Думітру Мазілу

Думітру Мазілу (рум. Dumitru Mazilu; 24 червня 1934, Бакеу) — румунський політик, юрист і дипломат. При режимі Чаушеску — викладач права в системі партійного навчання і держбезпеки, потім функціонер МЗС, представник СРР в установах ООН. В останні роки диктатури — дисидент-правозахисник. Один з лідерів Румунської революції 1989 року.

Думітру Мазілу
рум. Dumitru Mazilu
 
Народження: 24 червня 1934(1934-06-24) (87 років)
Бакеу, Румунія
Країна: Румунія
Освіта: Бухарестський університет
Партія: Фронт національного порятунку і Румунська комуністична партія

Юрист держбезпеки

Закінчив сільськогосподарський технікум. Декілька місяців навчався в училищі «Секурітате», отримав звання старшого лейтенанта держбезпеки. У 1959 році закінчив юридичний факультет Бухарестського університету. Захистив докторську дисертацію в університеті Клуж-Напока. Викладав право в партійній Академії політичних і соціальних наук і міжнародне право в училищі держбезпеки. Отримав звання полковника. У 1965—1966 — директор училища «Секурітате» в Банеасе.

У перші роки правління Ніколає Чаушеску — 1965—1968 — Думітру Мазілу був головою комісії з розслідування зловживань, вчинених при Георге Георгіу-Деже (румунський аналог десталінізації). У 1970—1974 — науковий керівник бухарестського Інституту політичних наук. З 1974 — професор американських університетів — Колумбійського, Гарвардського, Берклі.

Дипломат-дисидент

У 1975—1986 — юридичний радник МЗС СРР. Думітру Мазілу представляв режим Чаушеску у міжнародних організаціях, в установах ООН, на міжнародних форумах. Зокрема, він активно брав участь у конференціях з морського права і в комісії ООН з недопущення дискримінації і захисту меншин. Мазілу був спеціальним доповідачем ООН з прав людини проблем молоді.

У 1986 році Думітру Мазілу написав критичну доповідь про становище з правами людини в Румунії. Результатом стала заборона на виїзд за межі СРР. У 1986—1989 перебував під домашнім арештом[1]. У травні 1987 уряд Румунії направив в ООН лист з неправдивою інформацією про серцеву хворобу Мазілу[2].

Сам Думітру Мазілу написав генеральному секретарю ООН Хав'єру Пересу де Куэдьяру лист, в якому виклав реальну ситуацію. Він зумів таємно переправити свою доповідь в ООН. Положення в СРР характеризувалася як «голод, холод і страх».

У серпні 1989 занепокоєння за долю Думітру Мазілу висловила впливова паризька Le Monde. У вересні того ж року британські, американські, голландські і канадські дипломати в Бухаресті спробували відвідати Мазілу, але не були допущені держбезпекою. Ситуація навколо румунського дипломата отримала широкий резонанс на Заході, запит надійшов в Міжнародний суд ООН. Було видано заклик до румунським властям звільнити Мазілу.

Революційний лідер

Промова 22 грудня

21 грудня 1989 року в Бухаресті спалахнуло повстання проти режиму Чаушеску. Вночі Думітру Мазілу порушив режим домашнього арешту і разом з дружиною і сином вийшов на вулиці. Він був відразу затриманий і доставлений у в'язницю (є інформація про те, що при затриманні Мазілу чинив фізичний опір). Але вже 22 грудня 1989 режим упав і Мазілу був звільнений.

У той же день Думітру Мазілу прорвався в будівлю телецентру, контрольовану повстанцями, і виступив перед народом з захоплюючою промовою[3]. Саме Мазілу першим оголосив про антикомуністичний(а не тільки «античаушистський») характер Румунської революції. Він же запропонував надалі називати СРР — Румунією і підняти національний прапор без комуністичного герба. Промова Мазілу закінчилася словами Așa să ne ajute Dumnezeu! («Хай допоможе нам Бог!») — які не допускалися  в Румунії публічно протягом 45 років.

Своєю промовою Думітру Мазілу знайшов величезну популярність в країні. Його виступ 22 грудня порівнювалося з деклараціями Французької та Американської революцій XVIII століття.

Програма революції

Мазілу розробив революційну програму, що включала такі основні тези:

  • демократичний плюралізм, відмову від партократичного принципу «керівної ролі»
  • швидке проведення вільних виборів
  • обмеження термінів перебування на державних посадах
  • усунення адміністративно-бюрократичного контролю над економікою, розвиток підприємництва
  • передача землі у приватну власність селянам
  • відмова від ідеологічних догматів в культурі та освіті
  • свобода інформації, демонополізація ЗМІ
  • гарантії прав національних меншин
  • переорієнтація зовнішньої торгівлі на забезпечення потреб населення
  • жорсткий контроль над розпорядженням природними ресурсами
  • зовнішня політика миру і добросусідства

Програма Думітру Мазілу носила загальнодемократичний характер, розрахований на суспільний консенсус. Деякі її елементи — права національних меншин, нові принципи зовнішньоекономічних зв'язків, мирна зовнішня політика — відображали румунську специфіку 1980-х (режим Чаушеску гнобив угорське населення, проводив політику масованого експорту при обмеженні масового споживання, конфліктував з ВНР).

Автором програмних текстів, з якими виступав Іон Ілієску, що сприймався в якості головного революційного лідера, в основному був Думітру Мазілу. 26 грудня 1989 року Мазілу увійшов в керівну Раду Фронту національного порятунку.

В якості лідерів революції суспільством сприймалися Іон Ілієску, Думітру Мазілу, Петре Роман, Миколу Милитару, Сілвіу Брукан, Серджіу Ніколаеску. Всі вони в різний час належали до політичної (Ілієску, Мазілу, Брукан), військової (Милитару), науково-технічної (Роман), гуманітарно-творчої (Ніколаєску) еліти СРР.

Зіткнення з Ілієску

Січневий шанс Мазілу

12 січня 1990 року було оголошено днем національної жалоби за героям революції. Жалобні заходи в Бухаресті переросли в масовий виступ проти нового уряду Ілієску. Керівництво ФНВ звинувачувалося в «неокомунізмі». Лідерам ФНС, починаючи з Ілієску, пред'являлося членство в РКП (причому не в рядовій якості) і служба режиму Чаушеску.

Десятки тисяч людей вимагали заборони РКП і страти її керівників. Виникла реальна загроза повторного кровопролиття. Думітру Мазілу знову проявив політичну хватку і ораторський хист. Піднявшись на танк, він проголосив: «Геть комунізм! Смерть за смерть!» Тим самим він остаточно перетворився в найпопулярнішого політика Румунії і взяв ситуацію під контроль. Негайно був виданий указ про заборону РКП.

Контрхід Ілієску

У перший післяреволюційний місяць Думітру Мазілу був єдиним серйозним конкурентом Іона Ілієску в боротьбі за вищу владу в країні. 12 січня на хвилі популярності він мав шанс перекинути Ілієску і зайняти його місце.

Однак Ілієску організував масову кампанію «чорного піару». Серія публікацій в популярній газеті România Libera (в той час видавалася більш ніж мільйонним тиражем) розкрила двозначні моменти політичної біографії Мазілу. Акцент робився на його викладацьку службу в «Секурітате» і порівняно м'яке поводження з ним в період опали. Двотижневий інформаційний тиск подіяв — Мазілу виявився дискредитованим. 26 січня 1990 року він вийшов з Ради ФНС, звинувативши Ілієску у використанні сталіністсько-комуністичних методів. Результат протиборства між Мазілу і Ілієску привів до оцінки Мазілу як «головного невдахи революції»[4].

На початку 1991 року Думітру Мазілу видав книгу Revoluția furată. Memoriu pentru țara mea — Вкрадена революція. На пам'ять для моєї країни. Він звинуватив Іона Ілієску в присвоєнні плодів революції для встановлення режиму особистої влади. Мазілу викривав політику Ілієску на міжнародних конференціях.

Революційна пам'ять

У 1990 році Думітру Мазілу був обраний президентом Румунського інституту прав людини. У 1993—1997 займав ряд дипломатичних постів — був послом на Філіппінах, представником Румунії в ОБСЄ, віце-головою комісії ООН з мирного використання космічного простору, з промислового розвитку, з міжнародної торгівлі, очолював робочу групу МАГАТЕ. У 2003 році висувався на Нобелівську премію миру.

Думітру Мазілу — член Міжнародної дипломатичної академії, професор декількох університетів Бухареста (у тому числі Поліцейської академії) і Морського університету Констанци. Має ряд румунських та іноземних почесних нагород і премій. Автор численних творів з дипломатії, міжнародного права, гуманітарної проблематики.

У грудні 2004 року — 15-річчя революції — відбулося символічне примирення Думітру Мазілу з Іоном Ілієску. Думітру Мазілу був введений до складу керівництва Інституту румунської революції грудня 1989. Ця установа займається вивченням і дослідженням румунського революційного процесу.

В листопаді 2013 року Думітру Мазілу був опитаний у Генеральній прокуратурі в порядку додаткового розслідування подій 1989 року. «Ми сподіваємося дізнатися правду», — прокоментував він.

Примітки
  1. Dumitru Mazilu. Biography. Архів оригіналу за 4 травня 2014. Процитовано 15 листопада 2017.
  2. Фигуры румынского переворота. Архів оригіналу за 3 листопада 2014. Процитовано 15 листопада 2017.
  3. Video: REVOLUTIA ROMANA — Proclamatia Revolutiei
  4. Dumitru Mazilu, marele perdant al Revolutiei
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.