Юкіо Місіма

Квітень 1931.

Хіраока Кімітаке, майбутній Місіма Юкіо, народився 14 січня 1925 року в Токіо в родині чиновника Хіраоки Адзуси й дочки директора токійської школи Сідзуе. Батько хлопця закінчив Токійський імператорський університет, працював у міністерстві сільського, лісового й рибного господарств. Дід Місіми, Хіраока Дзьотару в 1908—1914 роках був головою префектури Південного Сахаліну. Окрім найстаршого Кімітаке, в родині була молодша донька Міцуко (1928), яка померла 23 жовтня від тифу в віці 17 років, і син Тіюкі (1930).

Раннє дитинство майбутній письменник провів у своєї бабусі, яка цілком ізолювала хворобливого хлопчика. Ізоляція була повна, навіть рідна мати не могла навідувати свого сина. Йому не дозволяли гуляти з іншими дітьми, тому більшу частину часу він проводив наодинці, граючи з ляльками своєї кузини. Виховання бабусі ґрунтувалося на аристократичних традиціях, що справило чималий вплив на хлопця. Саме бабуся прищепила йому любов до прози й театру.

В 1931 році за дідовою протекцією, його було прийнято в привілейовану школу Ґакусюїн, де навчались діти зі значних сімей, у тому числі й Імператорської.

Місіма повернувся до родини в 12 років, де потрапив під залізний гніт батькової дисципліни військового штибу. Батько часто рвав синові рукописи. В 1941р. напередодні вступу Японії в Другу Світову Війну Юкіо написав свій перший твір — романтичну повість «Квітучий ліс». Вже в першій книзі з'являється мотив, варіації якого неодноразово зустрічаються в його майбутніх творах: краса і смерть — головні поняття, що визначають сенс життя. Тоді ж він бере псевдонім Місіма Юкіо. Надалі цим ім'ям будуть підписані всі його твори.

В вересні 1944 року Місіму було запрошено до Імператорського палацу, де він отримав з рук Імператора Сьова нагороду за успіхи в навчанні — годинник.

Підкорившись батьковій волі, Місіма Юкіо вступив на правничий факультет Токійського університету, де вивчав німецьке право. Капітуляція Японії у Другій світовій війні викликала хвилю самогубств серед патріотично настроєних японців. Одним із тих, хто вчинив ритуальне самогубство, був кумир і духовний наставник Місіми Хасуда Дземмей. Проте це був не єдиний удар. Місіма розлучився зі своїм першим коханням Мітані Куніко, молодшою сестрою Мітані Макото. Саме Куніко та Макото стали прообразами для Соноко й Кусано, персонажів пізніше написаного роману «Сповідь маски».

Місіма Юкіо з Ісіхарою Сінтаро (1956 рік)

У січні 1946 року Місіма подорожував до Камакури, де відвідав відомого вже на той час майбутнього нобелівського лауреата з літератури Кавабату Ясунарі. Місіма показав йому два рукописи своїх оповідань «Середньовіччя» та «Цигарка». У червні 1946 року, за сприяння Кавабати, «Цигарку» було надруковано в журналі «Нінґен». Так Кавабата Ясунарі посприяв молодому Місімі вступити в світ друкованого слова, за що той був йому вдячний до кінця свого життя.

У листопаді 1947 року Місіма закінчив своє навчання в університеті. Попри успішно складені іспити, через незадовільний стан здоров'я його кандидатуру відхилив «Японський промисловий банк» (яп. 日本勧業銀行). Після відмови Місіма вирішив піти на державну службу, де йому пощастило більше. Він вступив на службу до Міністерства Імператорського двору, звідки згодом перейшов до Міністерства фінансів.

25 листопада 1970 року Місіма Юкіо та чотири члени «Товариства щита» пройшли на базу сухопутних військ Сил Самооборони в Ітіґая, захопили в заручники командувача бази й забарикадувалися в його кабінеті. На їхню вимогу у дворі було зібрано солдатів залоги (гарнізону). Місіма з балкону звернувся до солдатів із закликом здійснити військовий заколот, захистити традиційні монархічні цінності й повалити конституційний лад. Але промова, окрім як роздратування, не викликала ніякої реакції з боку слухачів. Декількома хвилинами пізніше Місіма повернувся до кабінету, де й вчинив ритуальне самогубство. Привілей помічника Місіми, який мусив відтяти йому голову після ритуалу випав Моріті Масакацу, але Моріта не зміг цього виконати, й замість нього це зробив інший член товариства — Коґа Хіроясі.

Зранку 25 листопада, перед сумнозвісними подіями, Місіма надіслав своєму редакторові текст роману «Падіння янгола» — останню книгу тетралогії «Море достатку» і, як виявилось, останній твір Місіми взагалі.

Окрім Місіми, обряд сеппуку вчинили також 7 його послідовників.

• Сповідь маски / 仮面の告白 (1949, укр. переклад 1991)
• Спрага любові / 愛の渇き (1950)
• Заборонені барви / 禁色 (1954, укр. переклад 2011)
• Шум прибою / 潮騒 (1954)
• Золотий Храм / 金閣寺 (1956)
• Дім Кійоко / 鏡子の家 (1959)
• Після бенкету / 宴のあと (1960)
• Красива зірка / 美しい星 (1962)
• Шовк і проникливість / 絹と明察 (1964)
• Море достатку / 豊穣の海 (тетралогія):

• Весняний сніг / 春の雪 (1968)
• Коні, що несуть / 奔馬 / (1969)
• Храм на світанку / 暁の寺 (1969)
• Падіння янгола / 天人五衰 (1970)

Місіма захоплювався написанням п'єс для двох традиційних японських театрів: но і кабукі. Хоча й не відмовлявся від написання сучасних п'єс — це зокрема його відома п'єса «Маркіза де Сад».

• Її величність Аої / 葵上 (1955)
• Маркіза де Сад / サド侯爵夫人 (1965, укр. переклад 2001)
• Мій друг Гітлер / わが友ヒットラー (1968)
• Ханьданьська подушка
• Надгробок Коматі

• Патріотизм / 憂国 (1960)
• Сонце і сталь / 太陽と鉄 (1965)
• Смерть в середині літа / 真夏の死 (1966)

• Страх смерті (からっ風野郎 Karakkaze Yarō), 1960
• Патріотизм, обряд любові і смерті (憂国 Yūkoku), 1966
• Чорна ящірка (黒蜥蝪 Kurotokage), 1968
• Вбивця (人斬り Hitokiri), 1969
• Місіма: життя в чотирьох частинах, 1985
• Місіма: Фінальний розділ (11・25自決の日 三島由紀夫と若者たち), 2012