Дмитрівська субота

Дмитрівська субота — православне свято, день загального поминання померлих, родительська субота в традиції Російської[1], Сербської[2] і Болгарської[3] православних церков. В богослужбовому уставі цей день не є заупокійним[4]. Здійснюється щорічно в суботу перед днем пам'яті великомученика Димитрія Солунського, яке припадає на 26 жовтня (8 листопада). Назва «Дмитрівська» походить від святого Димитрія Солунського. На території сучасних Білорусі та України християнське поминання померлих у Димитрівську поминальну суботу має давнє, ще язичницьке, походження та аніяк не пов'язувалося а ні з Димитрієм Донським, а ні з його перемогою над татарами у 1380 р. РПЦ пов'язує Дмитрія Донського і Куликовську битву з поминанням у Дмитрівську суботу[5].

Дмитрівська субота
Офіційна назва Дмитрівська поминальна субота
Інші назви Вселенська субота, Поминальна субота
Ким святкується православні
Засновано приблизно Х ст.
Тип православний, народно-православний
Значення помолитися за душі померлих християн
Дата 26 жовтня (8 листопада)
Пов'язаний з Дмитрієм Солунським
 Дмитрівська субота у Вікісховищі

У росіян[6] останній поминальний день у році, коли поминали померлих предків.

Історія свята

Постання православної, переважно слов'янської, традиції відзначення Димитрівської поминальної суботи, дослідники пов'язують зі слов'янськими просвітителями та проповідниками християнства, святими рівноапостольними Кирилом і Мефодієм. Саме вони, під час своєї т. зв. «хозарської місії», а потім — під час християнізації Моравії та загалом слов'ян (їхня єпархія сягала сучасних українських земель), стикнулися з глибоким звичаєм осіннього вшанування предків. Як уважають дослідники, перед ними постало питання християнізації цього слов'янського поминального дня, і тому вони вирішили зробити його днем пам'яті св. Димитрія Солунського, який був одним з найшанованіших святих у їхньому рідному місті[5].

Деякі дослідники пов'язують «прив'язку» осіннього дня поминання предків до постаті св. Димитрія Солунського через близькість до відповідного для у католицької традиції, адже св. Кирила і Мефодій мали певний канонічний зв'язок з Римом, зокрема з папами Андріаном ІІ та Іоаном VIII[5].

Святитель Димитрій (Туптало) висловлює думку, що Димитрівська поминальна субота замінила собою язичницькі осінні тризни. «З прийняттям християнства давня традиція збереглася, — продовжує святитель Димитрій, — але, зрозуміло, прийняла інший характер, бо Свята Церква все добре збирає звідусіль, але облагороджує, удосконалює, підносить….»[5].

Димитрівська поминальна субота була слов'янським святом, тому вона не записана у богослужбовій літературі Константинопольського патріархату. Ця традиція відома лише по соборних «Чиновниках» і монастирських «Обхідниках», у яких відображені особливості реальної богослужбової практики храмів і монастирів Київської митрополії. У останніх під нею вказується поминання тільки спочилої монастирської братії. Одним з перших згадок Димитрівської суботи, як дня поминання всіх покійних є вказівка у збірнику XV століття новгородського походження[7].

Слов'янські традиції
Сербські задушниці. Раніше 1918 року
Іван Мірквичка. Задушниці у болгар, 1890

Інші назви
  • рос. Дмитровская, Дмитриевская родительская, Поминальная, Вселенская[8], Дедова суббота[9];
  • біл. Асяніны, Змітроўскія дзяды, Змітроўка[10];
  • укр. Вечеря дідів, Діди, Осінні Діди, Дідівські суботи, Дідівська днина, Баби[11], Дмитрівська поминальна субота, Дмитрівська батьківська субота;
  • болг. Димитровска задушница, Голяма задушница, Митровско одуше, Усенско одуше, Архангелова задушница;
  • мак. Митровденска задушница, Митровски мртвен;
  • серб. Митровске задушнице, Затворне задушнице.
Душі померлих відвідують живих на Дмитрівську суботу.

У Сербській православній церкві Дмитрівська субота (серб. Митровске задушнице, затворне задушнице[2]) входить у число чотирьох головних поминальних субот року[12]. В сербській народній традиції поминки перед Дмитрієвим вдень місцями відбувалися в п'ятницю, а не в суботу[13].

Болгари осінній поминальний день відзначають в суботу перед Димитровим днем, рідше після нього (болг. Димитровска задушница, голяма задушница, страндж. Митровско одуше, есенско одуше) або в суботу перед Михайловим днем, 8 листопада (болг. Архангелова, Рангелова задушница, Рангелска душница, Архангелска одуша, капанск. душна събота)[14]. Осіннє поминання померлих може вважатися в тих чи інших регіонах головним поминальним днем року[2]. У Дмитрівську суботу служба ведеться тільки в кількох храмах Болгарської православної церкви[15], тоді як Михайлівська субота вважається поминальним днем всієї Болгарської церкви[16].

Див. також

Примітки
  1. Заупокойное богослужение // Заупокойное всенощное бдение. Архів оригіналу за 1 жовтня 2015. Процитовано 8 листопада 2018.
  2. Виноградова, Толстая, 1999, с. 248.
  3. Димитриевская родительская суббота
  4. Димитриевская (Дмитриевская) родительская суббота // Православная энциклопедия. — М. : Церковно-научный центр «Православная энциклопедия», 2007. — Т. XIV. — С. 719—721. — 752 с. — 39 000 экз. — ISBN 978-5-89572-024-0.
  5. ДИМИТРІВСЬКА ПОМИНАЛЬНА СУБОТА БЕЗ МОСКОВСЬКИХ МІФІВ | КИЇВСЬКЕ ПРАВОСЛАВ'Я. kyiv-pravosl.info (укр.). Процитовано 8 листопада 2018.
  6. Толстая, 2009, с. 161.
  7. Афанасий (Сахаров). О поминовении усопших по уставу Православной церкви. М., 1998
  8. Снегирёв, 1837, с. 49.
  9. Терещенко, 1848, с. 129.
  10. Васілевіч, 1992, с. 593.
  11. Стішова Н. С. Календарні свята осіннього циклу в звичаєво-обрядовій культурі українців (ХХ — початок ХХІ століття) Архівовано 22 березня 2018 у Wayback Machine. — Київ — 2017
  12. Култ мртвих. Архів оригіналу за 1 жовтня 2015. Процитовано 8 листопада 2018.
  13. Милетић Г. Резултати рекогносцирања сеоских насеља Смедеревске општине обичаји животног циклуса
  14. Архангелова задушница
  15. Вижте кога се пада Задушница през 2017
  16. Днес е Архангелова задушница

Література
  • Афанасий (Сахаров). О поминовении усопших по уставу Православной церкви. М., 1998
  • Бессонов П. А. Калики перехожие. М., 1861. Вып. 1.
  • Голубинский Е. Е. Преподобный Сергий Радонежский и созданная им Троицкая лавра. М., 1909.
  • Денисов П. В. Религиозные верования чуваш. Чебоксары, 1959
  • Карамазов В. Д. Всеобщая история религий мира. М., 2011.
  • Рыбаков Б А. Язычество древних славян. М., 1981
  • Толстая С. М. Полесский народный календарь. М., 2005
  • Християнски празници и паметни дни. София, 1996
  • Широкова Н. С. Мифы кельтских народов. М., 2004

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.