Електропривід

Електропри́від[1], або електропри́вод[2] — це електромеханічна система для надання руху із заданими параметрами виконавчим механізмам робочих машин в цілях здійснення їх функцій. Пропонується також порівняно "молодий" термін— електроурухомник[3].

Сучасний електропривід — це сукупність електродвигуна, який є джерелом механічної енергії, апаратури керування і захисту, а також механічної, гідравлічної або електричної передачі. Електроприводи є основними споживачами електричної енергії (до 60 %) і головним джерелом механічної енергії в промисловості.

Найефективнішим способом економії енергії на всіх виробництвах, де потрібне регулювання продуктивності механізмів на базі електродвигунів змінного струму є застосування регульованого електропривода змінного струму. Впровадження такого електропривода на механізмах з квадратичним навантаженням (насосів, вентиляторів, повітродувок) дозволяє відмовитися від дроселювання і досягти економії електроенергії в 30-70 %.

Види електроприводів
  • Нерегульовані, прості, призначені для пуску і зупинки двигуна, що працюють в одношвидкісному режимі.
  • Регульовані, призначені для регулювання частоти обертання і керування пуском і гальмуванням електродвигуна для заданого технологічного процесу.
    • Неавтоматизовані
    • Автоматизовані

Підбір електродвигуна

Якість роботи сучасного електропривода багато в чому визначається правильним вибором використовуваного електричного двигуна, що у свою чергу забезпечує тривалу надійну роботу електропривода і високу ефективність технологічних і виробничих процесів в промисловості, на транспорті, в будівництві і іншому.

При виборі електричного двигуна для привода виробничого механізму керуються такими рекомендаціями:

  • Виходячи з технологічних вимог, проводять вибір електричного двигуна по його технічних характеристиках (по роду струму, номінальній напрузі і потужності, частоті обертання, виду механічної характеристики, перевантажувальній здатності, пусковою, регулювальною і гальмівною властивостями ін.), а також конструктивного виконання двигуна за способом монтажу і кріплення.
  • Виходячи з економічних міркувань, вибирають найбільш простий, економічний і надійний в експлуатації двигун, що не вимагає високих експлуатаційних витрат і що має найменші габарити, масу і вартість.
  • Виходячи з умов навколишнього середовища, в яких працюватиме двигун, а також з вимог безпеки роботи у вибухонебезпечному середовищі, вибирають конструктивного виконання двигуна за способом захисту.

Правильний вибір типу, виконань і потужностей електричного двигуна визначає не тільки безпеку, надійність і економічність роботи і тривалість терміну служби двигуна, але в цілому техніко-економічні показники всього електроприводу.

Частотний електропривід

Застосування частотного регулювання дозволяє значно збільшити ефективність роботи за рахунок оптимізації роботи насосів в режимі неповної продуктивності (що має місце при роботі циркуляційних, підкачувальних тощо насосів). Частотне регулювання плавно змінює продуктивність та запобігає виникненню гідроударів, що підвищує ресурс і надійність роботи як самої насосної станції, так і трубопроводів та арматури. При наявності в насосній станції декількох робочих насосів застосовується каскадно-частотне регулювання. Застосування даного виду регулювання в автоматизованих НС дозволяє знизити споживання електроенергії до 50 %.

Допоміжний привід

Допоміжний привід складається з електродвигуна і редуктора, вмонтовується на спеціальній рамі з боку протилежного головному електродвигуну. Редуктор допоміжного приводу прицентровується до редуктора головного приводу і з'єднується з ним за допомогою кулачкової муфти. Величини допусків радіальних зсувів і перекосів валів вказані в паспорті допоміжного редуктора.

Електродвигун і редуктор допоміжного приводу з'єднується пружною втулково-пальцьовою муфтою. При збірці і установці приводу необхідно перевірити роботу механізму включення кулачкової муфти.

Див. також

Примітки
  1. ДСТУ 2313-93. Електроприводи. Терміни та визначення.; ДСТУ 60204-1. Безпечність машин, електрообладнання машин. Загальні вимоги.
  2. Електропривод // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  3. ДСТУ 3321:2003. Система конструкторської документації. Терміни та визначення основних понять.

Література
  • Електропривід сільськогосподарських машин, агрегатів та потокових ліній: Підручник/ Є. Л. Жулай, Б. В. Зайцев, Ю. М. Лавріненко та інші; за ред. Ю. Л. Жулая. — К.: Вища освіта, 2001. — 228 с.
  • Електропривод: Підручник / Ю. М. Лавріненко, О. С. Марченко, П. І. Савченко та інш.; за ред. Ю. М. Лавріненка. — К.: Ліра-К, 2009. — 504 с.
  • Частотно-керовані асинхронні та синхронні електроприводи: Навч. посіб. для студ. електромех. спец. вищ. навч. закл. України / О. Г. Плахтина, С. С. Мазепа, А. С. Куцик; Нац. ун-т «Львів. політехніка». — Л., 2002. — 277 c. — Бібліогр.: с. 227.
  • Гнітько С. М., Бучинський М. Я., Попов С. В., Чернявcький Ю. А. Технологічні машини: підручник для студентів спеціальностей механічної інженерії закладів вищої освіти. Харків: НТМТ, 2020. 258 с.

Посилання
This article is issued from Wikipedia. The text is licensed under Creative Commons - Attribution - Sharealike. Additional terms may apply for the media files.