Реєнт Олександр Петрович

Закінчив Київський державний педагогічний інститут імені О. М. Горького (1975).

1974—1977 рр. — на комсомольській роботі, очолює студентський будівельний загін «Славутич», що виконував роботи в Казахстані.

У 1977 році вступив до аспірантури Інституту історії Академії Наук УРСР.

З 1980 — молодший науковий співробітник Інституту історії АН УРСР. 1981 — захист кандидатської дисертації «Робітничий клас радянської України на завершальному етапі громадянської війни (1920 р.)» (наук. кер. — акад. АН УРСР М. І. Супруненко).

З травня 1984 — старший науковий співробітник відділу Великої Жовтневої соціалістичної революції та громадянської війни Інституту історії АН УРСР. Цього ж року вийшла і перша монографія «Рабочий класс советской Украины на завершающем этапе гражданской войны (1920)».

1990–1991 — стажування в Москві.

1994 — захист докторської дисертації «Робітники України в 1917—1920 рр. (Соціально-політичні та економічні зміни)».

У 1994 — призначений виконуючим обов'язки заступника директора Інституту історії України з наукової роботи. 10 липня 1996 Президія НАН України затвердила на цій посаді. З 1994 став заступником головного редактора «Українського історичного журналу».

Професор (1998).

З 19 травня 1999 — завідувач відділу історії України XIX — початку XX ст. Інституту історії України.

О. П. Реєнт — член Спеціалізованих вчених рад із захисту дисертацій Інституту історії України НАН України та Донецького національного університету. Голова Експертної ради ВАК України з історичних наук (1997—2001 рр.), член Державної атестаційної колегії Міністерства освіти і науки України (2004—2009), член президії ВАК України (2009–2011). Член редакційних рад і редколегій наукових періодичних видань і збірників «Український історичний журнал», «Проблеми історії України XIX-поч. XX ст.», «Історичний журнал», «Ucrainica Polonica», «Історія України: маловідомі імена, події, факти», «Спеціальні історичні дисципліни: питання теорії та методики», «Український історичний збірник», кількох міждисциплінарних журналів.

Веде викладацьку і методологічну роботу. Ініціатор науково-методологічного проекту «Україна Соборна» і голова однойменного збірника наукових статей.

Завідувач кафедри всесвітньої історії та методики навчання Університету Григорія Сковороди в Переяславі (з 2005), з 1999 — почесний професор Ізмаїльського державного педагогічного університету, з 2011 — почесний доктор Університету Григорія Сковороди в Переяславі та почесний професор Кам'янець-Подільського національного університету, систематично читає лекції в інших вузах.

Заступник голови, з вересня 2011 — виконувач обов'язків, а з 23 січня 2012 — голова Національної спілки краєзнавців України.

Голова Асоціації випускників Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова.

Автор понад 800 наукових публікацій, у тому числі близька 45 індивідуальних і колективних монографій, енциклопедично-довідкових видань, 15 підручників та посібників.

Велику наукову цінність мають його монографії та розвідки з історії України:

• Рабочий класс Советской Украины на завершающем этапе гражданской войны (1920 г.). — К., 1984;
• Бесстрашный бронепоезд. — Харьков, 1989 (у співавт.);
• Робітничий клас України. 1917—1920 рр. (Соціально-економічні зміни). — К., 1992;
• Робітництво України і Центральна Рада. — К., 1993;
• Більшовизм і українська революція 1917—1920 рр.: Спроба визначення характеру і динаміка соціальних процесів. — К., 1994;
• З'їзд поневолених народів (8–15 вересня 1917 р.) (21–28 вересня н. ст.). — К., 1994 (у співавт.);
• Україна на межі цивілізацій: Іст.-політол. розвідки. — К., 1995 (у співавт.)
• Українська революція і робітництво (Соціально-політичні та економічні зміни 1917—1920 рр.). — К., 1996;
• Українська національна ідея і християнство. — К., 1997 (у співавт.);
• Українське наукове товариство. 1907—1921 роки. — К., 1998 (у співавт.);
• Українські визвольні змагання (поч. XX ст. — 1921 рік). — К., 1999 (у співавт.);
• У робітнях історичної науки. — К., 1999;
• Нариси з історії української революції. — К., 2000;
• Павло Скоропадський. — К., 2003;
• Україна в імперську добу (XIX — початок XX ст.). — К., 2003;
• Перша світова війна і Україна. — К., 2004 (у співавт.);
• Перечитуючи написане. — К., 2005;
• Україна соборна: Наук. розвідки і рец. (до 15-річчя незалежності України). — К., 2006;
• Промислове виробництво в містах і містечках Подільської губернії кінця XVIII — початку XX ст. — К., 2008 (у співавт.);
• Україна XIX-ХХ століть. Роздуми та студії історика. — Корсунь-Шевченківський, 2009;
• Сільське господарство України і світовий продовольчий ринок (1861—1914 рр.) / НАН України. Інститут історії України. — К., 2011 (у співавт.);
• Війна 1812 року: український контекст / НАН України. Інститут історії України. — К.: Інститут історії України, 2012 (у співавт.);
• Славетні битви на теренах України: від князівської доби до початку ХХ століття. — К.: Арій, 2012 (у співавт.);
• Велика війна 1914—1918 рр. і Україна. У 2-х кн. — Кн. 1: Історичні нариси. — К.: ТОВ «Видавництво „КЛІО“», 2014. — (упорядник та автор декількох розділів)
• Від мурів до бульварів: творення модерного міста в Україні (кінець XVIII –початок XX ст.) — К.: Інститут історії України, 2019. – 608 с. (відп. ред., керівник авт. колективу та та автор декількох розділів) та багато інших.

Брав учать у підготовці колективних праць:

• «Історія Української РСР» (т.5, 1977),
• «Реабілітовані історією» (з 1992),
• «Малий словник історії України» (1997),
• «Україна крізь віки» (1999),
• «Безсмертя: Книга Пам'яті України: 1941—1945» (2000),
• «Військове будівництво в Україні у XX ст.» (2001),
• «Нариси з історії дипломатії України» (2001),
• «Україна утвердження незалежної держави (1991—2001)» (2001),
• «Уряди України у XX ст.» (2001),
• «Нариси історії професійних спілок України» (2002),
• «Енциклопедія історії України» (із 2003),
• «Історія українського селянства» (2006),
• «Економічна історія України» (2011) та інших.

Під науковим керівництвом О. П. Реєнта захистили кандидатські та докторські дисертації понад 100 науковців.

Має почесні звання:

• відмінника освіти України (1996),
• заслуженого діяча науки і техніки України (1997),
• «Зірка української журналістики» (присвоєне секретаріатом Національної спілки журналістів України, 2006),
• «Почесний краєзнавець України» (2016) (присвоєне рішенням Правління Національної спілки краєзнавців України)

Є лауреатом:

• премії ім. М. І. Костомарова НАН України (1997),
• державної премії України в галузі науки і техніки (2001),
• премії Національної спілки краєзнавців України імені Дмитра Яворницького (2008)

Нагороди:

• Грамота Верховної Ради України «За заслуги перед українським народом» (2005),
• Орден «За заслуги» ІІІ ступеня (2006),
• Орден Святого Рівноапостольного князя Володимира Великого ІІІ (2006), ІІ (2011), І (2014) ступенів,
• Орден Христа Спасителя (2006),
• Почесна Грамота Верховної Ради України «За особливі заслуги перед Українським народом» (2008),
• Орден «За заслуги» ІІ ступеня[1] (2013),
• Орден «За заслуги» І ступеня[2] (2019).

• Лисенко О. Є. Реєнт Олександр Петрович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2012. — Т. 9 : Прил — С. — С. 168. — 944 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1290-5.
• Сайт Національної спілки краєзнавців України
• Біографія О. П. Реєнта
• Інститут історії НАН України