Майлз Девіс

Майлс Дью́ї Девіс (англ. Miles Davis) народився 26 травня 1925 року в Олтоні, штат Іллінойс, у родині Клеоти (1900—1964) та Майлса Девісів (1900—1962)[3]. Мав старшу сестру Дороті і молодшого брата Вернона[4].

Ходив до початкової школи Джона Робінсона.

Закінчивши в червні 1944 року школу Лінкольна і покинувши джаз-ба́нд Едді Рендла, у вересні Девіс переїхав до Нью-Йорка, щоб навчатися у музичній Джульярдській школі [5]. Після прибуття до Нью-Йорка він провів перші ти́жні у місті, намагаючись увійти в контакт з Чарлі Паркером, незважаючи на те, що його відра́джували кілька людей, яких він зустрів під час своїх пошуків, до них належав також саксофоніст Колмен Говкінс (Coleman Hawkins)[6].

Після року навчання за власним бажанням покинув школу. Почав грати на трубі в групі свого кумира — Чарлі Паркера, із яким грав до 1948. Перший альбом записав із Паркером у 1945. Одночасно виступав із біг-бендами під керівництвом Бені Картера і Біла Екштайна. Під час першого запису власної композиції «Donna Lee» (1947), познайомився з Біллом Евансом, із яким співпрацював і пізніше.

Перший авторський альбом мав назву «Miles Davis All Stars». У 1948 р. створив власну групу — нонет (між іншим з Гері Малігеном, Джоном Льюїсом і Джоні Карізі), з яким записав альбом «Birth of Cool». Це стало початком стилю, що в джазі отримав назву кул.

Залежність від героїну в середині 1949 р., стала серйозною перешкодою на шляху розвитку його кар'єри на понад 4 роки. В цей час він записував альбоми, але не був у стані виступати на концертах.

Сенсаційне повернення Майлза на сцену відбулося в 1955 р. під час джазового фестивалю в Ньюпорті. Саме тоді був створений квартет Девіс-Філлі Джо Джонс-Ред Гарленд-Пол Чемберс. Через рік до них приєднався Джон Колтрейн, котрий залишиться у групах Девіса (квінтеті й секстеті) аж до початку 60-х років. У той час, коли Колтрейн займався власними авторськими проектами, із квінтетом Девіса виступав Сонні Роллінс. Квінтет Девіса започаткував хард-боп — джазовий стиль, побудований на модальному ладі, що дає значну свободу імпровізації.

Наслідком повернення Девіса до співпраці з Біллом Евансом став альбом «Miles Ahead». Ця співпраця розвинулася у кількох наступних альбомах (між іншим у «Sketches of Spain» i «Porgy and Bess», що були високо оцінені). На «Miles Ahead» з'являються вже перші твори скомпоновані згідно з правилами модалізму, що став характерною рисою музики Девіса на кілька наступних років.

У 1959 р. з'явився «Kind of Blue» — один із найважливіших і найгарніших альбомів в історії джазу. У групі тоді вже грали Кеннонболл Еддерлі і Білл Еванс. Саундтрек до фільму Луї Маля «Ліфт на ешафот» приніс Девісу популярність у Європі.

Після того, як Колтрейн покидає групу, у квінтеті Девіса починається період змін. Остаточно викристалізувався так званий «другий квінтет» із Гербі Генкоком, Роном Картером і Тоні Вільямсом, а також Вейном Шортером. І хоч Девіс не поділяв тодішнього захоплення фрі джазом, однак у грі цього «другого квінтету» відчувається значно більше музичної свободи, ніж в усіх попередніх його групах.

Подальші пошуки Девіса скерували його в сторону рок-музики. Коли до складу ввійшли Чік Коріа, Джо Завінул, Дейв Голанд та Джон Маклафлін, — Девіс почав записувати альбоми та грати концерти з музикою, що спочатку поєднувала в собі тільки джаз і рок. З'явились переломні альбоми «In A Silent Way», «Bitches Brew», що складались з вільних, формально майже повністю імпровізованих творів. Після чергових змін у складі, музика Девіса переродилась в «megafunk» останніх альбомів, перед мовчанням трубача, що настало в 1975 році.

У 1975—1980 роках Девіс узагалі перестав грати. Було це наслідком автомобільної аварії й уживання найрізноманітніших наркотиків.

У квітні 1982 року було створено його новий колектив (між іншим з Маркусом Міллером, Біллом Евансом, Джоном Скофілдом, Майком Штерном та Міно Чінелу), що почав концертувати й записувати альбоми.

Останній колектив (між іншим з Кені Гаретом і Фолі), з яким Майлз концертував під кінець 1980-х, відверто «фліртував» із поп-музукою. Завдяки цьому Девіс здобув славу мегазірки, що своїм статусом виходить далеко поза рамки джазу.

Альбомом «Doo Bop» (1993), що був виданий вже після смерті артиста, Девіс уписався також в естетику есід-джазу/хіп-хопу.

До кінця своєї кар'єри Майлз був «живою легендою», а одночасно митцем найвищого ґатунку. В Польщі він виступав двічі на фестивалі «Jazz Jamboree» — в 1983 і 1988 роках.

Девіс помер 28 вересня 1991 року від об'єднаного ефекту інсульту, пневмонії та дихальної недостатності в Санта-Моніці, штат Каліфорнія.