Дуб скельний

Дуб ске́льний (Quercus petraea) — дерево родини букових.

Дуб скельний
Охоронний статус
Найменший ризик  (МСОП 3.1)
Біологічна класифікація
Царство:	Рослини (Plantae)
Клада:	Судинні рослини (Tracheophyta)
Клада:	Покритонасінні (Angiosperms)
Клада:	Евдикоти (Eudicots)
Клада:	Розиди (Rosids)
Порядок:	Букоцвіті (Fagales)
Родина:	Букові (Fagaceae)
Рід:	Дуб (Quercus)
Підрід:	Quercus subg. Quercus
Section:	Quercus sect. Quercus
Вид:	Дуб скельний (Q. petraea)
Біноміальна назва
Quercus petraea (Matt.) Liebl., 1784

Дерево заввишки 28—35 м із діаметром до 1 м. Живе 400—500 років. Крона у молодому віці правильна, яйцеподібна, із рівномірними розміщеними гілками і листям. У старих шатроподібна, неширока. Стовбури у насадженнях стрункі, повнодеревні, високо очищені від сучків і добре виражені до вершини. Кора ясно-сіра або сіра до темної, відносно товста (5—7 см.) і м'яка, поздовжно дрібноборозенчаcта, а внизу глибоко тріщинувата. Пагони голі. Листки завдовжки до 12 см, і завширшки 4—8 см, прості чергові, продовгувато-оберненояйцеподібні, зверху темно-зелені, блискучі, знизу ясно-зелені, зрідка покриті волосками. Плоди — жолуді, продовгувато-бочковидні або яйцеподібні, завдовжки 1,5—3,5 см, і діаметром до 1,5 см.[1]
За результатами досліджень Ю. М. Попа (2011) коренева система дуба скельного складається з декількох (3—8) у вигляді пучка різноспрямованих стрижневих коренів, які проникають в залежності від ґрунтово-гідрологічних умов на глибину від 0,01 м на кам'янистій поверхні до 38 м на сірому лісовому глибоко-дренованому ґрунті. Це дозволяє йому краще адаптуватися до складних ґрунтово-гідрологічних умов порівняно з дубом звичайним, який має один стриженевий корінь.

Дуб скельний відрізняється від дуба звичайного дрібнішим розміром листка на довгих (5—7 см) черешках і майже сидячими жолудями.

В порівнянні з дубом звичайним, є менш продуктивною деревною породою (фактично довжина чистого стовбура без сучків становить 3—6 м), проте щільність деревини в нього вища, що цінується в клепковому виробництві.

Поширений на більшій частині території Європи, в Анатолії та в Ірані. Ареал дуба скельного на території України обмежений південними схилами Українських Карпат; лісами у Гірському Криму; на південному заході лісостепу, і дуже рідко — на Поліссі (Житомирська область). Росте, за результатами досліджень С. М. Стойка (1969), на висоті 150—1090 м над рівнем моря переважно на скелястих малопотужних ґрунтах, де формує чисті деревостани. Площа таких куртин є незначною, хоча чисті діброви дуба скельного можуть мати площу до 50 га. Зрідка трапляється як домішка в букових лісах Львівщини. На Поліссі не трапляється, що зумовлено більш різкою континентальністю клімату, ніж на Закарпатті та супіщаними ґрунтами.

Дуб скельний досить декоративний своїми темно-зеленими шкірястими листками, схожими на вічнозелені. Він має такі декоративні форми: плакучу, пурпуроволисту (червоні листки навесні, зелені — влітку), особливо декоративна мушмулолиста форма.

У Британії також відомий як Корнуельський дуб, дерево є національним символом Валлії, де його називають «Валлійським дубом». У Німеччині його ще називають зимовим дубом (нім. Wintereiche).