Договір про дружбу і ненапад між СРСР та Югославією

Договір про дружбу і ненапад між Союзом Радянських Соціалістичних Республік і Королівством Югославіїміжнародна угода між СРСР і Югославією, укладена 5 квітня 1941 року в Москві. З радянського боку договір підписав голова Ради народних комісарів і народний комісар закордонних справ СРСР В'ячеслав Молотов, а від югославської сторони — надзвичайний посланник і повноважний міністр Югославії Мілан Гаврилович.

Договір про дружбу і ненапад між СРСР і Югославією
Тип договір
Підписано 5 квітня 1941
Місце Москва
Чинність 5 квітня 1941
Закінчився 5 квітня 1946 (формально)
Підписанти В'ячеслав Молотов, голова Раднаркому і нарком закордонних справ СРСР
Мілан Гаврилович, надзвичайний посланник і повноважний міністр Югославії
Сторони  СРСР,  Югославія
Мови російська, сербохорватська

Договору передувало повалення офіцерами-антифашистами пронімецького уряду Цветковича-Мачека. Вже наступного дня після підписання, 6 квітня 1941 р., німецькі, італійські та угорські війська вдерлися в Югославію. 18 квітня югославська армія капітулювала.[1]

Історія

У 2-й половині 1930-х рр. Югославія потрапила в економічну залежність від Німеччини. З початком Другої світової війни королівство намагалося зберігати нейтралітет, але після поразки Франції йому довелося піти на поступки німцям і 25 березня 1941 приєднатися до Троїстого пакту, ставши учасником гітлерівської коаліції. Це викликало широку хвилю народного невдоволення. Вночі з 26 на 27 березня група офіцерів здійснила (за підтримки британських спецслужб) державний переворот. Король Петро II був достроково оголошений повнолітнім і перебрав на себе всю повноту влади. Було розпущено регентську раду й тодішній уряд. Новий уряд очолив ватажок заколотників генерал Душан Симович, який оголосив про вихід його держави з Троїстого пакту, а 5 квітня 1941 р. керований ним уряд підписав у Москві договір про дружбу і ненапад між СРСР і Югославією. Через кілька годин після цього німці напали на Югославію.[2] Радник німецького посольства у Москві Г. Хільгер відзначав: «Ніщо... так не роздратувало Гітлера, як договір СРСР з Югославією».[3]

У спровокованому вищеназваними подіями німецькому нападі на Югославію 6 квітня 1941 року взяли також участь італійські та угорські війська.

За свідченням останнього югославського військового аташе в Берліні полковника Владимира Ваухніка, в результаті перевороту від 27 березня армія занепала духом, оскільки заколот схвалили менш ніж 10 відсотків югославських генералів, а інші залишалися на боці уряду Цветковича, який бажав підписати Троїстий пакт.[4]

17 квітня 1941 югославське військо капітулювало. Король і члени уряду втекли у Грецію, звідки переїхали в Лондон, а територію Югославії поділили між собою Німеччина та її сателіти.[5]

Зміст

Зі статей 1 і 2 договору випливало, що обидві договірні сторони взаємно зобов'язувалися утримуватися від усякого нападу одна проти одної та поважати незалежність, суверенні права і територіальну цілісність СРСР і Югославії, а в статті 3 говорилося, що строк дії договору становив п'ять років.

Згідно зі статтею 4, договір набирав чинності з моменту його підписання і підлягав ратифікації у якомога коротші строки. Обмін ратифікаційними грамотами повинен був статися у Белграді. Прикінцева 5-та стаття стосувалася мови документа (російська і сербохорватська).

Висновки

Як відзначав Владимир Ваухнік, який першим і сповістив із Берліна у Белград про підготовку нападу з боку Німеччини:[6]

Сталін виявився надзвичайно цинічним, бо вже за кілька днів югославському посланникові Гавриловичу довелося залишити Москву, позаяк Сталін твердив, що Югославії більше не існує. Своєї мети — розпалити війну між Югославією та Гітлером — він досяг.[4]

Примітки

  1. Календар газети «День»
  2. Сухушина О. В. Колабораціоністи Сербії / О. В. Сухушина // Вісник Черкаського університету. Серія : Історичні науки. - 2011. - Вип. 212. - С. 112-120.
  3. Хильгер Г., Мейер А. Россия и Германия. Союзники или враги? / Г. Хильгер, А. Мейер; пер.с англ. Л. А. Игоревского. – Москва, 2008. — с. 395–396 (рос.)
  4. Vauhnik V. Nevidna fronta: spomini. Buenos Aires: Svobodna Slovenija, 1965. S. 192-193. (словен.)
  5. Руккас А.О. ЮГОСЛАВІЯ [Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 10: Т-Я / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2013. - 688 с.: іл.. – Режим доступу: http://www.history.org.ua/?termin=Yuhoslaviia (останній перегляд: 11.03.2021)
  6. К. В. Мальшина. Тернистий шлях словенського державотворення (1918—1941)

Джерела

This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.