Джованні Доменіко Тьєполо
Джованні Доменіко Тьєполо (італ. Giovanni Domenico Tiepolo 1727—1804), венецанський художник і гравер, старший син Джованні Баттіста Тьєполо, представник венеціанського варіанта рококо.
Джованні Доменіко Тьєполо | ||||
---|---|---|---|---|
італ. Giovanni Domenico Tiepolo | ||||
|
||||
Джованні Доменіко Тьєполо, «Так званий Діоген» | ||||
Народження |
30 серпня 1727 Венеція | |||
Смерть | 3 березня 1804 (76 років) | |||
Венеція | ||||
Національність | італієць | |||
Країна | Італія (Венеціанська республіка) | |||
Жанр | побутовий жанр, | |||
Навчання | в Венеції у майстерні батька | |||
Діяльність | художник, художник-гравер, графік | |||
Напрямок | бароко і рококо | |||
Роки творчості | 1745—1800 | |||
Вплив | Джованні Баттіста Тьєполо | |||
Твори | фрески, релігійний живопис, побутовий жанр | |||
Батько | Джованні Баттіста Тьєполо | |||
Мати | Maria Cecilia Guardid | |||
Брати, сестри | • Lorenzo Baldissera Tiepolod[1] | |||
Автограф | ||||
| ||||
Джованні Доменіко Тьєполо у Вікісховищі |
Життєпис
Народився у Венеції. Був старшим сином відомого художника Джованні Баттіста Тьєполо, в родині було десять дітей. Батько був завалений замовами і сина рано залучили у помічники батька.
Починав як гравер і малювальник. Більш розкутим був у малюнках, тоді як мав посередні здібності в гравіюванні і у Венеції працювала низка більш обдарованих граверів.
Зрозуміло, що син у ранній період творчості був під помітним впливом творчої манери темпераментного батька. Водночас це допомагало працювати із батьком разом, не дуже відрізняючись власною творчою манерою. Життя і творчість Джованні Доменіко припали на перехідний етап від бароко до декоративного венеціанського рококо.
Джованні Доменіко потроху випростався від могутнього впливу художньої манери батька, але мало що міг запропонувати сам. У нагоді стануть впливи реалізму та спостереження за побутом венеціанців. Митець працюватиме по замовам церкви і створював чимало релігійних картин. Але стилістика рококо втрачала героїчний характер власних персонажів, котрий ще намагались зберігати образи митців на кшталт Джованні П'яцетти. У вівтарних картинах Джованні Доменіко йшов за напрацюваннями батька, і його композиції схожі. Мадонна з немовлям — на високому троні, у її ніг — декілька популярних святих з відповідними атрибутами, що дозволяли і неписьменному ідентифікувати, хто є хто. В композиціях у батька більше конкретності і індивідуальних характеристик персонажів.
Джованні Доменіко вже втратив і героїчний характер навіть головних біблійних персонажів, і іноді його Христос — слабкодухий дивак (варіанти композицій «Христос і грішниця, захоплена в адюльтері»). Його композиції «Таємної вечері » — просто традиційні, низка релігійних картин — варіанти вдало знайдених композицій обдарованого і темпераментного батька.
З роками декоративна майстерність Джованні Доменіко зросла і це відбилось при створенні декоративних фресок. Зазвичай надто вологий клімат Венеції не сприяв розповсюдженню фрескового живопису, що там швидко псувався. До фрескового живопису художник звертався переважно на террафермі у декотрих віллах (вілла Вальмарана) або у малих містах (храми у Брешиї, ораторія невинних в Удіне). Справжнім майстром-декоратором рококо він постав при створенні фресок у кабінетіодного абата (студіоло абата у місті Брешия). Його велика за розмірами композиція «Святі покровителі Брешиї позбавляють місто від облоги вояків Ніколо Піччініно» трактована як декоративна батальна сцена, релігійного в ній обмаль.
Споглядання за італійською реальністю і реалізм у її відтворенні дадуть найкращі зразки у побутових сценах на віллі Вальмарана («Обідня пора в родині») і відкриють слабку фантазію митця при створенні сцен китайщини (шинуазрі).
Творча розкутість, реалізм і добрий гумор найбільше відбились у численних замальовках і картинах, присвячених пульчінеллам, цим венеціанським маскам і попередникам циркових клоунів ( «Пульчинелли висмикують пір'я у страусів», «Пульчинелли на качелях», «Пульчінелла з нареченою», «Тріумф Пульчинелли»).
Життя у Венеції наприкінці XVIII століття помітно втрачало соковитість і зміст, поступаючись зневірі і песимізму. Беззмістовність життя і вчинків поступово прийшла і до персонажів Джованні Доменіко. Звідси культ насолод, чудернацькі моди, потяг до будь-яких зовнішніх подій («Танок дресованих собак», «Картинки «Новий світ», «Пульчинелли-акробати», «Шарлатан продає ліки»). Персонажі відверто марнують життя на дрібниці і навіть художник почав кепкувати з натовпу, що, роззявивши рота, споглядає за нікчемними подіями.
Старий Джованні Доменіко буде свідком військового захоплення Венеції вояками Наполеона Бонапарта, її пограбування і перетворення на майже колоніальну провінцію наполеонівської Франції. Він не дожив до поразок Наполеона Бонапарта і остаточного відсторонення того від влади у 1814 році. Художник помер ще 1804 року.
Малюнки художника
- Аркуш із серії про пульчінелл, 1800 р., Художній музей Нельсон-Аткінз
- «Пульчінелла з нареченою», 1797 р.
- «Іісуса знімають з креста»
Фрески
Живопис олійними фарбами
- «Шарлатан продає ліки», Національний музей мистецтва Каталонії, Барселона
- «Танцюють менует», 1756 р., Національний музей мистецтва Каталонії, Барселона
- «Поклоніння пастухів немовляті Христу», до 1753 р.
- «Декламатор», до 1777 р.
- «Тріумф пульчинелли», до 1770 р.
Ораторія в Удіне, стінописи
- «Вшанування Давида після перемоги над Голіафом»
- «Сім братів Маккавеїв з матір'ю перед царем Антвіохом IV перед стратою»
- «Яків благословляє перед смертю своїх синів»
- «Христос і книжники»
Див. також
- Фреска
- Карнавал
- Рококо
- Венеціанська школа
- Релігійний живопис рококо
- Джованні Баттіста Тьєполо
- Портрет Цецілії Гварді
- Барокова музика
- Церква Ла П'єта, Венеція
Посилання
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Джованні Доменіко Тьєполо
Джерела
- Прусс И. «Венецианска живопись 18 века», М. «Изобразительное искусство», 1973
- Giovanni Muneratti, Mario Esposito, Luca Luise. Mirano Terra dei Tiepolo. I Tiepolo nel territorio di Mirano, Centro Studi Documentazione Tiepolo, Comune di Mirano, 2007
- Sebastiano Bonnini, Giandomenico Tiepolo e l'Histoire de la République de Venise di Pierre Daru, in Archivio Veneto, a. CXXXXI, V serie, n. 210, 2010, pp. 61–122.