Джек Брюс

1960 року Брюс отримав стипендію на навчання у «Royal Scottish Academy Of Music» (композиторське відділення та відділення гри на віолончелі), однак несподівано припинив навчання і почав у багатьох різних формаціях використовувати свою досконалу техніку гри на бас-гітарі, поєднуючи елементи фрі-джазу з хард-роком. 1962 року Джек переїхав до Лондона, де потрапив до кола виконавців ритм-енд-блюзу, спочатку як учасник гурту Алексіса Корнера, а пізніше як ключова постать формації Graham Bond Organisation.

Після недовготривалої співпраці з Bluesbreakers Джона Мейелла та Менфредом Менном, Брюс разом з колегами з гурту Бонда — Джинджером Бейкером та Еріком Клептоном — утворив гурт Cream. Цей гурт за свою недовгу кар'єру досяг таких музичних висот, яких іншим не вдавалось досягти й за триваліший час. У період діяльності Cream Брюс відпрацював дуже специфічний вокальний стиль, а граючи на гармоніці проявив себе як талановитий музикант. Однак найкраще враження справляла його натхненна гра на бас-гітарі, завдяки чому він популяризував цей інструмент, до якого тоді у рок-музиці ставились досить погано. Молоді музиканти сімдесятих та вісімдесятих вважали постать Брюса та його гру головним аргументом їх зацікавленості бас-гітарою.

Після розпаду Cream Брюс видав незвичний сольний альбом «Song For A Tailor», у запису якого взяли участь багато відомих джаз-рокових музикантів. На цій платівці Брюс продовжив ефективну співпрацю з Літом Брауном, разом з яким вони створили такі класичні твори Cream, як «White Room» та «SWLABR». Насичені незвичними, сюрреалістичними образами тексти Брауна досконало пасували до повних шаленості, гарно складених басових партій Брюса, а такі твори, як «Theme For An Imaginary Western» та «The Wierd Of Hermiston» дозволили Джеку показати себе у ролі вокаліста.

На початку сімдесятих років ціла серія досконалих альбомів, а також співпраця з різними відомими музикантами тримали Брюса на хвилі популярності, а його приєднання до формації Lifetime Тоні Уїлльямсона та створення власного гурту West Bruce & Laing, разом з Леслі Уестом (Leslie West) — гітара та Корні Лійнгом (Corky Laing) — ударні, зміцнили його позиції у рок-джазовому світі. До складу наступного гурту Jack Bruce & Friends ввійшли джазовий гітарист Леррі Коррілл (Larry Corryell) і колишній ударник Джимі Хендрікса Мітч Мітчелл (Mitch Mitchell). У цей незвичайно плодовитий і водночас завантажений період Брюс таки знайшов час записати вокальну партію на класичному альбомі джазової піаністки Карлі Блей «Escalator Over The Hill».

1979 року Брюс концертував вже як учасник Mahavishnu Orchestra Джона Маклафліна, а вісімдесяті роки розпочав утворенням нової формації Jack Bruce Band, до складу якої також ввійшли: колишній учасник гуртів Bakerloo, Coloseum та Humble Pie Дейв «Клем» Клемисон (Dave «Clem» Clempson) — гітара та Дейвід Сенжіос (David Sanciouns) — гітара. Гурт здобув найбільшу популярність у Німеччині, де дуже часто концертував.

Черговий проект Брюса — хард-рокове тріо BLT, яке він утворив разом з гітаристом Робіном Трауром (Robin Trower) та ударником Біллом Лорданом (Bill Lordan), припинило свою діяльність після запису двох погано сприйнятих альбомів. Взагалі, у вісімдесятих роках кар'єра Брюса втратила свою пишність, а він сам боровся з алкогольно-наркотичними проблемами.

1986 року на музичному ринку з'явився несподіваний альбом «Automatic». Це низькобюджетне видання презентувало Брюса, який грав під акомпанемент перкусійної машини, що невдало підходило до образу музиканта, що завжди співпрацював з видатними інструменталістами. Краще враження справив виданий 1990 року альбом «A Question Of Balance», яким Брюс зробив спробу повернутися на стару стежку музичної слави. Однак довелося головним чином розраховувати на підтримку старих фанів.

1993 року після двадцятип'ятирічної перерви Брюс з колегами по Cream виступив у лос-анджелеському готелі «Century Plaza» під час імпрези, що була присвячена введенню Cream до Зали слави рок-н-ролу. У березні того ж року фірмою «CMP Records» було видано черговий сольний альбом Брюса «Somethin Els», у запису якого взяли участь Ерік Клептон, Клем Клемпсон та Меггі Рейллі, а на початку 1994 року на музичному ринку з'явилася платівка з записом нью-йоркського концерту, який відбувся у грудні 1993 року, під час якого разом з Брюсом виступило багато відомих музикантів. Ще під кінець 1993 року Брюс та Джінджер Бейкер, вирішили повернути стару славу і поліпшити своє фінансове становище. Об'єднавшись з Гері Муром вони створили тріо ВВМ. Однак після запису єдиної платівки та через непорозуміння, що виникли під час промоційного турне, музиканти розійшлися. Після розпаду ВВМ Брюс відновив сольну діяльність, і як результат — у вересні 1995 року з'явився альбом «Monkjack». Також того року з'явилися його старі записи для радіо BBC на платівці «BBC Live In Concert».

• 1969: Songs for a Tailor
• 1970: Things We Like
• 1971: Harmony Row
• 1974: Out of the Storm
• 1975: The Jack Bruce Band Live '75 2CD
• 1977: How's Tricks
• 1978: Jet Set Jewel
• 1980: I've Always Wantes To Do This
• 1980: Greatest Hits
• 1982: Truce
• 1986: Automatic
• 1989: Willpower
• 1990: A Question Of Time
• 1993: Somethin' Els
• 1994: Cities Of The Heart
• 1995: Monkjack
• 1995: BBC Live In Concert
• 2001: Shadows in the Air
• 2003: Rope Ladder to the Moon
• 2003: More Jack Than God

• Офіційний сайт