і 4:1), а в 3 кваліфікаційному раунді перемігши сильний турецький «Фенербахче» (нічия 2:2 в Стамбулі і перемога 3:1 в Києві). Груповий етап для киян виявився жахом — 1:4 вдома зі «Стяуа (Бухарест)», 5:1 з мадридським «Реалом», 0:3 вдома з «Олімпік Ліон» після першого кола.

Вже наступний початок сезону кияни почали невдало — незважаючи на перемогу в Суперкубку, в Чемпіонаті на перемогу «Динамо» дочекалось лише в п'ятому турі (7:3 проти львіських «Карпат»), після чого «біло-сині» все ж вийшли на серію з п'яти перемог. Проте це не помогло, і вже тоді загрожувала втрата Ліги Чемпіонів на наступний рік. Єдиним пріоритетом стала Ліга чемпіонів УЄФА. «Динамо» впевнено пройшло до групового турніру після перемоги в 3 кваліфікаційному раунді над боснійським «Сараєво» (перемоги 3:0 в Києві і 1:0 в Сараєво), проте поразка 2:0 від італійської «Роми» в першому матчі групового турніру означала звільнення Дем'яненка з посади.

У січні 2008 року очолив азербайджанський «Нефтчі».[2] 23 серпня 2008 звільнений з посади головного тренера «Нефтчі» за взаємною згодою сторін.

У серпні 2010 року призначений головним тренером узбецького клубу «Насаф» (Карші).[3] В тому сезоні Дем'яненко з клубом здобув бронзові медалі узбецького чемпіонату.

У 2011 році разом «Насафом» виграв Кубок АФК — другий за значимістю клубний турнір Азії.

В січні 2012 року очолив луцьку «Волинь». В тому ж сезоні під його керівництвом луцька команда дійшла до півфіналу кубку України, в якому в драматичному поєдинку з рахунком 4-3 програла донецькому «Шахтарю». В новому сезоні команда залишилась середняком Прем'єр-ліги, проте з 2013 року в команді розпочались фінансові труднощі, через що команда змушена була їздити на виїзні матчі на поїзді і результати волинян значно погіршились. Після чотирьох поразок поспіль з загальним рахунком 8-0, 26 квітня 2013 року Дем'яненка було звільнено з посади головного тренера[4].

Статистика виступів

Клубна

Клуб Сезон Чемпіонат Кубок Єврокубки Інші Всього
Ігри Голи Ігри Голи Ігри Голи Ігри Голи Ігри Голи
Дніпро 1978 2010000--201
Динамо 1979 3203062--412
1980 3228020--422
1981 292405010392
1982 3253041--396
1983 3331020--363
1984 3327000--402
1985 3482192--4511
1986 292509010442
1987 291421010353
1988 3014000--341
1989 522000--72
1990 1501010--170
Магдебург 1990-1991 300000--30
Відзев 1991-1992 1300000--130
Динамо 1992-1993 1412040--201
Всього за Динамо 347294634353043937
Всього за кар'єру 383304634353047538
  • Інші — Кубок Сезону СРСР
  • Статистика в Кубках СРСР та єврокубках подана за схемою «осінь-весна» та зарахована в рік початку турніру

Збірна

 СРСР
Рік Ігри Голи
1981 41
1982 100
1983 92
1984 40
1985 142
1986 120
1987 70
1988 161
1989 20
1990 20
Загалом 806

Титули та досягнення

Як гравця

Як тренера

Державні нагороди

Примітки

Посилання

Джерела

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.