Володимир Ваухнік

Перша гімназія у Мариборі, яку закінчив Ваухнік

Народився 24 червня 1896 року в тогочасній Австро-Угорщині (в теперішньому словенському селі Светинє, що в області Нижня Штирія). Його батьки були вчителями. Закінчив Першу мариборську гімназію та австрійське кадетське військове училище.[5] Після Першої світової війни повернувся на батьківщину, яка тоді ввійшла до новоствореного Королівства СХС і взяв участь в австро-словенському конфлікті в Каринтії. За хоробрість у цьому конфлікті відзначений нагородою від югославської влади та підвищений до звання капітана.[6]

Ваухнік був чи не першим у світі, хто представив роздобуті як законними, так і нелегальними шляхами відомості про те, що нацистська Німеччина вдереться у Польщу та Югославію, а потім і в Радянський Союз.[4]

На підставі наказів тодішнього міністра оборони Королівства Югославія Мілана Недича, він двічі відвідував німецьке верховне командування, обстоюючи югославську зацікавленість портом Салоніки.[7]

Його товаришем по здобуттю військової освіти в Особливій військовій школі Сен-Сір у Франції був, зокрема, Дража Михайлович.[8]

Перед початком Другої світової війни Ваухнік у званні полковника обіймав посаду югославського військового аташе в Берліні, де тісно співпрацював з Іво Андричем.[9]

За його свідченнями, вже 14 березня 1941 Ваухнік мав «незаперечні докази і навіть досить докладні плани» щодо початку підготовки до нападів німецьких військ на Радянський Союз.[10] Він також наголошував, що про ці плани було поінформовано уряд Великобританії.[10]

Після вторгнення в Югославію держав Осі Ваухніка схопили у Белграді і на початку травня 1941 року перевезли в Берлін, де допитали в Головному управлінні імперської безпеки.[11] Звільнили його як громадянина Німеччини, оскільки він народився в тій частині Югославії, яку на той час анексувала Німеччина.[11] Після звільнення Ваухнік вирушив до Любляни.[11]

1942 року Ваухнік виношував план доправити до окупованої державами Осі Югославії короля Петра ІІ для мобілізації сербів і хорватів під його командуванням.[12] Його план спирався на той факт, що німецькі війська зав'язли на Східному фронті, а італійських військовиків можна було переконати не втручатися.[13]

Ваухнік був соратником командира словенських четників (Синьої гвардії) Івана Презеля.[14] Був ініціатором створення Військової ради всіх словенських ліберальних політичних рухів (словен. Zveza). У той час він перебував на посаді виконувача обов'язків начальника штабу четників у Словенії.[15] 1944 року Дража Михайлович підвищив Ваухніка до звання бригадного генерала.[16] За словами четницького воєводи Шуштерича, Ваухнік і Михайлович були побратимами.[17]

За даними деяких джерел, Ваухнік у червні 1944 р. поїхав у Швейцарію з метою запропонувати перевести у підпорядкування британському командуванню словенських домобранців, частину вояків Незалежної Держави Хорватії та частину загонів четників.[18] Британські представники відхилили його пропозицію.[19]

Після Другої світової війни Ваухнік виїхав до Аргентини, де у Буенос-Айресі жив тихим життям, не вступаючи до жодної з численних югославських емігрантських політичних груп.[20] Помер 31 травня 1955 року в Буенос-Айресі.[16]

Доробок Володимира Ваухніка включає:

• Vauhnik, Vladimir (1967). Memoiren eines Militärattachés: (Ein Kampf gegen das Fingerspitzengefühl Hitlers) [Mit Abbildungen, Diagramm, und Karten-Skizze]. Editorial Palabra Eslovena.
• Vauhnik, Vladimir (1972). Nevidna fronta. Delo.
• Krizman, Bogdan (1986). Pavelić u bjekstvu. Globus. ISBN 9788634301397.