Дубриничі

Розташоване на річці Уж. Крайнє південно-східне село Лемківщини.

На 2010 р. у селі мешкає 2154 особи.

Дубриничі згадуються вперше в латинському тексті в формі Добронч, потім у 1401 році — як Дубрич. Назва походить від слова «дуб». Село під назвою Дубриничі в письмових джерелах вперше згадується в 1427 році.

Станом на 1775 рік в селі 57 дворів і 763 жителі. Через півстоліття у 103 дворах мешкало 819 осіб, із них 800 греко-католиків і 19 угорців-реформатів. У географічному словнику Угорщини замітка про Дубриничі свідчить: «Руське село в Ужанському комітаті на березі Ужа, на північ від Ужгорода за чотири години ходьби».

До кінця XVII століття Ужгородським замком і навколишніми селами володіли графи Другети, до їхньої домінії входило і Дубриничі. Загін опришків Івана Сивохопа навесні 1649 року побував у Дубриничі і завдав кілька ударів сторожовим загонам графа Другеті. Селянські загони під керівництвом Михайла Васильчака з Дубриничів у 1706 році діяли в маєтках ужанської шляхти. Під кінець війни в Ужанській жупі налічувалося вже 10 загонів, які здійснили 35 нападів на маєтки шляхти.

У першій половині XIX століття економіка Дубринича дещо змінилась. Розширилася відома на всю Угорщину дубриницька економія з вирощування великої рогатої худоби. Почалися розробки родовища каолінової глини, що своєю якістю не поступалася найбільш знаменитим каоліновим глинам Європи. Дубриницький каолін вже з середини XIX століття йшов на виготовлення відомої на світовому ринку віденської порцеляни. В 1901 році було збудовано вузькоколійну залізницю завдовжки 16,4 км. Вона йшла з Дубринича вздовж річки Лютої до Чорноголови. Нею доставлявся ліс до Перечинського лісохімзаводу.

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 2363 особи, з яких 1142 чоловіки та 1221 жінка.[1]

За переписом населення України 2001 року в селі мешкала 2141 особа.[2]

• Церкви

Церква Успенія пр. богородиці. 1794 (?).

Згідно з єпископською візитацією, у 1751 р. в Дубриничах була дерев’яна церква св. Козьми і Дем’яна з двома дзвонами, в не дуже доброму стані, слабо покрита шинґлами, не відомо ким освячена. Тоді в селі було 87 вірників та ще 44 у Пастілках.

Теперішня базилічна церква має характерні риси мурованих церков кінця XVIII ст. У кінці XIX ст. Гаврило Мігалі розмалював інтер’єр церкви. Розповідають, що іконостас зробили італійські майстри. Завершення вежі переробляли в 1960 р. На початку 1980-х років перемалювали ікони та настінні розписи.

Металева таблиця на дзвіниці містить імена всіх дубриничан, які працювали в Америці і зібрали гроші на дзвони.

Біля церкви стоїть каркасна металева дзвіниця з трьома дзвонами, вилитими Ференцом Егрі в 1927 році. У 1944 році з приходом радянської влади на Закарпаття греко-католицька Церква зазнала переслідувань з боку нового режиму. Унікальний іконостас Свято-Успенської церкви складається з 544 образів XVIII століття. У 1949 році церкву Успіння Пресвятої Богородиці в селі Дубриничі насильно передано новоствореній православній громаді села.

21 жовтня 2007 року єпископ Мукачівської греко-католицької єпархії владика Мілан освятив новий храм Успіння Пресвятої Богородиці у селі Дубриничі Перечинського деканату.

• Американський дзвін
• Велосадиба «Добра нуч»
• Єврейський слід в історії Дубриничів: тут ще збереглися приміщення єврейської молочарні, аптеки, старий цвинтар
• Каолінові печери.
• Мінеральне джерело
• Поклади ртутної руди
• Поляна Фурцевої
• Санаторій-профілакторій «Дубриничі»

• Кашшай Антон Михайлович (1921—1991) — народний художник УРСР.
• Лош́ак Іван Степанович (24. 02. 1913, село Дубриничі, нині Перечинського р-ну Закарпатської області (на той час Австро-Угорщина) — 19. 09. 1990, м. Пржібрам, Чехословаччина, похований у Празі) — скульптор, живописець і культурний діяч. Заслужений працівник культури Чехії. Від 1939 — живе у Празі. Член спілок українських митців «Студія» і «Штурса» (1940-ві рр.). У Празі закінчив Українську студію пластичного мистецтва (1940-ві рр.; кл. І. Кулеця, Р. Лісовського, К. Стаховського), де й викладав; навчався у Чеській Академії Мистецтв (1945–50; кл. О. Шпанієла, Я. Лауди, К. Покорного). Основні галузі — монументальна пластика, живопис. Учасник міжнародних виставок від 1950-х рр. Персональні виставки — у Празі, Пржібрамі, Ужгороді, Києві, Берліні, Будапешті (усі — 1980–90-ті рр.). Автор монументальних композицій і пам'ятників для м. Пржібрам, де працював 1958–90: «Ковалі» (1949), «Сталевар» (1950), «Композитор А. Дворжак» (1982), «Старий шахтар» (1987). Створював живописні натюрморти, пейзажі («Карлів міст», «Соняшники», «Натюрморт із фруктами», «Натюрморт із глечиком»), у яких відчутний вплив експресивної манери І. Кульця. Деякі скульптури і картини зберігаються у Закарпатському Художньому Музеї, галереях Чехії.

- Американський дзвін

- Єврейський слід в історії Дубриничів: тут ще збереглися приміщення єврейської молочарні, аптеки, старий цвинтар

- Каолінові печери.

- Мінеральне джерело

- Поклади ртутної руди

- Поляна Фурцевої

- Санаторій-профілакторій «Дубриничі»

- храм Успенія пр. богородиці. 1794

• Дубриничі — Інформаційно-пізнавальний портал | Закарпатська область у складі УРСР (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Закарпатська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР.)