Куликовська битва

На початку 1360-х татарський темник половецького походження Мамай Кіят захопив владу в Золотій Орді. За законами лише чингісид (нащадок Чингісхана) міг отримати титул хана, тому Мамай проголосив ханом свого ставленика Абдулу. Більшість татарської знаті та васалів Золотої Орди не визнали його, і фактично під владою Мамая залишалася тільки західна частина Золотої Орди.

У 1377 хан Тохтамиш, за підтримки Тимура, почав завоювання Золотої Орди. За цих умов Московські князі виступили на боці чингісида Тохтамиша, і не визнали влади Мамая.

Попри багаторічні дослідження на визначеному місці битви, площу якого у 25 гектар повністю дослідили, не віднайдено жодних слідів побоїща, що є дуже дивним, для такої великої кількості воїнів[5][6][7].

Логічним поясненням відсутнусті археологічних знахідок за шість століть є відсутність самої битви, або її незначний масштаб. Історики зазначають[8] можливість зустрічі противників, що включало авангардні бої, проте Мамай з отриманням звістки про наближення Тохтамиша, уникаючи двох битв за дуже малий проміжок часу, відступив в степ для бою[9] з сильнішим за Дмитра ворогом — Тохтамишем[10].

Є значні суперечності в тезах Великої Радянської Енциклопедії про розгром на Куликовському полі 100—150 тисячного війська Мамая[11] та втрати ним 8/9 воїнів[12], з урахуванням, що той самий Мамай з такими ж силами через два тижні зійшовся у битві з ханом Тохтамишем на ріці Калці. Неможливо за два тижні зібрати нове військо. Сумнівною є і сама чисельність військ Мамая та Дмитра, яка є завищеною мінімум в 2-4 рази[13][14]^{[неавторитетне джерело]}.

Велика битва між росіянами і татарами (1380) згадується в текстах німецьких хронік XIV-XVI століть. Однак, на відміну від московських джерел, там також зазначається, що після цієї битви навперейми росіянам прийшли литовці (у яких татари просили допомоги), і, побивши, відібрали у них здобич. Вочевидь, тут мається на увазі військо литовського князя Ягайла, який йшов на допомогу Мамаю, але не встиг до початку Куликовської битви[15].

Символічним є той факт, що після «великої перемоги» 1380 року на Куликовому полі князь Дмитро Іванович Донський не звільнив московські землі від залежності і втік зі столиці Москви 1382 року[16]. Князю був виданий ярлик на московське княжіння[17], його сина Василя взято в якості почесного заручника[18], на державу було накладено вдвічі більшу данину, ніж раніше[19], і загалом Московія ще майже сто років платила данину степнякам.[20]

За офіційною версією, після поразки, Мамай, відправився назустріч війську Тохтамиша, де на річці Калка зазнав поразки, та втік на землі Кримського ханства і Великого Князівства Литовського. Його син Мансур–Кият, нащадок Чингісхана по лінії родоводу від матері, прийняв підданство великого князя литовського, православну віру і титул князя Глинського разом із городом-фортецею Глинськ у сучасній Сумській області. Серед його нащадків Іван Грозний (який також був нащадком Дмитра Донського), а також перші козацькі отамани Запорізької Січі.

У 1382 хан Тохтамиш захопив і спалив Москву. З міста втекли князь Дмитро Донський, митрополит Кипріан і її оборону очолив литовський князь Остей, який привіз перші гармати. Згідно з однією з гіпотез, Мамай із кіннотою покинув поле бою, вирушивши назустріч Тохтамишу. А Дмитро Донський винищив союзну Мамаю генуезьку піхоту з Криму.

• Поразка Мамая на Куликовому полі згадується в «Енеїді» Котляревського[21].

• А. О. Гурбик. Куликовська битва 1380 // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 5 : Кон — Кю. — С. 465. — 560 с. : іл. — ISBN 978-966-00-0855-4.

• Демаскування міфів. 1. Куликівська битва
• Олександр Пальченко. Куликовська битва, якої не було. Головний міф Московії.
• Подберезкин Филипп, (11.06.2015). (Указание на не учтённые немецкие источники) «Вдруг появились литовцы…»: в немецких хрониках обнаружены сенсационные сведения о Куликовской битве. "Наша Ніва", ЧУП «Сородичи». Архів оригіналу за 14.06.2016. Процитовано 14.06.2016. (рос.)