Джон Колтрейн

Незважаючи на відносно коротку кар'єру (він став відомий широкій публіці тільки у віці 33 років, а помер, не доживши до 41 року), Джон Колтрейн досі є однією з найвідоміших і суперечливих фігур джазового світу. Він грав у різних, майже протилежних, стилях і це стало причиною таких же протилежних відгуків критиків про його музику. Проте вже давно ніхто не ставить під сумнів його грандіозний внесок у сучасний джаз і його вплив на творчість переважної більшості саксофоністів другої половини XX століття.

Колтрейн народився в музичній сім'ї, проте його батьки не заробляли на життя музикою. Джон рано почав грати в оркестрах, починаючи вже з 13 років. Спочатку його інструментами були кларнет і альтгорн, потім альт-саксофон. Він грав у різних нічних клубах Філадельфії, а в 1945 році його призвали до армії і відправили служити на Гаваї. У 1946 році Колтрейн звільнився в запас і повернувся до Філадельфії. Восени того ж року він почав грати в оркестрі Джо Вебба (Joe Webb), а в 1947 році перейшов до «King Kolax Band». Там же він вперше спробував узяти в руки тенор-саксофон, що став згодом його основним інструментом. Одні джерела стверджують, що це відбулося під впливом гри Чарлі Паркера, який, як тоді вважалося, вичерпав можливості альт-саксофону, інші джерела подають простий факт, що перейти на тенор Колтрейна змусив керівник його оркестру, що сам грав на альті. У 1949 році Джон приєднався до справжнього зоряного складу — біг-бенду Діззі Гіллеспі і залишався у ньому до весни 1951 року, коли оркестр перетворився на септет. Разом з ним, у 1951 році, Колтрейн записав на платівку своє перше соло в п'єсі «We Love To Boogie». Подібно багатьом джазменам того часу, він поступово став наркоманом, що ускладнювало пошуки роботи і служило причиною конфліктів. Він переходив зі складу до складу, але у 1954 році йому пощастило — його запросив до свого оркестру Джоні Годжес. У нього Колтрейн протримався менше року, а потім доля звела його з Майлзом Девісом. Їх класичний склад включав Девіса, Колтрейна, піаніста Реда Гарленда, басиста Пола Чамберса і ударника Філлі Джо Джонса. З цим квінтетом Колтрейн зробив безліч записів на лейблах Columbia і Prestige. Згодом, коли він став дуже відомим, його записи у складі оркестру стали видаватися під його ім'ям і цей процес продовжується досі. Через пристрасть до героїну Девіс кілька разів звільняв Колтрейна з своєї групи, але потім знову запрошував назад. Остаточно вони розлучилися в 1957 році, що послужило для саксофоніста поштовхом до того, аби більше виступати і записуватися самостійно. У цьому ж 1957 року він видав на лейблі Prestige свій перший сольний альбом, названий Coltrane, разом з трубачем Джонні Сплоуном, баритон-саксофоністом Сахібом Шихабом, піаністами Мелом Волдроном і Редом Гарлендом, басистом Полом Чемберсом і барабанщиком Альбертом Гітом. Тоді ж, 1957 року, він приєднався до квартету Телоніуса Монка, а також продовжував роботу над власними альбомами. Він позбувся звички до наркотиків і знову почав співпрацювати з Майлзом Девісом, разом з яким записав у 1959 році один з найкращих в історії джазових альбомів «Kind Of Blue». На початку 60-х років вийшов перший альбом Колтрейна, що повністю складався з його власних композицій, — «Giant Steps». Він остаточно відмовляється від роботи в інших оркестрах і збирає своє комбо (інструментальний джазовий ансамбль) у Нью-Йорку, що складався з піаніста Стіва Кюна (якого скоро замінив МакКой Тайнер), басиста Стіва Девіса і ударника Піта Ла Рока (якого послідовно змінювали Біллі Гиґінс і Елвін Джонс). В останній період своєї творчості Колтрейн грав крім тенора на сопрано-саксофоні.

У 1962 році він підписав договір з лейблом Impulse! Працюючи з продюсером Бобом Тіле, він записав у студії величезну кількість матеріалу, який фірма не була в змозі видати відразу, та зате поступово видавала після смерті музиканта. Він розвивав свій власний, майже релігійний, підхід до джазу і найзнаменитішим альбомом цього напряму стала платівка «A love Supreme» (1965), що отримала дві номінації на Греммі і стала його роботою, що продавалася найліпше.

Останній прижиттєвий альбом Колтрейна, «Expressions», вийшов у 1967, одразу незадовго до того, як 17 липня сорокарічний Колтрейн помер через рак печінки, в лікарні Гантінгтона на Лонг-Айленді. Похорони провели через чотири дні в церкві Святого Пітера в Нью-Йорку, службу відкрив квартет Альберта Айлера, а закрив Орнетт Коулман. Джон Колтрейн похований на кладовищі Пінелаун, що у Нью-Йорку. Його смерть здивувала чималу кількість людей, зокрема Девіс сказав, що "смерть Колтрейна справила на всіх велике враження й застала всіх зненацька. Я знав, що він не надто добре виглядає, втім не підозрював, що він настільки хворий, та й, що хворий взагалі..."

Після смерті Колтрейна громада Храму новобранців у Сан-Франциско почали поклонятися йому як втіленому Богу. Угруповання називалось на честь Паркера, якого вони прирівнювали до Іоанна Хрестителя.[2] Громада пізніше приєдналась до Африканської православної церкви. Це призвело до зміни статусу Колтрейна від бога до святого.[2] Як наслідок, Африканська православна церква Святого Іоанна Колтрейна у Сан-Франциско стала єдиною африканською православною церквою, яка запровадила музику і поезію Колтрейна до літургійної відправи.[3]

Самуїл Г. Фрідман у статті «Нью-Йорк Таймс» зазначав, що «церква Колтрейна не трюк чи штучна суміш музики нічного клубу та ефірної віри. Його твердження про визволення через божественний звук насправді цілком узгоджується з власним досвідом і пізнанням Колтрейна».[2] Фрідман також прокоментував релігійність Колтрейна:

В обох явних і неявних напрямках, Колтрейн також функціонував як релігійний діяч. Героїновий наркоман у 1950-х роках, він зрештою позбувся залежності, а потім пояснив, що він чув голос Бога під час його болісного одужання[...] 1966 року, на питання журналіста в Японії, ким він сподівається стати за п’ять років, Колтрейн відповів, «святим».[2]

Колтрейна зобразили як одного із 90 святих на іконі танцюючих святих у храмі святого Григорія Нісського єпископальної церкви в Сан-Франциско. Ікона, площею в 280 кв.м., розписана у візантійському іконографічному стилі і займає стіну всієї церковної ротонди.[4] Єпископальна церква святого Варнави в Ньюарку, Нью-Джерсі, додала Колтрейна до списку чорних святих і підготувала про нього статтю на своєму сайті.[5]

Про Колтрейна і його церкву зняли документальні фільми, зокрема «Церква святого Колтрейна» Алана Клінгенстейна (1996),[6][7], і телепередачу Алана Єнтоба для BBC (2004).

• 1956 : Tenor Conclave — OJC
• 1957 : Dakar — OJC
• 1957 : Coltrane — Prestige
• 1957 : Cattin' With Coltrane And Quinichette — Prestige
• 1957 : Wheelin' & Dealin' — Prestige
• 1957 : Blue Train — Blue Note
• 1957 : Traneing In — OJC
• 1957 : Plays The Blues — OJC
• 1957 : The Believer — OJC
• 1957 : Lush Life — OJC
• 1957 : The Last Trane — OJC
• 1958 : Soultrane — OJC
• 1958 : Settin' The Pace — OJC
• 1958 : Black Pearls — OJC
• 1958 : The Standard Coltrane — OJC
• 1958 : Bahia — OJC
• 1958 : The Stardust Session — Prestige
• 1958 : Coltrane Time — Blue Note
• 1959 : Giant Steps — Atlantic
• 1960 : Coltrane Jazz — Atlantic
• 1960 : The Avant-Garde avec Don Cherry — Atlantic
• 1960 : My Favorite Thing — Atlantic
• 1960 : Coltrane's Sound — Atlantic
• 1960 : Coltrane Plays The Blues — Atlantic
• 1961 : Olé Coltrane — Atlantic
• 1961 : The Complete 1961 Village Vanguard Recordings — Impulse!
• 1961 : Live At The Village Vanguard: The Master Takes — Impulse!
• 1961 : The Complete Africa/Brass Sessions — Impulse!
• 1962 : Coltrane — Impulse!
• 1962 : Ballads — Impulse!
• 1963 : John Coltrane and Johnny Hartman — Impulse! (з Джонні Гартманом)
• 1963 : Live At Birdland — Impulse!
• 1963 : Newport '63 — Impulse!
• 1963 : Afro-Blue Impressions — Impulse!
• 1964 : Crescent — Impulse!
• 1964 : A Love Supreme — Impulse!
• 1965 : The John Coltrane Quartet Plays — Impulse!
• 1965 : Ascencion — Impulse!
• 1965 : New Thing At Newport — Impulse!
• 1965 : Kulu Sé MaMa — Impulse!
• 1965 : Sun Ship — Impulse!
• 1965 : Live In Seattle — Impulse!
• 1965 : Meditations — Impulse!
• 1965 : Living Space — Impulse!
• 1966 : Live At The Village Vanguard Again! — Impulse!
• 1967 : Interstellar Space — Impulse!
• 1967 : Expression — Impulse!
• 1967 : Stellar Regions — Impulse!
• 1967 : The Olatunji Concert — Impulse!*

• 5893 Колтрейн — астероїд, названий на честь музиканта[8].

• Офіційний сайт(англ.)
• Джон Колтрейн на Music City(англ.)
• Сесіяграфія Джона Колтрейна(англ.)
• Infography про Джона Колтрейна(англ.)
• Джон Колтрейн на peoples.ru(рос.)