Доробратово

На території села працює середня школа (41 учитель, 314 учнів), клуб, бібліотека, амбулаторія загальної практики сімейної медицини, аптека, дитячий садок, відділення зв'язку, підприємства роздрібної торгівлі та розважальні заклади.

У селі бере початок річка Роман, ліва притока Чорної Води.

Поблизу Доробратова знайдено кургани, біля Горбка — безкурганний могильник і залишки поселень куштановицької культури ранньої залізної доби (VI—IV ст. до Р. Х.) та перших століть нашої ери.

Село Доробратово (вперше записарне, як Dragabrat), одне з десяти сіл Мукачівської домінії, заснованих в XIV столітті слов'яно-волоськими колоністами, яким було надано «Волоське право». Перші згадки про село у письмових джерелах датуються 1378 роком.

Церква відома з 1692 р.

З 1844 року селище користувалося власною печаткою з гербом — зображенням обрубаного дерева, на гілці якого сидить сокіл; під деревом леміш, устромлений у землю (опис і примірник печатки відомі з матеріалів, зібраних відомим краєзнавцем ХІХ — початку ХХ століття Т.Легоцьким).

У 1891 році енциклопедичний словник "Нодь Паллас" писав про поселення: «Доробратова, невелике село у високогірному районі комітату Берег, нараховує 1236 жителів, та має соляні джерела»

2019-го року в селі були демонтовані радянські пам'ятні дошки, а на їх місці встановлені 11 мармурових табличок, де викарбувані імена загиблих воїнів-доробратівчан в часи Першої та Другої світової війни, незалежно від сторони, за яку вони воювали.

На окремій меморіальній табличці вигравіювали ім'я уродженки Доробратова Маргарети Бобинець — американського пілота, яка загинула у 1944 році в Європі у складі повітряних сил, яку Франклін Д. Рузвельт посмертно нагородив почесним орденом.

Чінговий

Чінговий - колишнє село в Україні, в Закарпатській області.

Обєднане з селом Доробратово  рішенням облвиконкому Закарпатської області №155 від 15.04.1967

Згадка у ХІХ столітті

Мочарка

Мочарка - колишнє село в Україні, в Закарпатській області.

Обєднане з селом Доробратово

Згадки:  1600: Mocsárka, 1610: Machiarka, 1645: Motsarka

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 2122 особи, з яких 1002 чоловіки та 1120 жінок.[3]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 2038 осіб.[4]

Церква св. Миколи Чудотворця. 1946.

Село згадують у документах 1378 р. Церкву згадують 1692 р. За переказом, цю церкву збудували ще до заселення села людьми князя Корятовича і в 1701 р. передали в Ділок.

У 1733 р. в селі була дерев’яна церква св. Миколи з двома дзвонами, а біля неї в дерев’яному будинку жив священик Петро Юскович. У 1797 р. згадується дерев’яна церква. На поч. XX ст. налічувалося 1085 вірників.

Муровану церкву початку XIX ст., що вміщала хіба десяту частину вірників і була навіть тимчасово закрита окружним урядом через аварійний стан, розібрали в 1940 p., після того як у 1930-х роках стараннями священика Євгена Уйгелія розпочато будівництво нової цегляної церкви. Щоб роздобути кошти, ще 24 травня 1929 р. громада вирішила продати частину сільського лісу, але гроші за ліс не отримала навіть у 1935 p., і справу довелося залагоджувати самому єпископу. 19 серпня 1930 р. було оголошено конкурс проектів на спорудження церкви, що тривав з 24 серпня до 14 вересня. Переміг проект ужгородського інженера Еміліяна Еґреші.

На посвяченні основного каменя в листопаді 1941 р. був присутній єпископ О. Стойка. Грошей, отриманих за ліс, не вистачило, і тоді держава виділила 10 тисяч корон, бо за законами Чехословаччини для будівництва кожної визнаної законом церкви уряд надавав допомогу. Величну церкву з двома вежами було завершено в 1946 р. Площа храму – 492 кв. м.

Спорудження проводив будівельник Янош Лешко з міста Кральовскі Хлмец (Словаччина) з помічником Потокі. Серед мурників згадують Карла Леспаха. Іконостас і престол вирізьбив Іван Павлишинець, а ікони іконостаса, бічного вівтаря, а також вівтарну намалював Й. Бокшай – родич Є. Уйгелія. У 1991 р. церкву повернуто греко-католикам.

Доробратівський Свято-Миколаївський храм унікальний тим, що в ньому 26 вересня 2010 року знайшли одвічне пристанище мощі святого Миколая. Точніше, саме того дня до храму з Італії доставили та передали частку мощей Чудотворця. Жодна церква в Україні не отримувала такого права (хоча деякі церкви і заявляли про наявність в них реліквій Св. Миколая, проте йшлося лише про так звані репрезентативні реліквії, тобто особисті речі чи одяг Святого)[6].

Парох Доробратова — о. Петро Бровді (станом на 2009).

Походження назви села описують кілька легенд, у кожній з яких може бути присутня частка істини.

За першою з них, у сивій давнині жили тут двоє братів, братній любові та доброті яких не було рівних. З часом стара назва села Дорогобратово спростилася, перетворившись на Доробратово.

Інша легенда пов'язана з наявністю на території села соляних джерел високої концентрації (джерел ропи). Коли не було промислового видобутку солі, вона була на вагу золота. Найпростішим було її одержання з ропи. Тому місцеві селяни, використовуючи своє вигідне становище, продавали сировину, за яку «дорого брали».

Історичні частини села Доробратово

Історично склалися умовні назви частин села:

• Вишняни
• Нижняни
• Погани
• Малашковиця
• Поконечник
• Дурибатковиця
• Мозговиця
• Босня
• Уличинка
• Циганська

• Бізіля Михайло Олександрович — кандидат медичних наук, доцент, який спеціалізувався на нейрохірургії. З цієї тематики він опублікував понад 50 наукових праць. Заснував в Ужгороді обласний клінічний центр нейрохірургії та неврології, у Києві захистив дисертацію по пухлинних захворюваннях головного мозку. З 1975 по 1981 завідував хірургічною кафедрою Ужгородського національного університету[7]. Помер молодим, у 50-річному віці. У 2017 році про нього був знятий документальний фільм «Перший нейрохірург Закарпаття».
• Михайло Іванович Коник — впродовж багатьох років керував жіночим та чоловічим хорами студентів музичного відділу педагогічного коледжу ЧНУ ім. Ю. Федьковича, хоровим колективом «Буковинський край», ансамблем пісні і танцю Буковинського медичного університету «Трембіта», хором ветеранів центрального палацу культури м. Чернівців, самодіяльним фольклорним колективом «Родина» с. Ревно Кіцманського району; був регентом хору співкатедрального собору Успення Пресвятої Богородиці УГКЦ, організовував художню самодіяльність в різних навчальних закладах та установах (Буковинський державний фінансово-економічний інститут, Чернівецький державний будівельний технікум, професійно-технічне училище № 8, чернівецька гімназія № 1, чернівецьке обласне управління національного банку України, чернівецька дирекція «Укртелеком», чернівецька міська громадська організація «Батьківська турбота» та ін.); очолював Чернівецьку обласну організацію «Ліга українських композиторів». Михайло Іванович Коник створив більше 200 авторських пісень для дорослих та дітей на власні вірші та у співпраці з відомими поетами.
• Маргарита Бабинець — американський пілот, яка загинула у 1944 році в Європі у складі повітряних сил, яку Франклін Д. Рузвельт посмертно нагородив почесним орденом.

-  родовища андезиту

- радонові джерела, які здавна відомі своїми цілющими властивостями

- багато соляних джерел високої концентрації (джерел ропи)

- безкурганний могильник і залишки поселень куштановицької культури ранньої залізної доби (VI—IV ст. до Р. Х.) та перших століть нашої ери.

- храм св. Миколая Чудотворця (1946) - ікони іконостаса, бічного вівтаря, а також вівтарну намалював Й. Бокшай

- 11 мармурових табличок, де викарбувані імена загиблих воїнів-доробратівчан в часи Першої та Другої світової війни