Друга шампанська битва

Осінній наступ союзників готувався, як операція великого розмаху[6]. Неодноразово план наступальної операції змінювався та переносився. У відповідності до замислу операції союзники намічали завдати два потужних удару по напрямкам, що сходяться: 2-ю і 4-ю французькими арміями в Шампані й 10-ю французькою та 1-ю англійською — на Артуа, з тим щоб прорвати оборону і створити умови для оточення і розгрому німецьких армій у північних департаментах Франції. Прорив планувалося здійснити значними силами і засобами і на більш широкому фронті, ніж у всіх попередніх операціях: у Шампані (східніше Реймса) на ділянці шириною в 35 км, в Артуа (в районі Арраса) — шириною в 22 км[7].

2-га армія генерала Петена і 4-та армія генерала Лангля мали у своєму складі кожна по п'ять армійських і одному кавалерійському корпусу і 6 авіаескадрилій, а всього — 32 піхотні і 5 кавалерійських дивізій, до 200 літаків, 950 легких, 750 важких і 740 траншейних гармат і мінометів. Протиборчі їм сили 3-ї та 5-ї німецьких армій мали 9 піхотних дивізій, 4 авіазагонів (40 літаків) і 700 легких і важких гармат[8].

Французи готувалися до наступу протягом 2,5 місяців з великим розмахом в умовах максимальної секретності, щоб забезпечити раптовість і рішучий успіх[9]. За рахунок перегрупувань військ вони вивільнили до 40 піхотних дивізій і 30 батарей важкої артилерії. У Шампані, в тилу 2-ї і 4-ї армій, були побудовані нова залізнична ділянка та два мости через річку Марна. Усі інженерні роботи маскувалися. У райони операцій було підвезено до 6,3 млн. артилерійських снарядів (з них до 300 тис. хімічних і 100 тис. запалювальних)

Підготовчі заходи, що проводилися протягом тривалого часу в Шампані і Артуа, не пройшли абсолютно непоміченими для противника. Через агентурні дані й авіаційну розвідку німецьке командування до середині вересня дізналося про підготовку наступу і вжило заходів до посилення 6-ї і 3-ї німецьких армій резервами піхоти, артилерії і авіації[10].

22 вересня 1915 року французька артилерія розпочала артилерійську підготовку наступу, яка тривала три доби. Вдень і вночі гаубиці, мортири і міномети знищували дротяні загородження і кулемети, руйнували окопи, ходи сполучення, укриття. Вогнем легких батарей уражалися окопи та райони найближчих резервів. Друга позиція німецької оборони, залізничні вузли і артилерійські батареї противника піддавалися впливу вогню дивізіонів корпусної та армійської важкої артилерії, оснащеної далекобійними 120-мм і 155-мм гарматами. Їх вогонь коректувався за допомогою 12 аеростатів і літаків-коректувальників по радіо[11]. Для засічки батарей залучалися звукометричний і топогеодезичні взводи.

О 9 годин 15 хвилин 25 вересня 2-га і 4-та армії Франції перейшли в атаку після сильного вогневого нальоту артилерії і мінометів по першій і другій лініях окопів, маючи в першому ешелоні 18, а в другому — 8 дивізій і в армійському резерві кавалерійські корпуси. 1-й ешелон мав завдання стрімким кидком опанувати першу та другу позиції, другий ешелон — розвинути прорив до річки Ена, кавалерійські корпуси — вести наступ по тилах центральних німецьких армій на північний захід. Піхотні корпуси мали дві дивізії в першій і одну в другій лінії, що наступала в 700–800 м за першою. У такому бойовому порядку атакуючі хвилі трьох корпусів 2-ї армії (20-й, 11-й і 14-й) і 2-й колоніальний корпус 4-ї армії до кінця 25 вересня на 12-кілометровій ділянці опанували окопами першої позиції і, вийшовши до другої, залягли.

Лівофлангові корпусу 4-ї армії (32-й і 4-й) успіху не мали, 1-й колоніальний корпус 2-ї армії і 7-й корпус 4-ї армії проникли в німецькі окопи першої та другої лінії і зав'язали наполегливі траншейні бої. Поступово організований бій по всьому фронту переростав у розрізнені сутички окремих підрозділів, ударна сила яких безперервно танула.

У ніч на 26 вересня 3-тя армія генерала Ейнема зайняла позицію по всій лінії й спроби прориву зранку цієї позиції 11-м, 14-м армійськими і 2-м колоніальним корпусами французької армії були відбиті. 27 вересня 2-й і 4-й арміям вдалося зосередитися та, після багатогодинної артилерійської підготовки провести атаку. На деяких ділянках піхота 14-го корпусу французів увірвалася в окопи другій позиції, але з великими втратами була вибита звідти вогнем німців і контратаками. Лівофлангові корпусу армій за три дні боїв оволоділи лише другою, а подекуди і третьою лінією окопів першої позиції.

28 і 29 вересня з'єднання 2-ї і 4-ї армій за вказівкою генерала Кастельно продовжували атаки, однак передові підрозділи були знищені або взяті в полон, а решта частин відбита вогнем і контратаками з великими втратами.

Подальші спроби французького генералітету прорвати міцну оборону німецьких військ були марні. Противник збільшив свої сили в 1,5 рази і розвинув другу позицію, довівши її до декількох ліній окопів. Дводенна артилерійська підготовка спроби чергової атаки цієї позиції (4-5 жовтня) не дала очікуваних результатів, і атака 6 жовтня захлинулася. З 7 жовтня спроби прориву позиції були припинені. До 20 жовтня французи відбивали контратаки німецьких військ і закріплювалися на зайнятому рубежі. Обидві сторони застосовували хімічні і запалювальні снаряди.

У результаті проведення цієї операції французи захопили в Шампані невелику ділянку першої позиції по фронту в 22 і в глибину 3-4 км, а на фронті в 12 км підійшли до другої позиції.

Обмежені оперативно-тактичні результати осінньої операції англо-французів були наслідком того, що вони недооцінили силу німецької оборони і труднощі її прориву фронтальним ударом. При плануванні та підготовці операції не враховувалася необхідність прориву другої позиції німецької оборони, технічні та бойові можливості важкої артилерії з її різнокаліберними і в основному застарілими системами, а також сила піхотного вогню. Підготовка прориву покладалася тільки на артилерію, але їй виявилося не під силу виконати в повному обсязі всі завдання. Артилерія не була підготовлена супроводжувати піхоту вогнем і колесами. А бойовий порядок «хвилями» мав слабку силу піхотного вогню. Дивізії могли вести вогневий бій тільки першими бойовими лініями. Потужні вогневі засоби піхоти (кулемети і міномети), розташовуючись ззаду бойової лінії, у підтримці піхоти, як правило, участі не брали. Піхота, скута незграбним бойовим порядком «хвиля», діючи на вузькій ділянці в 1,5 — 2 км, зазнавала величезних втрат. Її наступальний порив швидко згасав. Управління частинами порушувалося, а взаємодія піхоти з артилерією переривалося.

«З моменту початку атаки, — зазначалося у звіті про операцію, — артилерійський вогонь взагалі став мало дійсним…, що зупиняло порив наших військ»[12].