Тиводар Легоцький

Народну та середню школу закінчив у Ружомбероку. 1847 року Легоцький розпочав навчання в юридичній академії в Кошицях[1]. У 1848 році був змушений перервати навчання у зв'язку з призовом на військову службу. Після розформування військового корпусу у 1849 році[1], продовжив навчання. Закінчив юридичну академію у 1851 році[1].

1852—1856 роки — працював службовцем у суді. Згодом переїхав до Мукачева.

Протягом 1861–1863 років склав іспити з адміністративного права та угорських цивільних законів.

У 1865 році Тиводар Легоцький зайняв посаду головного прокурора Мукачівсько-Чинадіївської домінії графів Шенборнів, працював на цій посаді до виходу на пенсію 1896[1][2].

Практичну діяльність тісно поєднав із дослідницькою роботою. Стояв біля витоків археологічної науки в Угорщині, був членом багатьох наукових закладів: Угорського товариства природодослідників, Угорського етнографічного товариства, Археологічної комісії. Зібрав велику археологічну колекцію. У 1876 році експонати колекції Легоцького були представлені на 8-му міжнародному Археологічному конгресі в Будапешті[2]. У 1907 році організував у Мукачеві музейне товариство, а у власному будинку створив перший у Закарпатті музей історії та побуту краю[2].

Науковий доробок вченого-дослідника складає 11 монографій та близько 300 статей, які охоплюють цілий комплекс питань з історії Закарпаття від найдавніших часів до початку XX століття. Писав угорською мовою. Основна праця  — «Монографія Березького комітату» (у 3-х т., 1881—1882, назву рукопису виникла вже після смерті автора, первинна назва — «Історичні колоски»). На основі археологічних пам'яток довів, що слов'яни розселилися у Тисо-Дунайській низовині ще до приходу сюди угорців[2]. Досліджував проблеми соціально-економічного розвитку Закарпаття, духовної культури закарпатців та їхньої участі в антигабсбурзьких війнах XVII—XVIII століть та революції 1848–1849. Виступав і як фольклорист, знавець звичаїв та обрядів різних народів Закарпаття.

Здійснив ряд експедицій до Сербії і Румунії. У 1867, 1887 та 1889 роках побував в Італії, Франції, Англії, Німеччині та Швейцарії. У 1888 році — в Малій Азії. Зібрав багатий археологічний, історичний та етнографічний матеріал. У 1907 організував у Мукачеві музейне товариство, створив у власному будинку перший в Закарпатті музей історії і побуту краю. Колекція Легоцького нараховувала близько семи тисяч предметів. Ця колекція була у свій час найбільшою приватною колекцією у всій Австро-Угорщині.