Друга конголезька війна

1994 — Витоки конфлікту сягають геноциду в Руанді, коли величезна кількість біженців тутсі опинилась на території Заїру (так до 1997 називалася Демократична Республіка Конго). Після приходу до влади в Руанді Руандійського патріотичного фронту, в Заїр хлинув потік біженців хуту, багато з яких були замішані в геноциді. Де-факто, руандійська громадянська війна перекинулася на територію Заїру, яку збройні групи радикалів-хуту використовували як тилову базу для набігів у Руанді.

1998, 2 серпня — військові-тутсі (10 батальйон, 222 бригада) на чолі з генерал-майором Ондеканом — колишнім соратником президента Кабіли — підняли заколот на сході країни в місті Гома, наступного дня повстанці встановили контроль над містами Увіра та Букаву[4] та 60-тисячною армією рушили на столицю Кіншасу. 23 серпня вони досягають Кісангані. Звідти одне угрупування бунтівників направляється на південь, де після успішної битви за Кінду вторгається в південну провінцію Катанга, а друге відкриває екваторіальний фронт і в листопаді 1998 захоплює Бумбу[5]. Уряд Кабіли вирішив підтримати ворогів своїх ворогів, а саме хуту, замішаних у геноциді в Руанді. Почалися криваві зіткнення з масовими вбивствами мирних жителів і розправами над військовополоненими. Широке поширення набули групові зґвалтування. Існують суперечки щодо того чим же було повстання тутсі: заколотом, або інтервенцією Руанди і Уганди. Більшість свідків і дослідників показує, що реальну владу на місцях здійснювали не повсталі конголезькі тутсі, а офіцери з Уганди і Руанди, яким була вигідна ескалація конфлікту.

• Ітурійський конфлікт
• Конфлікт у Ківу