Джон Лайдон

У семирічному віці Лайдон захворів на менінгіт спинного мозку; протягом півроку він час від часу впадав у кому, через що втратив більшу частину дитячих спогадів[23] . Через хворобу у нього також різко погіршився зір (внаслідок чого розвинулася манера, що стала згодом знаменитою, «пронизувати поглядом»)[19] і на все життя залишився помітно викривленим хребет[22] . Внаслідок цього в школі він був дуже замкнутий і сором'язливий, отримавши від однолітків прізвисько «болван» (dummy)[21] . Незабаром, проте, Лайдон (як зазначає З. Хьюї, Allmusic) виявив дотепність, творчу обдарованість та оригінальність — «якості, які зовсім не обов'язково вітаються в британській системі шкільної освіти»[19].

Незадовго до іспитів Джона Лайдона було виключено з католицької школи (як стверджується, на офіційному сайті — «за нешанобливість до вчителів і небажання бути як усі») і освіту закінчував — спочатку в коледжі Хакні-енд-Стоук Ньюінгтон (англ. Hackney & Stoke Newington College), потім у Кінгсвей-коледж (англ. Kingsway College). Тут він познайомився з Сідом Вішезом[21], а крім того, знайшов свободу самовираження і почав культивувати «анти-фешенебельний» імідж, який згодом став символом панк-культури[19] . До цього часу Лайдон серйозно зацікавився експериментальною та авангардною музикою, даб-культурою[24] . Його улюбленими виконавцями були Капітан Біфхарт, Nico, Can[23], Magma та Van der Graaf Generator[24] .

До 1975 року Джон Лайдон став одним із завсідників фетиш-магазину SEX, створеного Малкольмом Маклареном і Вів'єн Вествуд. Макларен, який незадовго до цього дебютував як менеджер New York Dolls, взяв під опіку нову групу Sex Pistols, організовану Стівом Джонсом, до складу якої входили також Глен Метлок і Пол Кук. Лайдон справив на Макларена враження — як зовнішнім виглядом (рвана майка з написом: "Я ненавиджу Pink Floyd", пофарбоване в зелений колір волосся), так і виконанням пісні Еліса Купера "I'm Eighteen" (під акомпанемент музичного автомата). Лайдону було запропоновано роль фронтмена[25]. Саме тоді учасники групи з ініціативи Стіва Джонса[25] прозвали Лайдона «Джонні Роттен» («Джонні Гнилий»), маючи на увазі стан його зубів[26].

Sex Pistols, 2007

Через шість місяців після приходу Лайдона в Sex Pistols, 6 листопада 1975 року гурт дебютував із концертною програмою в художньому коледжі Сент-Мартінз. Емоційне вокальне виконання і викликаючі тексти їхнього фронтмена дуже скоро перетворили новоспечений музичний колектив на лідерів панк-руху (при тому, що термін цей завжди для Джона Лайдона залишався ненависним)[21].

Незабаром у складі групи почалися тертя між Лайдоном та басистом Гленом Метлоком; останній, на думку вокаліста, був «білим комірцем» і надто "підносив Beatles". Метлок в автобіографії стверджував, що це конфлікти у складі, включаючи цей, диригувалися Маклареном. Після відходу Метлока Лайдон запропонував ввести до складу свого шкільного друга Джона Рітчі, більш відомого як Сід Вішез.

Вперше по-справжньому знаменитим він став у грудні 1976 року, коли ім'я «Джонні Роттен» стало «найстрашнішою лайкою в устах домогосподарок». Це сталося після того, як у телепрограмі Today Лайдон задовольнив прохання ведучого Білла Гранді сказати «щось грубе»[21][25] .

Поєднання двох талантів — Макларена (ідеолога провокації) та Роттена, промовистого виразника вкрай уїдливого та іронічного ставлення до соціальної системи, — справило приголомшливий ефект. Тексти Лайдона "Anarchy in the UK" і особливо "God Save the Queen" («…вона не людська істота») не лише шокували широку публіку, але й викликали лють монархістів. У червні 1977 року на групу було скоєно напад, і Лайдон був поранений ножем у долоню[19].

До кінця 1977 року виникла ще одна причина для тертя між Лайдоном з одного боку та рештою учасників групи і Маклареном — з іншого: відносини Вішеза з Ненсі Спанджен . Останній для себе концерт Sex Pistols у сан-франциському залі «Winterland» у січні 1978 року Лайдон завершив риторичним питанням, зверненим до аудиторії: "Колись виникає відчуття, що вас дурять?" (англ. Ever get the feeling you've been cheated?) Незабаром після цього Макларен, Джонс і Кук вирушили до Бразилії записуватися з Ронні Біггсом, учасником знаменитого пограбування поїзда. Лайдон відмовився за ними піти, висловивши скептичне ставлення до ідеї.

Розкладання та розпад Sex Pistols був документований у сатиричній кінострічці Джуліана Темпла "Велике рок-н-рольне обдурювання", в якій Лайдон взяти участь відмовився, вважаючи, що проєкт перебуває під надто жорстким контролем Макларена. Багато років по тому він погодився за участю Темпла працювати над документальним фільмом про Sex Pistols під назвою The Filth and the Fury, де розповів про падіння і смерть Сіда Вішеза.

1996 року Джон Лайдон взяв участь в возз'єднанні Sex Pistols (хоча раніше клявся, що такого не станеться ніколи), провів з групою комерційно успішне літнє турне і випустив альбом Filthy Lucre Live. У 2008 році у складі Sex Pistols Лайдон провів Combine Harvester Tour, виступивши з концертами і в Росії[21].

Зрештою фатальними для долі Sex Pistols стали (як зазначає Allmusic) некомпетентність: музична — Вішеса, ділова — Макларена. Після концерту в Сан-Франциско практично без гроша в кишені[27] Лайдон вилетів до Англії і майже відразу ж утворив Public Image Limited, де став виступати під своїм власним ім'ям[19] . Група проіснувала 14 років; Лайдон весь цей час залишався її єдиним постійним учасником.

У творчості свого нового гурту він у несподіваному поєднанні звів кілька музичних стилів та ідей. Зміна напряму з одного боку — відштовхнула від Лайдона багатьох фанатів його колишньої групи, з іншого — привернула до нього аудиторію з більш різноманітними і радикальними музичними уподобаннями і зблизила його з постпанк-сценою, поставивши в один ряд з Wire, The Fall, і Gang of Four[21] . Особливо високо музична критика оцінила другий альбом Metal Box (відомий також як Second Edition); вважається, що він вплинув на розвиток індастріалу[28] .

1986 року Лайдон повернув собі через суд право на використання творчого псевдоніма «Роттен» (раніше Макларен заборонив музикантові використовувати це ім'я), і, в результаті його судової перемоги над Маклареном Sex Pistols отримали повний контроль над своїм музичним матеріалом[21] .

Група багато гастролювала; в 1988 році пройшов концерт у Радянському Союзі (Таллін). Паралельно за участю в PiL Лайдон взяв участь у ряді оригінальних спільних проектів, найбільш помітними з яких були співпраця з Afrika Bambaataa (World Destruction, 1984) і танцювальним дуетом Leftfield (Open Up, 1993)[19] .

Джон Лайдон у складі гурту PIL на концерті в Барселоні, 2011

Альбом PiL That What Is Not (1992) був зустрінутий критикою з меншим ентузіазмом, ніж попередні. Лайдон взяв паузу і випустив книгу мемуарів «Роттен: Вхід ірландцям, чорним та собакам заборонено» (англ. Rotten: No Irish, No Blacks, No Dogs), в роботі над якою взяли участь Пол Кук і Стів Джонс, а також друзі та співробітники: Джон Рембо Стівенс, Джульєн Темпл, Кріссі Хайнд, Біллі Айдол та інші[21] . У 1995 році Лайдон розповів кореспондентові журналу Q, що працює над другою частиною автобіографії, що охоплює роки, проведені в Public Image Limited. 1992 року колектив Джона розпався.

Спочатку передбачалося, що Лайдон займеться сольною кар'єрою, але успіх автобіографії змінив його плани[21] . Лише в 1997 році, після концертного турне возз'єднаних Sex Pistols, вийшов перший сольний альбом Джона Лайдон Psycho's Path, в якому до основних характеристик колишнього звучання PiL додалися елементи танцювальної електроніки[29] . Після цього він лише епізодично повертався до студійної роботи.