Джон Мейоу

Джон Мейоу (англ. John Mayow, 1641(1641) 1679) англійський хімік і лікар, відомий дослідженнями дихання й природи повітря. На основі дослідів показав, що у повітрі міститься газ, що підтримує горіння і є необхідним для дихання тварин. Був членом Королівського товариства.

Джон Мейоу
John Mayow
Народився 1641(1641)
Брей, Корнуол
Помер 1679(1679)
Лондон
Країна  Велика Британія[1]
Діяльність лікар, хімік, фізіолог
Alma mater Водем-коледж
Галузь медицина, хімія
Членство Лондонське королівське товариство
Нагороди

 Джон Мейоу у Вікісховищі

Біографія

Довгий час вважалося, що Джон Мейоу народився у Лондоні.[2] Однак останні дослідження його біографії показали, що Джон Мейоу народився у 1641 році у Корнуолі, у заможній і впливовій родині. Його батько, Филип Мейоу, був джентрі.[3] У 1658 році, у віці 17 років, Джон вступив у Водам-коледж (англ. Wadham College) у Оксфорді.[4] 1660 року перевівся до оксфордського Коледжу Всіх Душ (англ. All Souls College). Він закінчив юридичний факультет (бакалавр з 1665, доктор з 1670), але своєю професією зробив медицину, якою завжди цікавився,[3] і став відомий медичною практикою, особливо в літню пору, в місті Бат.[2] У 1678 році, за пропозицією Роберта Гука, Мейоу був обраний членом Королівського товариства. У наступному році, скоро після шлюбу, він помер в Лондоні і був похований в церкві Святого Павла у Ковент-Гарден.[5]

Наукові дослідження

Апарати Мейоу для дослідження газів і процесів горіння.

На основі дослідів Д. Мейоу показав, що у повітрі міститься газ, що підтримує горіння і є необхідним для дихання тварин. Він назвав його «селітряно-повітряним спиритом» або «нітро-повітрям» («spiritus igneo-aereus» або «nitro-aereus»). Д. Мейоу вважав, що те, що залишається після видалення з повітря селітряно-повітряних часточок, є чимось абсолютно відмінним від звичайного повітря, воно гасить полум'я, не здатне підтримувати горіння камфори і не підтримує життя. Це був перший натяк на існування азоту в повітрі. Під дією «повітряного спирту селітри» відбуваються такі процеси як горіння, дихання, скисання пива, вина. Д. Мейоу вносив запалену свічку під ковпак, заповнений повітрям і ізольований від атмосфери водою. Через деякий час свічка згасала. При цьому повітря під ковпаком вже більше не підтримувало горіння. Вмістивши одночасно під ковпак запалену свічку й мишу, Д. Мейоу помітив, що тривалість горіння і тривалість життя тварини під ковпаком скорочувалася приблизно в два рази. З цих дослідів він зробив висновок, що якась складова частина повітря (не все повітря) необхідна і для горіння, і для дихання. Д. Мейоу припустив, що легені відокремлюють цю складову повітря від атмосфери і передають її в кров. Крім того, Д. Мейоу зробив висновок, що вона необхідна для всіх м'язових рухів, і він думав, що є підстави вважати, що скорочення м'язів відбувається шляхом об'єднання складової повітря з частинками палива в організмі; отже, серце, будучи м'язами, перестає битися, коли дихання зупиняється. Тепло тварин також пов'язано з об'єднанням часточок «нітро-повітря», вдихаємого з повітрям, з горючими часточками в крові, і, крім того, тепло утворюються за рахунок об'єднання частинок цих двох речовин в м'язах під час інтенсивних навантажень.[2]

Ще до Д. Мейоу було відомо, що при нагріванні багатьох речовин їхня маса зменшується (наприклад, як при випалюванні вапняку), а при нагрівнні металів, навпаки, зростає (це викликано утворюенням жужелиці). Перший факт не викликав здивування і пояснювався виходом з речовин якихось його складових, натомість другий факт здавався дивним. Пояснити його намагалися В. Бірінгуччо (1540), Ж. Рей (1630). На думку Д. Мейоу, часточки «повітряного спирту» вступають у з'єднання з металами при їх нагріванні і тим самим збільшують масу металів.

Д. Мейоу встановив, що активна складова повітря, що підтримує горіння і дихання, становить приблизно п'яту частину повітря.[2]

Висновок Д. Мейоу про те, що при горінні і диханні витрачається не все повітря, а тільки частина, яка «являє собою джерело життя й дихання», представляє великий історичний інтерес. Це був крок на шляху до кисневої теорії А. Лавуазьє і його вчення про багатоструктурний склад повітря. Цілком імовірно, що Лавуазьє був знайомий з роботами Д. Мейоу бо в його бібліотеці була книжка британського дослідника.

Твори

У 1668 році Д. Мейоу видав два трактати, що стосувалися дихання і рахіту. Пізніше, у 1674 році ці два трактати (з виправленнями і доповненнями) та ще три трактати — «Про селітру і селітряно-повітряний спірит» (лат. "De sal-nitro et spiritu nitro-aereo"), «Про дихання плоду в утробі матері і яйці» (лат. "De sal-nitro et spiritu nitro-aereo") та «Про м'язовий рух і дихання тварин» (лат. "De motu musculari et spiritibus animalibus") були видані під спільною назвою «П'ять медико-фізичних трактатів» (лат. "Tractatus quinque medico-physici").[2]

Література

Виноски

  1. LIBRIS — 2010.
  2. Chisholm, Hugh, ed. (1911). «Mayow, John». Encyclopædia Britannica (11th ed.). Cambridge University Press. (англ.)
  3. Richard S. Westfall. Mayow [Mayouwe, Mayo], John. The Galileo Project. Rice University. Процитовано жовтень 2016. (англ.)
  4. Proctor, Donald F. (1995). A History of Breathing Physiology. New York: Marcel Dekker, Inc. ISBN 0-8247-9653-5. Процитовано 11 лютого 2008.
  5. Wood, A. A. (1817). Athenae Oxonienses. An Exact History of all the Writers and Bishops who Have Had Their Education in the University of Oxford. London = volume III: F., C. & J. Rivington. с. 1199.
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.