Домінік Орі
| Домінік Орі | ||||
|---|---|---|---|---|
| Dominique Aury | ||||
 фото 1954 року | ||||
| Ім'я при народженні | Анна Декло | |||
| Псевдо | Домінік Орі, Полін Реаж | |||
| Народилася |
23 грудня 1907 Рошфор | |||
| Померла |
27 квітня 1998 (90 років) Корбей-Есон | |||
| Громадянство |
 Франція | |||
| Діяльність | Прозаїк, перекладач, літературний критик, редактор | |||
| Alma mater | Кондорсе і Faculty of Arts of Parisd | |||
| Мова творів | французька | |||
| Роки активності | з 1937 | |||
| Жанр | проза | |||
| Magnum opus | Back to Roissyd і Story of Od | |||
| У шлюбі з | Thierry Maulnierd[1] і Жан Полан[1] | |||
| Нагороди |
 Кавалер ордена Почесного легіону | |||
|
| ||||
Домінік Орі (фр. Dominique Aury; справжнє ім'я Анна Декло, фр. Anne Desclos; 23 вересня 1907 — 27 квітня 1998) — французька письменниця, перекладачка, редакторка.
Життєпис
Домінік Орі закінчила філологічний факультет Сорбонни, працювала журналісткою.
Мала тривалі стосунки з Жіном Поланом, керівником Nouvelle Revue Française, старшим від неї на 23 роки. Була бісексуально активною в деякі періоди життя. Мала відомий звязок з історикинею та новелісткою Едіт Фома (Édith Thomas), котра могла бути джерелом натхнення для персонажки Анни-Марії в Історії O. Мала сина від короткого шлюбу у ранні двадцять.
Діяльність
З 1946 довгі роки займала посаду секретарки паризького видавництва «Галлімар».
Входила в журі ряду літературних премій, перекладала французькою твори Томаса Брауна, Джеймса Хогга, Івліна Во, Артура Кестлера, Юкіо Місіми та ін., виступала зі статтями (часто у вигляді передмов до книг «Галлімара») про проблеми перекладу, творчості англійських поетів і письменників тощо.
Орі — лауреатка премії Денізи Кларуен за переклади і Великої премії критики за книгу статей «Читання для всіх» (фр. Lectures pour tous, 1958).
Найбільший відомий епізод у творчій діяльності Орі пов'язаний з опублікованим в 1954 році під криптонімом Полін Реаж (фр. Pauline Réage) еротичним романом «Історія О» (фр. «Histoire d'O»). Роман мав гучний і скандальний успіх, кілька разів піддавався судовому переслідуванню, в 1975 році був екранізований майстром еротичного кіно Жюстомом Жакеном. Однак Орі протягом 40 років не зізнавалася у своєму авторстві цього твору, і тільки в 1994 році в інтерв'ю журналу «Нью-Йоркер» відкрито заявила про нього, назвавши книгу листом любові до Жана Полана — письменника, автора передмови до першого видання «Історії О»: «Я не була молода, не була прекрасна. Мені потрібно було знайти іншу зброю. Фізичне начало тут не годилося — тільки зброя зі сфери духу. „Я впевнений, ти не можеш писати в цьому жанрі“, — сказав він мені. „Принаймні, я можу спробувати“, — відповіла я».