Дурень (фільм)

Дія відбувається в провінційному російському місті. Молодого слюсаря-сантехніка Дмитра Нікітіна, який попутно вчиться на інженера-будівельника, серед ночі викликають до гуртожитку, де прорвало водогінну трубу. Під час огляду Нікітін визначає, що будівля, яка перебуває без ремонту майже 40 років, знаходиться в аварійному стані і може завалитися будь-якої хвилини. У гуртожитку проживають понад вісімсот людей, які навіть не підозрюють про небезпеку, що їм загрожує.

Нікітін знаходить спосіб повідомити про це мерові міста, Галагановій, яка саме тоді відзначає свій 50-річний ювілей у ресторані. Мер збирає (у малому залі ресторану) високопоставлених чиновників міста на термінову нараду: падіння будівлі загрожує фінансовою перевіркою, у підсумку якої може розкритися масштабне розкрадання бюджету міста протягом багатьох років, здійснене мером і її підлеглими. Хоча Галаганова схильна прийняти рішення про евакуацію людей з будівлі, вона незабаром розуміє, що розселити мешканців терміново неможливо. Тоді мер зі своїм заступником і «сірим кардиналом», Богачовим, приймають рішення звалити провину на своїх підлеглих, начальника пожежної охорони Матюґіна і начальника департаменту ЖКГ Федотова, а їх самих вбити та звинуватити, що вони втекли з міста. Начальник поліції, отримавши вказівку від мера, повідомляє Нікітіну, Матюґіну та Федотову, що евакуація мешканців вже проводиться, і запрошує їх проїхати переконатися в цьому на місці. Однак замість гуртожитку, поліціянти відвозять їх у глухе місце. Перед розстрілом Федотов вмовляє їх відпустити молодого сантехніка. Поліціянти наказують Нікітіну мовчати і негайно покинути місто разом із родиною.

Нікітін поспішає додому і тієї ж ночі тікає з дружиною та сином, певний, що мешканців гуртожитку вже розселяють, але дорогою бачить, що біля гуртожитку нічого не відбувається. Посварившись із дружиною, яка не поділяє його ставлення до події, бо люди у гуртожитку їм ніхто, але й не хоче відпускати його, тому що боїться за сім'ю, Нікітін біжить в гуртожиток і починає будити його мешканців з криком, що будівля падає. На світанку йому вдається вигнати всіх на вулицю, проте один з місцевих алкоголіків налаштовує натовп проти сантехніка, і того жорстоко б'ють. Неживе тіло Нікітіна залишається під гуртожитком, а мешканці йдуть назад у будівлю.

Зйомки фільму проходили в Тулі і Москві. Для зйомок напівзруйнованої будівлі було знайдено дійсний гуртожиток у Тулі (вул. Металургів, д. 85). Тріщини, що повзуть стіною, було створено художниками, і з точки зору фізики неможливі ні за обрисам, ні за напрямками зламів. Декорація мала розмір вісім метрів завширшки і три заввишки, а решту домалювали комп'ютером. Усередині приміщень на чотирьох поверхах тріщини були справжніми, їх, за згодою мешканців, зробила знімальна група (по закінченню зйомок за рахунок творців картини було зроблений невеликий ремонт).

Сімейні сцени в будинку Нікітіна знімалися у звичайній московській квартирі в Кузьмінках. Під час зйомок господарі квартири знаходилися у сусідній кімнаті[1]. Картина присвячується пам'яті Олексія Балабанова.

У СНД було всього 17 копій фільму для кінотеатрів і фільму не вдалося здобути свого глядача, касові збори за 3 тижні прокату в СНД становили 23 115 $[2]. Фільм став відомим у СНД тільки в січні 2015 року, через місяць після виходу, коли з'явилася можливість подивитися його не в кінотеатрі, тоді ж він і потрапив у топ-250 «Кінопошуку». Сильний вплив на таку популярність зробила позитивна рецензія на фільм від BadComedian, завдяки якій кінострічка зібрала 1,5 млн переглядів на YouTube[3]. Юрій Биков погоджується з тим, що позитивний огляд Badcomedian допоміг фільму стати поулярним[4].

Сценарій написано самим режисером. Жорсткий портрет невеликого містечка, влади якого загрузли в корупції, а заплуталися, вкрай деморалізовані жителі впали в тупе байдужість до власної долі, вбудовується в той же ряд сучасного соціального реалізму.

• «Кино» — «Спокойная ночь»
• «Лесоповал» — «Я куплю тебе дом»
• Ірина Аллегрова — «С днём рождения»
• Михайло Шуфутинський — «Старое кафе»