Домішевський Ростислав Здиславович

Народився в місті Новояворівськ 30 січня 1971 року. Батько Домішевський Здіслав Станіславович — за професією вчитель фізичного виховання, за покликанням артист — гумор, конферанс. Помер 5 вересня 1995 року від інфаркту серця. Мати Домішевська (Романишин) Стефанія Стефанівна — медична сестра, працювала операційною сестрою і на швидкій допомозі. Зараз на пенсії.

Має рідну сестру, Домішевську Світлану Здіславівну. Вона ветеринарний лікар. Живе у Москві, куди поїхала вчитись до ветеринарної академії імені Костянтина Івановича Скрябіна ще за Радянського Союзу.

На сцені Ростик, за його словами, постійно, з третього класу. Ростик вчився в одній школі з Андрієм Кузьменком. Вчився у музичній школі по класу скрипки, але після 5-ти років впевненого навчання не витримав і лише рік не довчився. Всі троє — Сергій Гера, Андрій Кузьменко та Ростислав вчились в музичній школі в Новояворівську, а мати Кузьменка (Ольга Михайлівна) викладала додатковий предмет — фортепіано.

Тоді, в шкільні роки, Кузьма з друзями грали в актовому залі, а Ростик і його ровесники стояли під вікном і зачаровано слухали. Однак, ясно, 10-12-річний Ростик, навіть за умов знайомства з Кузьмою не міг брати участі в його божевільних «experiences». Тоді для юного Ростика Кузьма був майже кумиром, сформувавши його музичні вподобання.

В 1988 році Ростик — 17-річний хлопець, котрий тільки що закінчив школу і вирішив абсолютно серйозно займатися музикою, збирає свій гурт «Наша Контора».[2]

Після школи Ростислав, щоб не забрали в армію, поступив в СПТУ-56 і отримав диплом «Монтажника радіоапаратури і приладів».

У 1988 році до Ростика звернувся Юрій Ігорович Дацко. У Юрія Ігоровича була апаратура в Палаці Культури «Кристал», але не було гурту, котрий повинен був б грати на весіллях, на танцях. Він знав Ростика з такої серйозної сторони, що він дуже «виконавчий» хлопець, і тому дав ключі, щоб той водночас знайшов хлопців і готував матеріал для акомпонементу на весіллях і танцях. Ростик погодився і пропав на півтора місяця, а коли Юрій Ігорович прийшов, побачив нормальний професійний панківський гурт, звуки якого доносились до найближчих сіл.

Ростик грав на гітарі. Студію, в котрій юний гітарист часто залишався спати після репетицій, охрестили студією «Sпати», що з часом було розшифровано як «Студія паталогічної тиші». Але точно відомо, що ця розшифровка з'явилась пізніше.

Отож, студія «Sпати» зібрала молодих музикантів зі всього Новояворівська, серед яких виявилися всі учасники майбутнього гурту «Скрябін». Рой брав участь в гуртах «Наша Кантора», «The One», «Бардак», «Скажений сміх», «Voice of Hell», «Дизентерія». Всі ці гурти грали різну музику, а Ростик виступав як гітарист і автор текстів. В «Sпати» записувалися Андрій Кузьменко, Ігор Яцишин, Мирослав Либа, Богдан Либа, Андрій Гула, Славік Пономарьов, Рудик, Вася Пінчук, Іван Дроцик, Ростик Хрущ, Роман Брама та інші.

Команди зі студії «Sпати», за свідченнями «скрябінців», працювали на дуже високому рівні, і навіть повинні були в 1989 році їхати на фестиваль в Польщу. Але КДБ їх не пропустив, бо запідозрив у чомусь. У гурту не було неприємностей з міліцією до 1991 року, коли музиканти почали ексцентрично вдягатись, що більше стосувалось Ростика, у якого виникало бажання розфарбуватися більше від інших.

Навесні 30 червня 1989 року Рой взяв участь в записі альбому «Чуєш біль», котрий був першою роботою гурту «Скрябін». Ініціював зйомку першого кіно-кліпу гурту, запросивши режисера Володимира Зайковського.[3] Його важлива роль в гурті підтверджується тим, що з його відходом в армію в грудні 1989 році гурт заморозив свою діяльність як колектив. Необхідного для запису пісень Ростика буквально викрали з військової частини і повезли на машині в Новояворівськ. Цим займався батько Роя. Сам Ростислав служив в навчальній частині на полігоні в Сторожинці, а потім у Володимир-Волинському в полігонній команді електриком.

Під час відпустки, котра була в Роя в 1990 році, гурт встиг разом записати треки для участі Андрія в фестивалі «Червона Рута» на студії "Лева у Львові. Згодом в період 1991—1992 там же були дописані пісні, котрі разом з раніше записаними увійшли у перше касетне видання альбому «Мова Риб». Саме на цьому альбомі вперше з'являються в репертуарі групи Скрябін пісні авторства Ростика: його «Най буде дощ» і написана у співавторстві з Андрієм «Шось Зимно».

У період 1992–93 років Ростик бере участь у написанні пісень і записі демо версій матеріалу «Технофайт», пісні з якого Скрябінці включали у свої наступні альбоми. В цей період Ростик стає співавтором деяких пісень гурту — в основному це тексти.

1993 року Ростик їде в Москву, де у його кузена Жака був приватний бізнес по вирощуванню грибів. Тут він працював з перервами до 1997 року, поки той завод не прогорів.

У цей період Ростик приїжджає до Києва на важливі концерти і гастролі і на запис альбому «Птахи» в 1994 році, альбому «Казки» 1995—1996 роки.

Там же в Москві Ростислав познайомився і одружився з Олею Явніковою (Спірідонова). Познайомився Ростик з нею в Москві, вона — росіянка за національністю, розписалися в Новояворівську. Ростислав настільки сильно був прив'язаний до своєї дружини, що не міг нормально працювати, поки вона не погодилась переїхати в Київ і жити разом з ним. У 1998 році це нарешті сталося, і у Ростика постійно було хороший настрій і творче натхнення. Він називав дружину і сина Ольги Артема найважливішими в його житті і завжди відкрито гордився ними. Переїзду Олі в Київ з нетерпінням чекав Шура, котрий мріяв про помічника в кухонних справах (Рой і Шура у той час жили на одній квартирі).

Подружжя розійшлося у 2000 році. Спільних дітей у них немає.

У 1998—1999 роках Ростик бере на себе вирішення адміністративно-фінансових питань та організовує концерти. За його словами, це було помилкове рішення, котре призвело до розвалу групи.

На чергових виборах Президента України в 1999 році, група їздить із концертним туром на підтримку виборчої кампанії чинного Президента Леоніда Кучми, коли він балотувався на другий термін. Той період Рой згадує так: «Ми були політично безграмотними, коли без особливого розбору схвалювали пропозиції політично керованих кампаній. До всіх історій про національну боротьбу ми ставилися як до фольклору. Звичайно, ми бачили якісь хвилі демонстрацій, але воно не чіпало нас зсередини. Нас цікавило мистецтво музики. А в проблемах між Росією та Україною ми дупля не давали».[4]

Вже у 2000 році під час запису альбому «Стриптиз» «скрябінці» сварились між собою. Гурт ледь не розпався.

В 2001 році Ростислав зійшов зі сцени і почав займатися переважно адміністративними справами гурту.

В 2002 році дружня атмосфера серед музикантів зникає остаточно. Вихід альбому «Озимі люди» вже був без участі Домішевського — він покинув «Скрябін» і пішов працювати зі співачкою Юлією Лорд (вже тоді — дружиною Ростислава). Домішевський запам'ятався фанам як привітний, урівноважений, завжди спокійний чоловік, в голові у котрого народжувалися найдобріші слова і найглибші ідеї «Скрябіна». Привітливість в ньому живе разом з замкнутістю, неймовірна працездатність — з любов'ю поспати. Від Ростика віє мудрістю і повагою.

У 2003 році, гурт покидає ще один учасник першого складу «Скрябіна» — Сергій Гера («Шура»).

Під час Помаранчевої революції хлопці беруть участь у підтримці Януковича в першому турі. Згодом, змінивши свої політичні погляди, в ефірі 5 каналу, Шура публічно вибачився за цей вчинок[5], а Ростик гостро розкритикував Кузьму, який залишався в когорті відомих артистів, що брали участь у агітаційних концертах на підтрику провладних сил.[6] Цитата Домішевського: «Я два роки не розмовляв з Кузьменком і не збираюся цього робити ніколи більше в житті… Ти був в числі тих, хто виставляв сьогодні цих людей на сніг, хто виставляв їх сьогодні під приціли, і ти повинен бути в числі тих, хто їх звідтам виведе. Для того, щоб в нашій країні перемогла правда і справедливість». Після цього вчинку, шляхи друзів розійшлися остаточно.

У 2004 році Ростислав разом з Сергієм Герою створює проект «ЕХО». Було записано демоверсію альбому. Студійного продовження ця робота не має.

2005—2010 — гендиректор представництва каналу Fashion TV-Україна.

Співпродюсер у проекті Юлія Лорд.

Член оргкомітету національного мистецького фестивалю «Кропфест».[7]

На початку 2019 року, Ростиславу було присвоєно почесне звання Заслуженого діяча мистецтв України.[8]

В березні 2020 року, Домішевський опинився у лікарні з діагнозом обширних інфаркт. Колеги та друзі ініціювали збір 50 тисяч гривень та закликали українців підтримати Ростика.[9]

В 2021-му році потрапив до гучного скандалу із привласненням авторських прав на творчість раннього «Скрябіна».[10][11]

Зараз займається менеджментом у культурно-мистецьких проектах. На дозвіллі доглядає за рослинами. «Ми дуже багато часу проводимо в селі — ставок, город, садок, хатка, мангал».

• Перша дружина — Ольга
• Друга дружина — Юлія Лорд (з 1999 року)