Дронт-самітник
Дронт-самітник[3], дронт родригеський (Pezophaps solitaria) — вимерлий нелітаючий птах родини голубових, ендемік острова Родригес, що знаходиться на схід від Мадагаскару в Індійському океані. Генетично, крім голубів і горлиць, його найближчим родичем також був вимерлий маврикійський дронт (обидва види утворили підродину дронтових). Голуб нікобарський — найближчий на сьогодні існуючий родич родригеського і маврикійського дронтів.
? †Дронт-самітникЧас існування: пізній голоцен | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 | ||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
| † Pezophaps solitaria (Gmelin, 1789) | ||||||||||||||||
 Колишній ареал Pezophaps solitaria | ||||||||||||||||
| Синоніми | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
Посилання | ||||||||||||||||
| ||||||||||||||||
Розміром з лебедя, Pezophaps solitaria мав яскраво виражений статевий диморфізм. Самці були набагато більші за самок і досягали до 90 см (35 дюймів) завдовжки, важили 28 кг (62 фунти). Самки ж досягали до 70 см (28 дюймів) завдовжки, важили 17 кілограмів (37 фунтів). Оперення самців було сірим і коричневим, у самок — блідим. Обидві статі мали чорну смужку біля основи злегка гачкуватого дзьоба, а також довгі шию і ноги. Як самки, так і самці були територіальними птахами з великими кістлявими наростами на крилах, які використовувалися в бою. Pezophaps solitaria відкладав єдине яйце, яке по черзі висиджували обоє батьків. Шлункові камені допомагали птахам перетравити їжу, яка включала в себе фрукти та насіння.
Вперше згадується в XVII-му столітті, коли Pezophaps solitaria був докладно описаний натуралістом Франсуа Лега (лідером групи французьких біженців-гугенотів, які були вислані на острів Родригес в 1691—1693). На Pezophaps solitaria полювали люди та інтродуковані тварини, в результаті діяльності яких він вимер наприкінці 1700-х років. Крім записів і малюнків Лега, а також деяких описів сучасників, інформації про птаха не збереглося. Проте в 1789 році в печері були знайдені кілька кісток з субфоссильних решток. Згодом було розкопано понад тисячі кісток.
Pezophaps solitaria є єдиним вимерлим птахом, на честь якої астрономи назвали сузір'я. Воно отримало назву Turdus Solitarius, а пізніше — Самотній Дрізд.
Таксономія
Довгий час маврикійського і родригеського дронтів об'єднували в родину дронтових, так як їх спорідненість з іншими голубами довго залишалося невизначеною. Ці два види також поміщали в окремі монотипічні родини Raphidae і Pezophapidae, відповідно, згідно з припущенням, що кожний з них розвивався самостійно. Останні остеологічні і молекулярні дані привели до прив'язки дронтових до підродини Raphinae, яке є частиною родини голубових.
Порівняльний аналіз гена цитохрома B і рРНК послідовності 12S, взятих зі стегнової кістки родригеського дронта і передплесно маврикійського дронта, підтвердив їх тісну спорідненість і розміщення в межах родини голубових. Генетичні дані також показали, що грівастий голуб у Південно-Східній Азії є їхнім самим близьким родичем після Goura victoria і Didunculus strigirostris. Наступна кладограма показує близьку спорідненість Pezophaps solitaria в родині голубових, а також клади острівних ендеміків, згідно з Шапіро та ін., 2002 [4]
| |||||||||||||||||||||||||||||||
Аналогічна кладограма була опублікована в 2007 році, вона відрізняється перевернутим становищем клад з Goura victoria і Didunculus strigirostris, а також включенням Otidiphaps nobilis і Trugon terrestris. У 2002 році дослідження показало, що дивергенція видів маврикійського і родригеського дронтів відбулася на межі палеогену — неогену. Маскаренські острови (Маврикій, Реюньйон і Родригес) є островами вулканічного походження і мають вік менше 10 мільйонів років, тому предки дронта, швидше за все, вміли тривало літати після відділення від свого родоводу. Відсутність травоїдних ссавців, які могли б конкурувати з дронтовими за ресурси на цих островах, дозволило родригеському і маврикійському дронтам досягти великих розмірів. ДНК, узята в Оксфорді з опудала дронта, опинилася в поганому стані, і не використовувалася в дослідженнях викопних решток, тому дані про розмір птахів ще потребують незалежній перевірки.
Примітки
- BirdLife International, 2012.
- BirdLife International (2016). Pezophaps solitaria: інформація на сайті МСОП (версія 2016.3) (англ.) 01 жовтня 2016
- Фесенко Г. В. Вітчизняна номенклатура птахів світу. — Кривий Ріг : ДІОНАТ, 2018. — 580 с. — ISBN 978-617-7553-34-1.
- Shapiro et al., 2002.
Література
- DNA yields dodo family secrets. BBC News. 28 лютого 2002. Архів оригіналу за 17 жовтня 2006. Процитовано 6 грудня 2006.
- Cheke, A. S.; Hume, J. P. (2008). Lost Land of the Dodo: an Ecological History of Mauritius, Réunion & Rodrigues. New Haven and London: T. & A. D. Poyser. ISBN 978-0-7136-6544-4.
- Fuller, Errol (2001). Extinct Birds (вид. revised). New York: Comstock. ISBN 978-0-8014-3954-4.
- Fuller, E. (2002). Dodo – From Extinction To Icon. London: HarperCollins. ISBN 978-0-00-714572-0.
- Hume, J. P.; Walters, M. (2012). Extinct Birds. London: A & C Black. ISBN 978-1-4081-5725-1.
- Leguat, François (1708). Voyages et Avantures de François Leguat & de ses Compagnons, en Deux Isles Desertes des Indes Orientales, etc. (вид. 2). Amsterdam: Jean Louis de Lorme.
- Rothschild, W. (1907). Extinct Birds. London: Hutchinson & Co.
- Strickland, H.E.; Melville, A. G. (1848). The Dodo and Its Kindred; or the History, Affinities, and Osteology of the Dodo, Solitaire, and Other Extinct Birds of the Islands Mauritius, Rodriguez, and Bourbon. London: Reeve, Benham and Reeve.
- Amadon, Dean (December 1951). Inbreeding and Disease. Evolution 5 (4): 417. JSTOR 2405692. doi:10.2307/2405692.
- Hutchinson, G. E. (1954). MARGINALIA. American Scientist 42 (2): 300–308. doi:10.2307/27826550.
- Hume, J. P. (2003). The journal of the flagship Gelderland – dodo and other birds on Mauritius 1601. Archives of Natural History 30 (1): 13–27. doi:10.3366/anh.2003.30.1.13.
- Hume, Julian Pender; Cheke, Anthony S. (2004). The white dodo of Réunion Island: Unravelling a scientific and historical myth. Archives of Natural History 31 (1): 57–79. doi:10.3366/anh.2004.31.1.57.
- Hume, Julian Pender (July/August 2012). The Dodo: From extinction to the fossil record. Geology Today 28 (4): 147–151. doi:10.1111/j.1365-2451.2012.00843.x.
- Janoo, Anwar (April–June 2005). Discovery of Isolated Dodo Bones [Raphus cucullatus (L.), Aves, Columbiformes] from Mauritius Cave Shelters Highlights Human Predation, with a Comment on the Status of the Family Raphidae Wetmore, 1930. Annales de Paléontologie 91 (2): 167–180. doi:10.1016/j.annpal.2004.12.002.
- Livezey, B. C. (1993). An Ecomorphological Review of the Dodo (Raphus cucullatus) and Solitaire (Pezophaps solitaria), Flightless Columbiformes of the Mascarene Islands. Journal of Zoology 230 (2): 247–292. doi:10.1111/j.1469-7998.1993.tb02686.x.
- de Lozoya, A. V. (2003). An unnoticed painting of a white Dodo. Journal of the History of Collections 15 (2): 201–210. doi:10.1093/jhc/15.2.201.
- Lydekker, Richard (1891). Catalogue of the fossil birds in the British Museum (Natural History). OCLC 4170867. doi:10.5962/bhl.title.8301.
- McNab, Brian K. (September/October 1999). On the Comparative Ecological and Evolutionary Significance of Total and Mass-Specific Rates of Metabolism. Physiological and Biochemical Zoology 72 (5): 642–644. JSTOR 10.1086/316701. PMID 10521332. doi:10.1086/316701.
- Newton, Alfred (January 1865). 2. On Some Recently Discovered Bones of the Largest Known Species of Dodo (Didus Nazarenus, Bartlett). Proceedings of the Zoological Society of London 33 (1): 199–201. doi:10.1111/j.1469-7998.1865.tb02320.x.
- Newton, Alfred; Newton, Edward (1867). On the Osteology of the Solitaire or Didine Bird of the Island of Rodriguez, Pezophaps solitaria (Gmel.). Proceedings of the Royal Society of London 16: 428–433. doi:10.1098/rspl.1867.0091.
- Newton, Alfred; Newton, Edward (1 January 1869). On the Osteology of the Solitaire or Didine Bird of the Island of Rodriguez, Pezophaps solitaria (Gmel). Philosophical Transactions of the Royal Society of London 159: 327–362. doi:10.1098/rstl.1869.0011.
- Newton, Edward; Clark, John Willis (1 January 1879). On the Osteology of the Solitaire (Pezophaps solitaria, Gmel.). Philosophical Transactions of the Royal Society of London 168: 438–451. doi:10.1098/rstl.1879.0044.
- Owen, R. (1878). XII.—On the Solitaire (Didus solitarius, Gm.; Pezophaps solitaria, Strkl.). Journal of Natural History Series 5 1 (1): 87–98. doi:10.1080/00222937808682294.
- Pereira, S. L.; Johnson, K. P.; Clayton, D. H.; Baker, A. J. (2007). Mitochondrial and nuclear DNA sequences support a Cretaceous origin of Columbiformes and a dispersal-driven radiation in the Paleogene. Systematic Biology 56 (4): 656–672. PMID 17661233. doi:10.1080/10635150701549672.
- Rand, A. L. (1954). On the Spurs on Birds' Wings. The Wilson Bulletin 66 (2): 127–134. JSTOR 4158290. doi:10.2307/4158290.
- Shapiro, B.; Sibthorpe, D.; Rambaut, A.; Austin, J.; Wragg, G. M.; Bininda-Emonds, O. R. P.; Lee, P. L. M.; Cooper, A. (2002). Flight of the Dodo. Science 295 (5560): 1683. PMID 11872833. doi:10.1126/science.295.5560.1683.
- Storer, R. W. (1970). Independent Evolution of the Dodo and the Solitaire. The Auk 87 (2): 369–370. JSTOR 4083934. doi:10.2307/4083934.
- Storer, Robert W. (2005). A possible connection between crop milk and the maximum size attainable by flightless pigeons. The Auk 122 (3): 1003–1003. doi:10.1642/0004-8038(2005)122[1003:APCBCM]2.0.CO;2.
- Strickland, Hugh Edwin (August 1859). XVI. On some Bones of Birds allied to the Dodo, in the Collection of the Zoological Society of London. The Transactions of the Zoological Society of London 4 (6): 187–196. doi:10.1111/j.1469-7998.1862.tb08059.x.