Діжа

Діжа́ (біл. дзяжа́, пол. dzieża, рос. квашня, дежа) — низька широка дерев'яна посудина (діжка) для приготування тіста на хліб, а також розмовна назва тіста, приготовленого в цій посудині[1]. Робити розчин борошна для виготовлення тіста називалось «учиняти діжу»[1]. Діжу використовували східні і західні слов'яни. Південні слов'яни для цих цілей використовували видовбані ночовки.

Діжа з віком

Етимологія

Праслов'янське *děža (раніша форма *děz-i̯ā) вважають похідним від пра-і.є. *dhoiĝh-i̯ā і спорідненим з дав.-інд. dḗgdhi, dḗhati («змащує, замазує»), гот. deigan («місити») і daigs («тісто»), нім. Teig («тісто»)[2][3].

Будова

Діжу виготовляли зазвичай з парною (Чернігівщина, Житомирщина) або непарною (Харківщина, Полтавщина) кількістю клепок.

Діжу обов'язково накривали віком — аби не потрапило щось «нечисте».

У культурі
Діжа з віком. Село Куни Великопольського воєводства, Польща, 1960 р.

Символіка, повір'я
  • Діжа була символом достатку і благополуччя, оскільки була пов'язана з найсвятішим — хлібом. Існувала побутова «трійця», без якої неможливим був достаток: піч, у якій випікали хліб; стіл, за яким його споживали і діжа, у якій його замішували.
  • Діжу ніколи не позичали, вона мала використовуватись тільки у власній домівці, щоб замішаний у ній хліб зберігав святість і силу.
  • Діжа завжди мала бути чистою, оскільки вона використовувалась для замішування «найбільшої сили» — хліба.
  • У багатьох місцевостях України і Білорусі діжу ставили на столі або лавці «під образами» — у найпочеснішому місці в хаті.
  • У переддень великих свят діжу «пра́вили» (шкребли освяченим но­жем і вимивали теплою водою)[4].
  • Нову або правлену діжу наливали біля криниці холодною водою і давали напитися корові, що мало забезпечити достаток[4].
  • Діжа символізувала сонце (наприклад, у загадці «За лісом-пролісом червона діжа сходить»)[4].

Обряди

Східні і західні слов'яни використовували діжу у різних обрядах, зокрема весільному.

Діжу використовували як оберіг при стихійних лихах. Чехи і серболужичани при пожежі повертали діжу отвором до вогню, «щоб його не роздмухав вітер».

Під час переселення у новий дім східні слов'яни брали з собою діжу з тістом, замішаним у старій хаті.

Прислів'я, мовні звороти
  • Як діжа не міситься, то сім'я біситься
  • Хоч і діжу з тістом оддай, то ще буде клясти, що важко нести (із записів М. Номиса)

Інше
  • «Діжею» називалась кругла заглибина в землі для дитячої гри «Місяць»[5].

Див. також

Примітки
  1. Діжа // Словник української мови : в 11 т. — К. : Наукова думка, 1970—1980.
  2. Етимологічний словник української мови : у 7 т. : т. 2 : Д — Копці / Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні АН УРСР ; укл.: Н. С. Родзевич та ін ; редкол.: О. С. Мельничук (гол. ред.) та ін. — К. : Наукова думка, 1985. — Т. 2 : Д — Копці. — 572 с.
  3. Дежа // Этимологический словарь русского языка. — М.: Прогресс М. Р. Фасмер 1964—1973
  4. Жайворонок В. В. Діжа // Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К. : Довіра, 2006. — С. 189.
  5. Діжа // Словарь української мови : у 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.

Джерела
  • Діжа Про Україну: Символіка: Символи життя: Діжа́
  • Діжа Енциклопедичний словник слов'янської міфології(рос.)

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.