Портрет Цецілії Гварді
Портрет Цецілії Гварді (італ. Retrato de Cecilia Guardi Tiepolo) — пастель венеціанського художника Лоренцо Тьєполо, що зберігає Музей Венеції 18 століття.
 | |
| італ. Retrato de Cecilia Guardi Tiepolo | |
|---|---|
| Творець: | Джованні Баттіста Тьєполо |
| Час створення: | 1757 |
| Розміри: | 69,5 × 89 см |
| Висота: | 67 см |
| Ширина: | 54 см |
| Матеріал: | пастель |
| Жанр: | портрет |
| Зберігається: | Італія, Венеція |
| Музей: | Музей Венеції 18 століття або Ка'Реццоніко |
 Лоренцо Тьєполо, «Портрет Цецілії Гварді », 1757 р. у Вікісховищі | |
Особливістю суспільного життя Венеції були тісні зв'язки з морем і флотом, епідемії хвороб, шпиталі (італійською Оспедалє) і купа позашлюбних дітей та сиріт. Так, художник Лоренцо Тьєполо був онуком флотського шкіпера. Сиріт творили як епідемії, що спустошували Венецію неодноразово, так і часті війни чи морські катастрофи. Аби врятувати сиріт та безпритульних дітей і були розроблені закони про шпиталі.
Збереглася фреска художника Бернардино Рочетті (1542—1612) зі сценами життя шпиталю для покинутих дітей. Художник розповідає картиною увесь шлях позашлюбних дітей — ліворуч панель, де залишали небажаних і позашлюбних немовлят, служниць, що вносять немовлят, годують і доглядають в благодійному закладі. Зверху — дві сцени виховання і навчання сиріт під наглядом вчителя-ментора з лозиною для покарань неслухняних. Головне місце — відведене для комісії вельможних патронів закладу(груповий портрет), що відвідали благодійний заклад.
Головна функція шпиталю — лікування хворих та помираючих. Але в Венеції склалася традиція приймати в шпиталі і сиріт та позашлюбних дітей. Потрапляли в Оспедалє і діти дуже бідних родин. Особливо небезпечним було становище зовсім малих дівчат. Оспедалє рятував їх від страждань, суворого світу безпритульних, де їх чекали злидні і проституція, хвороби і рання смерть. Серед дівчаток, що потрапили в один з венеціанських Оспедалє, була і Цецилія Гварді, сестра двох венеціанських художників. Перебування в Оспедалє мало свої вимоги — це засвоєння якогось ремесла, отримання початкової освіти та вибір життєвого шляху. Для дівчини з Оспедалє було лише три пристойні шляхи — стати довічно працівницею у самому Оспедалє, піти в чорниці або вийти заміж. За чернечого режиму життя в Оспедалє найважчим для дівчини-вихованки було вийти заміж. Але Оспедалє надавав в такому випадку придане. Ще однією особливістю Оспедалє в Венеції було музичне виховання. Обдарованих дівчат навчали грі на музичних інструментах та співу. Музику для вихованок Оспедалє творили найкращі композитори Венеції, серед яких —
- Джованні Легренці (1626—1690)
- Франческо Гаспаріні (1667—1727),
- Нікола Порпора (1686—1766)
- Антоніо Лотті (1667—1740)
- Гассе (?)
- Антоніо Вівальді (1678—1741).
Молода і нестримна в почуттях Цецілія Гварді (1702–1779) витримала в Оспедалє лише декілька років. Романтичні стосунки, що пов'язали її та молодого художника Джамбаттіста, що виконував декоративні роботи в Оспедалє, закінчилися таємною втечею з монастирського закладу. Молоді вінчалися, а з часом художник та колишня вихованка Оспедалє стали батьками десяти дітей. Завдяки наполегливій праці родина не знала злиднів. А немолоду вже пані в мереживі та деяких родинних коштовностях писатиме пастельними фарбами її син — Лоренцо Тьєполо. В літній жінці з утомленим обличчям важко впізнати молоду і нестримну в почуттях Цецілію Гварді. Зате син трохи прикрасив портрет, створивши з бідної колись вихованки сирітського прихистку — поважну, хоча й майже невідому загалу «аристократку».