Готська мова

Найменування мови пов'язано з племенною назвою готів та трансформацією цього етноніму в пізньоантичних та ранньосередньовічних джерелах. Самоназва готів *gut- відновлюється за засвідченим у готському церковному календарі слову gutthiuda «країна готів». В пізніших джерелах була прийнята форма Gothi, від якої і походить назва мови.

Це єдина східногерманська мова, яку сьогодні можна відтворити, оскільки інші — зокрема вандальська та бургундська — відомі лише у власних назвах, зафіксованих у історичних хроніках. Назва групи була дана за територіальною ознакою: в останні століття до н. е. та в перші століття н. е. готи і близькі до них племена (гепіди, вандали, бургунди, руги, скири) розташовувались на схід від місць поселення інших германських племен. В середині VI століття готська мова почала занепадати. До VIII століття вона збереглася на Піренейському півострові, а до IX — в гірських районах Криму (кримськоготська мова). Сьогодні готська мова є важливою насамперед для порівняльної лінгвістики.

Сторінка біблії готською мовою

Готська — найраніше засвідчена з-поміж усіх германських мов (найдавніші документи цією мовою належать до IV століття), проте до нашого часу дійшла незначна кількість документів готською мовою. Відома мова, головним чином, завдяки готському перекладу Біблії, який, вважається, виконав вестготський єпископ Ульфіла.

Також представлена перекладними письмовими пам'ятками 4-6 ст.., створення та функціонування яких було пов'язано з богослужбовою практикою готської аріанської громади. Мова готських текстів служила також як койне для інших германців-аріан і повпливала на формування нової сакральної лексики інших германських мов. Є достатні підстави припускати двомовність (володіння готською та латиною) або навіть поліглоссію (володіння готською, латиною та грецькою) більшості готів, що розселилися на території Східної Римської імперії, у варварських королівствах і на території Криму.

Найбільш значні пам'ятки готської мови — уривки перекладу Євангелія, апостольських Послань і Старого Заповіту, рукописи яких походять з Італії, — належать переважно до 6 ст., Але, очевидно, являють собою пізні списки і варіанти текстів, створених в 4-5 ст. До дрібних пам'яток належать уривки готського церковного календаря, уривок аріанського догматичного коментаря до Євангелія від Іоанна (Skeireins; назва означає «Пояснення» і дано перше видавцем рукопису К. Ф. Массманом), готський алфавіт і окремі словосполучення з перекладу Євангелія, що збереглися в Зальцбурзько-Віденському (Алкуїновому) рукописі кінця 9 ст., готські підписи до латинських купчих (6 ст.) і окремі глоси до латинського тексту аріанського єпископа Максиміна (6 ст.). Є старорунічні пам'ятки — напис на золотому персні з П'єтро[а]си, напис на наконечнику списа з Ковеля і на прясельце з Лецкан, за певними фонетичними ознаками визначеними як готські або східногерманські, хоча питання це відноситься до числа дискусійних.

Участь готської мови в мовних контактах простежується при наявності певного пласту лексичних запозичень з латини та грецької. Багато хто з цих запозичень проникли в готську мову ще в дописемну епоху (іноді, судячи з непрямих даних, через посередництво інших мов). До дописемної епохи належать і декотрі запозичення зо слов'янських мов. Запозичення з давньоєврейської мови належать епосі перекладу Біблії і проходили за посередництвом грецької та латинської мов. Поряд з іншими східногерманськими мовами готська послужила джерелом лексичних запозичень в слов'янські мови (давньоруські позначення зброї: мечь, шоломъ; терміни права: дългъ; побутова лексика: хлѣбъ, хлѣвъ та ін.).

З готської мови до української були запозичені слова: «князь», «меч», «хліб» тощо[1].

• бук (гот. bōkа)[1]
• буква (гот. bōkа, bōkōs)[1]
• броня (гот. brunjó, давн-англ. brunnia, «нагрудник»)[1]
• хліб (гот. 𐌷𐌻𐌰𐌹𐍆𐍃, латиніз. hlaifs, давн.в-нім. *hlaiba, давн-англ. hlàf, англ. loaf)[1]
• князь (гот. *kuniggs, давн.в-нім. *kuningaz, нім. König, давн-англ. cyning, англ. king)[1]
• лікар (гот. lékeis), лікувати (гот. lèkínōn)[1]
• церква (гот. *kyrikō, давн-англ. cirice)[1]

В основі письма лежить готська абетка. Виникнення готської писемності пов'язане з діяльністю вестготського аріанського єпископа Вульфіли (бл. 311 — бл. 383), за свідченнями древніх авторів створив готський алфавіт, переклад Біблії і літургійних текстів. Основою готського письма є грецький алфавіт, на що вказує форма букв та їх порядок; для деяких графем відзначається також вплив латинського алфавіту і рунічної традиції. Найбільш важливі готські рукописи — Codex Argenteus «Срібний кодекс» (5-6 ст.), Codex Carolinus «Каролінський кодекс» (5 ст., паралельний текст готською та латинською мовою), Codices Ambrosiani «Амброзіанські кодекси» (5-6 ст. ; уривки Євангелія, послань, фрагменти Старого Заповіту). У виданнях нового часу готські пам'ятки відтворюються в латинській транслітерації. Звукове значення ряду графем (ai, au та ін.) залишається дискусійним.

• Євченко В. В. Готська мова. Тексти. Коментар. Словник: Навч. посібник. — Житомир: ЖДПУ, 2002. — 408 с.
• Мови світу. Кельтські та германські мови. (рос.)
• Кузьменко Ю. К. Готская письменность. — В кн.: История лингвистических учений. Средневековая Европа. Л., 1985. (рос.)
• Буданова В. П. Готы в эпоху великого переселения народов. М., 1990. (рос.)
• Гухман М. М. Готский язык. М., 1994. (рос.)

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Готська мова

• Мережеві ресурси готською мовою
• Посібник готської мови
• «Готський проект»
• Граматики та словники
• Готська Біблія
• Готська мова на сайті Glottolog 3.0: Language: Gothic (англ.)
• Авторський переклад «Заповіту» Тараса Шевченка в латинській транслітерації.